VI. Актуальність

 

Затримаймося на завершення на кількох аспектах незмінної актуальності Терези.

1. Тереза залишається найвищою мірою пророком Бога Милосердної Любові. Цілком відкинувши янсеністське бачення Бога суворої справедливості, вона звернула особливу увагу на батьківсько-материнське серце Того, Хто зіслав Свого Сина до бідних і слабких, тобто до нас самих.

2. Тому Тереза послідовно надає особливе значення дитячій довірі дорослої людини до Отця – Abba, –  Який нас виправдовує й освячує у Христі. Довіра –  це серцевина її "малої дороги". Тереза вміє демократизувати євангельський ідеал, вказуючи, що він досяжний для кожного, у конкретних обставинах, кожного дня з його тисячами "дрібних справ".

3. У тому кліматі Тереза найвищою мірою є свідком надії. Через проблеми, які мала від дитинства, вона могла зануритися у власній справжній малості й слабкості, впасти в депресію й психічне убозтво. Проте динаміка її любові до Христа розвинула і зцілила її. Відкриття "Милосердної Любові", яка є серцем Євангелія, робить її пророком Бога майбуття. Якщо для багатьох наших сучасників неміч і страждання бувають джерелом самотності й розпачу, то у Терези вони перемінені у джерело надії і навіть радості.

4. Тереза думає у множині. Живе для щастя й духовного спасіння інших. Тісний простір, у якому вона живе, стає лабораторією братерства без кордонів. У Терези воно розвивається в напрямку інтенсивної містичної солідарності з цілим людством і виняткового відчуття місійної відповідальності. Коли вона йде за Христом, її серце стає широким як світ.

5. Таким чином, усім своїм існуванням Тереза проголошує цінність у нашому житті безкорисливості й дружби для кожної людської істоти. Все у ній поставлене під знак любові. її щоденна програма –  це "жити любов'ю", як говорить назва відомого вірша її авторства, це "справляти приємне" іншим, не дістаючи відплати й не шукаючи пожитку для себе, а переживаючи радість любові.  Історія однієї душі –  це любовна історія.

6. Тереза зустрічається з людиною всіх часів у її прихованій тузі до того, що Трансцендентне. Як містик, вона отримала подвійний досвід віри: дуже світлої віри й найтемнішої ночі віри, особливо в останні вісімнадцять місяців свого життя. Вона поділяла трудність віри й відчула вимоги розуму, але змогла піддатися винятковому "факту Ісуса" й свідченню тих, які "бачили й увірували". Через парадоксальну радість від віри –  радість, яка не приносить відчуття радості, вона молиться, щоб "ясний смолоскип віри" міг просвітити всіх (Г 6r). Коли її тіло помирає від туберкульозу –  кара, від якої мусить страждати разом з багатьма нещасними в ті часи, –  її настрій залишається винятково позитивним: "Я не вмираю, я входжу у життя".

7. Усе це надає особі Терези відбиток гідності й краси. Її духовність підтримує велич у малості, шляхетність в укритті, палкість у щоденних справах, простоту в пошукові того, що Високе, зрештою, тепло Присутності Улюбленого, для Якого вона живе й вмирає.

 

*

 

А, отже, чи варто дивуватися, що  Історія однієї душі перекладена приблизно шістьдесятьма мовами і надрукована в десятках мільйонів примірників? Що фотографія Терези поширена в усьому світі, а її статуї стоять у незліченних храмах? Для багатьох християн Тереза –  це присутня й улюблена особа. Те, чим у Старому Завіті були Ісая, Єремія, Єзекиїл, Осія чи Йоан Хреститель, тим, здається, є Тереза після приходу Ісуса Христа: одним із найбільших пророків Бога, натхненним джерелом духовного відновлення. Після Пресвятої Діви Марії вона, без сумніву, найулюбленіша жінка у світі.

Вона померла 30 вересня 1897 р. й невдовзі була визнана досвідченим провідником на шляху Євангелія. 29 квітня 1923 р. Пій XI зараховує її до блаженних, 17 травня 1925 р. проголошує святою. 14 грудня 1927 р. той самий Папа проголошує її головною покровителькою католицьких місій, на рівні зі св. Франциском Ксаверієм. 19 жовтня 1997 р., у Місійну неділю, Йоан Павло II проголошує її Вчителем Вселенської Церкви, третьою жінкою, яка носить цей титул, після Терези Авільської й Катерини Сієнської, і наймолодшого (у 24 роки) з усіх Учителів Церкви.

Свята з Лізьє –  не теолог з університетською освітою, вона не писала академічних доповідей. Однак вона винятково добре знає сильні сторони Нового Завіту і з тонким душпастирським відчуттям вміє втілювати їх у підстави й у конкретні досвіди щоденного життя. Тереза виявляє примат мудрості над знанням. Аби вповні реалізувати своє покликання на службі людськості, теологічні роздуми потребують глибокої душі й такого мистецтва жити, яке зможе скерувати ортодоксію до ортопраксії. Тереза поцілила в десятку в цих галузях.

Починаючи читати  Історію однієї душі, варто звернутися до досвіду Едити Штайн, співпокровительки Європи. Як видатний феноменолог, вона була призвичаєна проникати в саме серце тексту. Коли її подруга, філософиня Альдегундіс Єгершмідт зізналася їй, що була трохи дезорієнтована стилем Терези, Едит щиро відповіла: "Мене здивувало те, що Ви пишете про малу Терезу. Тільки тепер я побачила, що на ці справи можна дивитися з такого боку. Я особисто мала враження, що тут людське життя було до останку перетворене Божою любов'ю. Не знаю нічого більшого за це, й хотіла б зачерпнути з цього стільки, скільки можливо, для мого власного життя й для всіх, хто мені близький".

 

Конрад де Меестер

кармеліт босий

 

Читач зустріне в текстах Терези незвичайне й часто незгідне з правилами вживання великих літер, скорочень та інтерпункції. Ми максимально вшанували спонтанний стиль Терези, часто новаторський, такий, який є у Рукописах.

 

|| –  початок аркуша, r(ecto) або v(erso), нумерацію якого подано на полях.

 

У приписах упорядника збережено його форму написання "кармель" з маленької літери, оскільки він вживає це слово як синонім до слова "монастир".