M 5

|M 5r| прагнення Орла... Пташеня хотіло би полетіти до цього осяйного Сонця[i], яке зачаровує його очі, хотіло б наслідувати Орлів, своїх братів, коли бачить, як вони злітають аж до Божественного вогню Пресвятої Трійці[ii].... на жаль, усе, що воно може зробити, –  це підносити свої малі крила, але злетіти –  це перевищує його малі сили! що з ним станеться? чи помре від суму, бачачи себе таким безсилим?... О, ні! Пташеня навіть не збентежиться. Зі сміливою довірою воно залишиться дивитися на своє Божественне Сонце[iii], ніщо не могло б налякати його, ані вітер, ані дощ, а якщо темні хмари находять і закривають Зірку Любові, пташеня не змінює місця, знає, що понад хмарами повсякчас світить його Сонце, сяйво якого не могло би затьмаритися ані на мить. Правда, що іноді на серце пташеняти навалюється буря, йому здається, що воно не вірить в існування чогось іще, крім хмари, яка його оточує; саме тоді є мить досконалої радості для вбогої слабкої істоти. Яке ж щастя для неї –  залишатися там, попри все, дивитися на невидиме світло, яке ховається від її віри!!!.. Ісусе, досі я розумію Твою любов до пташеняти[iv], адже воно не віддаляється від Тебе... але я знаю, й Ти це знаєш, часто недосконале мале створіння, весь час залишаючись на своєму місці (тобто під променями Сонця), дозволяє собі трохи розпорошитися від своєї єдиної справи, бере зернятко праворуч і ліворуч, біжить за черв'ячком, потім, зустрічаючи малу калюжу води, мочить собі ледве сформоване пір'ячко, бачить квітку, яка йому подобається, тому його думки зайняті цією квіткою….. нарешті, не маючи змоги ширяти як орли, вбоге пташеня опікується земними дурницями. Однак після всіх своїх хиб, замість того, щоб сховатися у кутку, оплакувати свою ницість і померти від розкаяння, пташеня повертається до свого Улюбленого Сонця, підставляє свої змоклі крильця його благодійним променям, квилить, як ластівка, й усвоєму солодкому співі повіряє, розповідає у подробицях свої невірності, думаючи у сміливій довірі, що таким чином віднайде більше сили, повніше притягне любов Того, Хто прийшов покликати не праведників, а грішників.... Якщо Преславна Зірка залишається глухою до жалісного щебету свого створіннячка, якщо залишається закрита... що ж! створіннячко залишається змокле, погоджується ціпеніти від холоду й радіє стражданню, на яке заслужило….. О, Ісусе! яке твоє пташеня щасливе бути слабким і малим, що з ним стало б, якби воно було сильне?.. Ніколи не мало б воно відваги показатися у Твоїй присутності, щоб заснути перед Тобою….. так, це ще одна слабкість[v] пташеняти, коли воно хоче дивитися на Божественне Сонце й коли хмари не дозволяють йому побачити жодного променя, мимовільно його вічка заплющуються, голівка ховається під крильце й бідолашне маля засинає, вірячи, що й далі дивиться на свою Улюблену Зірку. Прокинувшись, не впадає у розпач, у його сердечку залишається мир, знову починає своє служіння любові [vi], закликає Ангелів і Святих, які підносяться, наче Орли, до поглинаючого Вогню, предмета його прагнення,

|M 5v| й Орли, змилувавшись над своїм братиком, піклуються про нього, захищають його й проганяють грифів, які хотіли б його з'їсти. Пташеня не боїться грифів, образу бісів, воно призначене стати не їхньою здобиччю, а здобиччю ОРЛА, Якого споглядає в центрі Сонця Любові[vii]. О, Слово Боже, це Ти –  преславний Орел, Якого я люблю і Який притягає мене, це Ти спустився до землі вигнання, захотів страждати й померти, щоб притягнути душі до лона Вічного Вогню Блаженної Трійці, це Ти, підносячись до Недоступного Світла, яке з цієї миті буде Твоїм перебуванням, і тим залишаєшся ще у цій долині сліз, прихований під виглядом білої хостії... Вічний Орле, ти хочеш годувати мене Своїм Божественним Тілом, мене, вбоге створіння, яке занурилося б у ніщо, якби Твій божественний погляд кожної миті не давав йому життя.... О, Ісусе! залиш мене у моїй безмежній вдячності, дозволь мені сказати тобі, що Твоя любов доходить до безумства….. Як же Ти хочеш, щоб при такому безумстві моє серце не зносилося до Тебе? Хіба моя довіра могла б мати межі..... Ах! знаю, що для Тебе Святі також робили безумства, зробили великі речі, адже вони були орлами…..

Ісусе, я занадто мала, щоб робити великі речі, й моє власне безумство –  це сподіватися, що Твоя Любов прийме мене як жертву[viii].... Моє безумство полягає в благанні моїх братів Орлів здобути для мене милість злетіти до Сонця Любові власними крилами[ix] Божественного Орла…..

Так довго, як Ти захочеш, о, мій Улюблений, Твоє пташеня залишатиметься без сил і без крил, весь час залишатиметься з поглядом, зануреним у Тобі, хоче бути приваблене Твоїм божественним поглядом, хоче стати здобиччю[x] Твоєї Любові.... Сподіваюся, що одного дня, Преславний Орле, Ти прийдеш по Своє пташеня, і, возносячись разом із ним до Вогню Любові, зануриш його навіки в палаючій Відхлані Тієї Любові, що їй воно принесло себе у жертву…..

О, Ісусе! якби я могла сказати[xi] всім малим душам[xii] , яка несказанна Твоя милість.... відчуваю, що якби Ти знайшов душу, слабшу й меншу за мою, що неможливо, Ти уподобав би обсипати її ще більшими милостями, якби вона з повною довірою доручила себе Твоєму безмежному милосердю.... Але навіщо прагнути переказати Твої таємниці любові[xiii], о, Ісусе, хіба це не Ти сам навчив мене їх і хіба не можеш відкрити їх іншим?... Так, я це знаю і благаю Тебе зробити це, благаю Тебе опустити Свій божественний погляд на велику кількість малих душ….. Благаю Тебе, щоб Ти вибрав легіон малих жертв, гідних Твоєї…… ЛЮБОВІ!...

 

ЦІЛКОВИТО МАЛА С. Тереза від Дитяти Ісус

й Пресвятого Образу

нед. мон. карм. [xiv]


[i] Ісус-"Орел" є одночасно й Ісусом-"Сонцем". У ліричному стилі образність легко перехрещується.

[ii] Серед цих "братів Орлів" кармелітка має на думці насамперед своїх духовних батьків, святу Терезу Авільську й святого Йоана від Хреста. Пізніше вони будуть проголошені Вчителями Церкви (відповідно 1970 й 1926 рр.), так само, як буде проголошена 1997 р. "мала" Тереза.

[iii] Оскільки Тереза щойно говорила про "Божественний вогонь Пресвятої Трійці", який є "Божественним Сонцем, Сонцем Любові", формулювання "Божественне Сонце" й "Зірка Любові", які вживає тут, стосуються цілої Трійці. –  Але, думаючи про цілу Трійцю, Тереза думає також про Ісуса, другу Особу Трійці, "Слово Боже", яке "споглядає в центрі Сонця Любові", що ним є Трійця, як вона скаже це у М 5v. Навпаки, зосереджуючи свою увагу на Слові Божому, яке стало Людиною, Тереза зустрічає всю приховану Трійцю. "Слово Боже" (М 5v ), Ісус, для неї є віддзеркаленням Отця (пор. Йн 14,9: "Хто бачить Мене, бачить Отця") й дає нам Святого Духа (пор. Йн 14,26: "Коли прийде Утішитель, ЯкогоЯ пошлю вам від Отця..."). Поміркуймо над захоплюючою строфою 2 з Жити Любов'ю, кінець лютого 1895 р. (РN 17): "Жити Любов'ю –  це зберегти Самого-Себе / Слово несотворене, Слово мого Бога / Ах! Ти знаєш це, Божий Ісусе, я люблю Тебе / Дух Любові розпалює мене своїм вогнем / Люблячи Тебе, притягую Отця / Моє слабке серце зберігає це безповоротно. / О, Трійце! Ти В'язень / моєї Любові!.."

[iv] "Досі" Тереза "розуміє" любов Ісуса до неї, оскільки душа представлена сильною й великодушною під час бурі й темряви. Зараз вона пояснює вірну любов Ісуса до неї, саме тоді, коли вона слабка й розпорошена, й допускається "невірності". Що ближчий Рукопис Терези до свого кінця, то більше вона прославляє милосердну любов Господа.

[v] "Слабкість" "засинання" у присутності Божественного Сонця, тобто під час двох годин тихої молитви в Кармелі. Через брак нічного відпочинку молода Тереза легко засинала під час молитви (пор. 75r, 79v), щоб, прокинувшись, дуже великодушно повертатися до свого "служіння любові", продовжуючи молитву, як це опише зараз. "Мала дорога" довіри Божому Милосердю проходить тут через саме серце її особистих стосунків з Богом.

[vi] "Служіння любові": вираз, взятий у ЙОАНА ВІД ХРЕСТА (Строфа 36 Духовної пісні) і цитований вже в А 83r.

[vii] Тут починається прекрасне теологічне підсумування. Тереза нагадує всю тринітарну таємницю й пасхальну таємницю відкуплення. Вона проходить шлях в обидва боки, приниження й вивищення. Проходячи кенозис Втілення ("злітаючи до землі вигнання") і Смерті Ісуса ("хотів страждати й померти") споглядає Його Вознесіння до Отця ("возносячись до недоступного Світла"), а також наше духовне перетворення ("дати" нам "життя"), особливо в Євхаристії ("годувати мене Своїм Божественним Тілом"), щоб і ми теж були піднесені ("злетіти власними крилами Божественного Орла"). Від Трійці до Трійці в Ісусі.

[viii] Після М 3v й перед двома іншими алюзіями у кінці М 5v, нова алюзія до Пожертвування себе від 9 червня1895 р. Слово "жертва" слід розуміти у світлі сили Божого втручання, якого Тереза сподівається, і її прагнення піддатися йому без жодних застережень.

[ix] Пташеня підніметься, не сидячи на крилах Божественного Орла (як у Втор 32,11), а Його власними крилами. Могутня допомога Бога не буде для нього чужою, зовнішньою, а заллє й перетворить його неміч, стаючи внутрішньою й "перетворюючи на вогонь його ніщо" (М 3v). Святість, яку розглядає Тереза, –  це не зовнішній додаток, приєднаний до її власного зусилля, вона полягає у "володінні повнотою Любові", якої вона прагне (М 4v), у справжньому "привласненні собі полум'я" Любові (М 3v). 

[x] Як у Пожертвуванні себе Милосердній Любові (пор Епілог), образ "здобичі" не нагадує тут нічого роздираючого й деструктивного. Тереза сказала, що зовсім не "призначена стати здобиччю грифів" (М 5v), а тільки Ісуса, Який, перетворюючи її, цілком візьме її у власність. Образ здобичі пов'язаний радше з наявністю вогню, який "поглинає, не спалюючи", як у випадку неопалимого куша Мойсея (Вих 3,2), у такому значенні, як Тереза каже в іншому місці 38v: "... цей Божественний Вогонь, який палає, але не спалює").

[xi] Несподіванно молитва Терези стає неприховано універсальною. Вона благає про "всі малі душі" , "інших", "легіон".

[xii] Тут Тереза звертає увагу на певну категорію осіб, таких, як вона, вбогих й довірливих, на школу учнів Ісуса, яким Він зможе "відкрити" ті самі "таємниці любові", які виявив Терезі і які вона подала. Можна здогадуватися, що Тереза розуміє як їхній прототип, їхній авангард.

[xiii] Прагнути переказати" "таємниці", "навчати: цим Рукописом Тереза, власне, відповіла на прохання Марії від Пресвятого Серця, яка просила Терезу описати їй свою "малу науку". Але це навчання водночас відповідає глибокому прагненню самої Терези мати змогу "освітлювати душі" (М 3r).

[xiv] Скорочення від "недостойна монахиня кармелітка", яке додавалося до підпису.