M 3-4

|M 3r| Як здійснити прагнення моєї вбогої малої душі?....

Ах! попри свою малість, я хотіла б освітлювати душі, як Пророки, Вчителі, я маю покликання бути Апостолом... я хотіла б проходити землею, проголошувати Твоє ім'я й поставити на невірній землі Твій славний Хрест, але, о, мій Улюблений, однієї місії мені було б замало, я хотіла б одночасно проголошувати Євангеліє у п'ятьох частинах світу й на найвіддаленіших островах….. Я хотіла б бути місіонером не лише кілька років, хотіла б ним бути аж від сотворення світу й бути ним аж до кінця віків.... Але більш за все я хотіла б, о, Мій Улюблений Спасителю, хотіла б пролити свою кров для Тебе до останньої краплі[i]…..

МУЧЕНИЦТВО –  ось мрія моєї молодості, мрія ця зростала разом зі мною у двориках Кармелю... Але тут теж відчуваю, що моя мрія –  це божевілля, адже я не могла б обмежитися одним видом мучеництва... Щоб заспокоїти мене, потрібні були б вони всі.... Як Ти, мій Прославлений Наречений, я хотіла б пізнати бичування й розп'яття.... Хотіла б, щоб з мене здерли шкіру, як зі Св. Варфоломея... Як Св. Йоан, хотіла б, щоб мене опустили в киплячу олію, хотіла б зазнати всіх тортур, заданих мученикам... Разом зі Св. Агнесою і Св. Цецилією хотіла б віддати свою шию під меч, і як Жанна д'Арк, моя люба сестра, на вогнищі хотіла б шепотіти Твоє ім'я, о, ІСУСЕ.... Коли я думаю про страждання, які випадуть на долю християн у часах Антихриста, відчуваю, як тремтить моє серце, й хотіла б, щоб ці страждання були призначені мені….. Ісусе, Ісусе, якби я хотіла описати всі свої прагнення, мала б позичити Твою книгу життя, там описані вчинки всіх Святих, і я хотіла би виконати ці вчинки для Тебе……

О, Ісусе мій! що Ти відповіси на всі мої божевілля?.... Чи є душа менша, безсиліша, ніж моя?. А все-таки –  адже це саме через мою слабкість Ти уподобав, Господи, виконатимої малі дитячі прагнення, і сьогодні Ти хочеш виконати інші прагнення, більші за всесвіт…..

Оскільки під час молитви мої прагнення приносили мені справжнє мучеництво, я відкрила послання Св. Павла, щоб пошукати якоїсь відповіді. Мої очі зупинилися на Розд. 12 і 13 першого послання до Коринтян.... У першому я прочитала, що всі не можуть бути апостолами, пророками, вчителями і т.д. ... що Церква складається з різних членів, і що око не могло б бути одночасно рукою….

Відповідь була зрозумілою, але не здійснювала моїх прагнень, не приносила мені миру.... Як Магдалина, постійно нахиляючись до порожнього Гробу, знаходить врешті

|M 3v| те, чого шукала, так і я, постійно нахиляючись аж до глибин моєї ницості, знеслася так високо, що могла осягнути свою мету"[ii].... Не знеохочуючись, продовжувала я свої читання, й це речення принесло мені полегшення: "Ревно шукайте НАЙБІЛЬШ ДОСКОНАЛИХ ДАРІВ, але покажу вам дорогу ще досконалішу". І Апостол пояснює, що всі НАЙДОСКОНАЛІШІ ДАРИ – ніщо без ЛЮБОВІ….. Що Любов є ДОСКОНАЛОЮ ДОРОГОЮ, яка напевно провадить до Бога.

Нарешті я знайшла спокій... Розмірковуючи над містичним тілом Церкви, я не впізнавала себе в жодному з членів, описаних Св. Павлом, тобто, точніше, хотіла розпізнати себе в усіх... Любов дала мені ключ до мого покликання. Я зрозуміла, що якщо Церква має тіло, складене з різних членів, то не бракує йому найнеобхіднішого, найшляхетнішого з усіх, зрозуміла, що Церква має Серце[iii] і що це Серце ПАЛАЄ ЛЮБОВ'Ю. Зрозуміла також, що тільки Любов робить можливою діяльність членів Церкви, що якби згасла Любов, Апостоли не проголошували б Євангелія, Мученики відмовилися б проливати кров…. Зрозуміла, що ЛЮБОВ МІСТИТЬ У СОБІ ВСІ ПОКЛИКАННЯ, ЩО ЛЮБОВ Є УСІМ, ОБІЙМАЄ ВСІ ЧАСИ Й УСІ МІСЦЯ.... ОДНЕ СЛОВО, ВОНА ВІЧНА!.....

Тоді, з надміру своєї шаленої радості я закричала: О, Ісусе, Любове моя….. моє Покликання, нарешті я знайшла його, МОЇМ ПОКЛИКАННЯМ Є ЛЮБОВ!....

Так, я знайшла своє місце в Церкві, і це місце, о, Боже мій, дав мені Ти.... в Серці Церкви, моєї Матері, я буду Любов'ю... в такий спосіб я буду всім... у такий спосіб моя мрія здійсниться!!!....

Навіщо говорити про шалену радість, ні, цей вираз не слушний, –  це радше тихий і чистий спокій моряка, який дивиться на маяк, що має допровадити його до порту.... О, світлодайний Маяку любові, я знаю, як дістатися Тебе, я знайшла таємницю, як привласнити собі Твоє полум'я.

Я тільки дитина, безсильна й слабка, однак[iv] саме моя слабкість дає мені сміливість принести себе як Жертву Твоєї ЛЮБОВІ[v], о, Ісусе! Раніше тільки чисті й непорочні гостії приймалися Богом Сильним і Могутнім. Щоб задовольнити Божу Справедливість, потрібні були досконалі жертви, але після закону страху прийшов закон ЛЮБОВІ, а ЛЮБОВ вибрала на всепальну жертву мене, створіння слабке й недосконале.... Хіба цей вибір не гідний ЛЮБОВІ!.. Так, щоб Любов була повністю заспокоєна, треба їй понизити себе[vi] аж до ницості й перетворити цю ницість[vii] на вогонь[viii] ....

|M 4r| О, Ісусе, я знаю, що за любов платять тільки любов'ю[ix], і тому шукала, знайшла полегшення своєму серцю, віддаючи Тобі Любов за Любов. –  "Використовуйте багатства, які роблять несправедливими, для здобуття друзів, які приймуть вас у вічних наметах". Ось, Господи, порада, яку Ти даєш Своїм учням, сказавши їм перед цим: "Діти темряви спритніші у своїх справах, ніж діти світла". Як дитина світла, я зрозуміла, що моє прагнення бути всім, обійняти всі покликання, було багатством, яке може справді зробити мене несправедливою, тому я використала їх, щоби шукати собі друзів... Пригадавши собі прохання Єлисея до його Отця Іллі, коли він наважився попросити про ПОДВІЙНИЙ ЙОГО ДУХ, я стала перед Ангелами і Святими й сказала їм: "Я найменше з усіх створінь, знаю свою нужденність і слабкість, але знаю теж, як сильно шляхетні й великодушні серця люблять чинити добро, тому благаю вас, о, Блаженні жителі Неба, благаю вас ПРИЙНЯТИ МЕНЕ ЯК СВОЮ ДИТИНУ, ви самі дістанете славу, яку я здобуду завдяки вашому заступництву, але вислухайте мою молитву, вона зухвала, я знаю, а все-таки насмілююся просити, щоб ви здобули для мене: ВАШУ ПОДВІЙНУ ЛЮБОВ"[x].

Ісусе, я не можу поглибити своє прохання, боюся, що мене розчавить тягар моїх зухвалих прагнень….. Моїм виправданням є те, що я дитина, діти не думають про зміст своїх слів; тоді як їхні батьки, сидячи на троні, посідаючи незмірні скарби, не вагаються заспокоювати прагнення малих істот, що їх вони люблять, як самих себе; щоб справити їм приємність, вони роблять божевільні речі, доходячи аж до слабкості.... Але що ж! я ДИТИНА Церкви, а Церква –  це Цариця, адже це Твоя Наречена, о Божественний Царю Царів.... Не багатств або Слави (навіть Небесної Слави) домагається серце малої дитини….. Вона розуміє, що Слава за правом належить її Братам, Ангелам, Святим.... її власною славою буде відблиск тієї слави, яка засяє з чола її Матері[xi]. Те, про що вона просить, –  це Любов….. Вона вміє тільки одне: любити Тебе, о Ісусе... Осяйні вчинки їй заборонені, не може проголошувати Євангеліє, проливати кров..., але хіба ж це має значення, її брати[xii] працюють замість неї, а вона, мала дитина, перебуває біля трону Царя і Цариці[xiii], ЛЮБИТЬ за своїх братів, які борються….. Але як вона виразить свою Любов, адже Любов треба доводити вчинками[xiv]? Що ж, мала дитина кидатиме квіти, оточить своїми пахощами царський трон, своїм срібним голосом співатиме пісню любові.....

Так, мій Улюблений, ось як завершиться моє життя... У мене немає іншого способу довести Тобі свою любов, тільки кидати квіти, тобто не пропустити жодної дрібної жертви, жодного погляду,

|M 4v| жодного слова, використовувати всі найдрібніші речі й робити це з любові.. Хочу страждати з любові, таким чином буду кидати квіти перед Твоїм троном, не залишу жодної квітки, не обірвавши з неї пелюсток для Тебе.... потім, кидаючи свої квіти, співатиму (бо хіба можна плакати, роблячи щось таке радісне?), співатиму навіть тоді, коли муситиму збирати свої квіти серед терня, і чим довші й гостріші будуть колючки, тим мелодійніший буде мій спів.

Ісусе, навіщо Тобі мої квіти й мої пісні?. Ах! добре знаю, що цей запашний дощ, ці ніжні, нічого не варті пелюстки, ці любовні пісні найменшого з сердець зачарують Тебе, так, це ніщо справляє Тобі радість, викликає посмішку Тріумфуючої Церкви, яка збере мої квіти, з обірваними черезлюбов пелюстками, й пропускаючи їх через Твої Божественні Руки, о, Ісусе, Небесна Церква, щоб погратися разом зі своєю малою дитиною, теж кидатиме ці квіти, які завдяки божому дотикові отримали нескінченну цінність[xv]; кидатиме їх на Войовничу Церкву, щоб дати їй перемогти!...

О, Ісусе мій! я люблю Тебе, люблю Церкву, мою Матір, пам'ятаю, що "Найменший порух ЧИСТОЇ ЛЮБОВІ для неї корисніший, ніж усі інші справи разом узяті"[xvi], але чи ЧИСТА ЛЮБОВ справді перебуває у моєму серці?.. Хіба мої безмірні прагнення –  це не мрії, не безумство?... Ах! якщо це так, Ісусе, просвіти мене, Ти знаєш, що я шукаю істину... якщо мої прагнення зухвалі, зроби, щоб вони зникли, адже ці прагнення – це найбільше мучеництво для мене….. А все-таки я відчуваю, о, Ісусе мій, що прагнучи найвищих просторів Любові, якщо не осягну їх одного дня, то отримаю більше насолоди в моєму мучеництві, в моєму безумстві, ніж на лоні радості вітчизни, хіба що Ти якимось чудом забереш у мене спогади про мої земні надії. Тому дозволь мені тішитися під час мого вигнання насолодою любові. Дозволь мені куштувати солодку гіркоту мого мучеництва ….. Ісусе, Ісусе, якщо прагнення Любити Тебе є такою насолодою, чим же є володіння Любов'ю, радість Любові?.....

Як може така недосконала душа, як моя, прагнути володіти повнотою Любові?.. мій перший, мій єдиний Друже, Ти, Кого ЄДИНОГО люблю, скажи мені, що це за таємниця?... Чому Ти не зберігаєш цих безмірних прагнень для великих душ, Орлів, що ширяють у висотах?... Я вважаю себе слабким пташеням [xvii], вкритим тільки легким пухом, я не орел, у мене є просто його ОЧІ і СЕРЦЕ, адже, попри свою безмежну слабкість, наважуюся дивитися на Божественне Сонце, Сонце Любові, й серце моє відчуває у собі всі


[i] Пор. Г 7r: "біжу до мого Ісуса, кажу Йому, що готова пролити останню краплю крові, щоб визнати, що Небо існує". У темряві її віри готовність до мучеництва ані на мить не слабшає.  

[ii] Пор. поему ЙОАНА ВІД ХРЕСТА, [Політ любові]: (підкреслюємо слова, які повторює Тереза) "Занурений у своїй нужденній ницості. / (...) І упокорюючись так низько, так низько, / Я підносився так високо, так високо, / Що міг осягнути свою мету". 

[iii] Святий Павло не згадує "серце". Тереза оригінальним способом розвиває Павлове порівняння до "тіла" по лінії "любові", яка є "найбільш досконалим даром".

[iv] У чудовому синтезі Тереза опише тут, як виходить з глухого кута, до якого її заганяє неміч: через довіру (центральний пункт її "малої дороги") до абсолютного й милосердного Божого втручання. У М 5r та М 5v Тереза подає ще два інших виклади своєї духовності довіри. Пригадаймо також це скорочення її "малої дороги": "... єдина дорога, яка провадить до цього Божественного вогню, –  це дорога довіри малої дитини, яка без страху засинає в обіймах свого Отця" (М 1r). У притчі про пташеня, оживлене "сміливою довірою", "зухвалою довірою", яке зрештою отримує допомогу від Божественного Орла (М 4v-5v), вона ще раз опише в нарраційній і символічній формі той самий підхід.

[v] Алюзія до Принесення себе в жертву Милосердній Любові 9 червня 1895 р. Марія, для якої Тереза редагує Рукопис М, теж принесла себе в жертву Милосердній Любові.

[vi] Пор. А 2v: ".. адже властивістю любові є пониження себе".

[vii] Без сумніву, алюзія до жертви Іллі на горі Кармель, опис, який кармелітка мусила добре знати: "Вогонь Господа зійшов [пор. "понизився"] й поглинув [пор. "перетворити"] всепальну жертву" (3 Цар 18,38). Тереза, яка за кілька рядків згадає Іллю, звісно, розглядає дію Бога цілком у світлі Нового Завіту.

[viii] Тереза пропонує нам тут знаменитий загальний нарис теології, яка лежить в основі її "малої дороги": Божа Любов сама знижується до "слабкого й недосконалого створіння", щоб її милостиве милосердя, яке Її характеризує, було "повністю заспокоєне". Ось "вибір, гідний Любові". Ця "Любов" (милосердна) перевищує "Божу Справедливість" (мстиву), якій, в принципі, відповідала б тільки "досконала" жертва.. У своїй ницості й через свою ницість, пожертвувану Богові, Тереза знає, що стала "вибрана" Любов'ю задарма. З екзегетичної точки зору такий обмежений і спрощений підхід до Старого Завіту, представленого як "закон страху" і "Справедливість" (мстива), якій відповідає тільки "досконала" жертва, є однобічним, але це розплата за янсеністське ярмо епохи, у ламанні якого думки Терези відіграватимуть велику роль, прославляючи найвище Милосердя Бога, Якому вона хоче служити з найбільшою вірністю, вірністю любові, а не страху.

[ix] Пор. ЙОАН ВІД ХРЕСТА, Духовна пісня, строфа 9. вірш 5. Це речення, яке стало особистим гаслом Терези, записане на її Гербах (пор. А 85v і А 86r).

[x] Молитва, яку складно уточнити. Найімовірніше, Тереза хоче, крім любові, якою палає вже на землі, здобути також одразу любов, яка існує в Небі: "вашу" любов, просить Ангелів і Святих. За загальною лінією всього цього Рукопису, що описує, як сильно вона очікує від Бога збільшення своєї любові, Тереза, мабуть, розглядає нову повноту любові, яка прийде до неї з неба: любові чистої та досконалої, яку сподівається дістати від Бога; це більш повна участь у Любові Пресвятої Трійці; заповнення Любов'ю Божою, що нескінченно збільшить любов, яка вже на землі живе у Терезі. Звичайно, саме своїм небесним заступникам - яких "наважується просити" "здобути" її для неї – припише Тереза свою "славу" цієї "подвійної" Любові. Трохи далі вона повторить, що для себе самої просить не "Слави", а "Любові".

[xi] Церкви.

[xii] Слово "брати" стосується всіх працівників Євангелія, навіть тоді, коли вже два місяці Тереза молиться про двох своїх "братів священиків", Моріса Бeльєра й Адольфа Руллана (пор. Г 31v-33v), про що її сестра Марія ще не знає.

[xiii] Церкви. Тереза щойно сказала Ісусові: "Церква –  це Цариця, адже це Твоя Наречена" (М 4r).

[xiv] Аксіома святої Терези Авільської, вже цитована в М 1v.

[xv] Тобто, це Ісус, єдиний Посередник, надає надприродної "цінності" нашим учинкам, "торкаючись" –  дуже євангельський і ніби сакраментальний жест –  наших учинків. (Тереза позичила слово Йоана від Хреста, toque, синонім містичних ласк, де Бог "торкається" душі). Але вчинки Терези як члена Церкви належать до цілого великого "спілкування Святих", завдяки якому світі у Небі ("Небесна Церква") теж можуть послуговуватися "цими" вчинками, цими "квітами", "цим" преображеним "нічим", щоб принести пожиток від милостей, отриманих від самого Ісуса, жителям землі. Опис добре показує, як Тереза могла інтуїтивно зрозуміти посмертну діяльність для себе, кидати свої "квіти" на землю. Наша молитва "Нехай прийде Царство Твоє" не має припинитися в Небі, навпаки.

[xvi] Тереза цитує напам'ять, трохи вільно, ЙОАНА ВІД ХРЕСТА, Духовна пісня, коментар до строфи 29: "Найменший вчинок чистої любові має більшу ціну в очах Бога, більш корисний для Церкви й для самої душі, ніж усі інші справи, разом узяті".

[xvii] Тут починається притча про пташеня (Терезу) і Божественного Орла (Ісуса). Крізь цю притчу проходить ще й інша думка: протиставлення малого пташеняти, Терези, й "великих душ", названих також "Орлами, які ширяють у висотах", які на вигляд здатні "злетіти аж до Божественного вогню Пресвятої Трійці", тоді як Тереза, нездатна злетіти власними силами, муситиме летіти туди на крилах самого Божественного Орла.