M 1-2 

|M 1r|

І. М. Й. Т.

 

Ісус †

 

О, люба моя Сестро! ти просиш мене дати тобі пам'ятку з моїх реколекцій –  реколекцій, які, можливо, будуть останніми... Оскільки наша Мати дозволяє[i], тішуся, що можу поговорити з тобою, хто є моєю Сестрою подвійно[ii], з тобою, яка позичила мені свій голос, обіцяючи від мого імені, що я хочу служити тільки Ісусові, тоді, коли мені було неможливо говорити[iii].... Люба хрещена Матінко, це та дитина, яку ти віддала Господу, говорить з тобою сьогодні ввечері, це вона любить тебе так, як дитина вміє любити свою Матір…. Тільки в Небі ти пізнаєш усю вдячність, яка переповнює моє серце….. О, моя люба Сестро! ти хотіла б почути таємниці, які Ісус довірив твоїй донечці; ці таємниці Він довіряє тобі, я це знаю, адже це ти навчила мене збирати Божі навчання, однак спробую промовити, заїкаючись, кілька слів, хоча відчуваю, що неможливо людськими словами висловити речі, які людське серце може тільки передчувати.... 1 Кор 2, 9

Не думай, що я купаюся в утішеннях, о, ні! моє втішення – це не мати жодного втішення тут, на землі[iv]. Без об'явлення, не даючи почути Свого голосу, Ісус навчає мене в таємниці; не за допомогою книжок, адже я не розумію того, що читаю, але іноді якесь слово, як те, що його я видобула наприкінці молитви (під час якої залишалася в мовчанні й сухості), приходить утішити мене: "Ось учитель, якого дає тобі, він навчить тебе всього, що ти маєш робити. Хочу, щоб ти читала у книзі життя, в якій міститься знання ЛЮБОВІ[v]. Знання Любові, о, так! це слово солодко звучить для моєї душі, я прагну тільки цього знання. Ради нього, віддавши всі свої багатства, вважаю, як наречена зі святих пісень, що не віддала нічого.... Пнп 8,7 Я так добре розумію, що тільки любов може зробити нас приємними Господу, що ця любов є єдиним благом, якого я шукаю. Ісус уподобав показати мені єдину дорогу, яка провадить до цього Божественного вогню, цією дорогою є довіра малої дитини, яка без страху засинає в обіймах свого Отця…. "Якщо хтось маленький, нехай прийде до мене", сказав Святий Дух устами Соломона, Прип 9,4 і той самий Дух Любові сказав ще: "Милосердя уділяється малим". Від Його імені пророк Ісая відкриває нам, що останнього дня Прем 6,7 "Господь приведе своє стадо на пасовище, збере МАЛИХ ЯГНЯТ і притулить їх до лона", Іс 40,11 і, ніби замало тих усіх обіцянок, той самий пророк, натхнений погляд якого занурювався вже у вічних глибинах, вигукує від імені Господа: "Як мати пестить своїх дітей, так Я потішу вас, буду носити вас на Моєму лоні й буду пестити вас на Моїх колінах". Іс 66,13.12 О, люба хрещена Матінко! Після таких слів залишається тільки мовчати, плакати з подяки

|M 1v| й любові….. Ах! якби всі слабкі й недосконалі душі відчували те, що відчуває найменша з усіх душ, душа твоєї Терези, жодна не втрачала б надії дійти до вершини гори любові[vi], адже Ісус не вимагає великих звершень, а тільки довіри й подяки, адже Він сказав у Пс. 49: "зовсім не потребую козлів з ваших стад, оскільки всі звірі в лісах –  Мої, й тисячі звірят, які пасуться на пагорбах, знаю всіх гірських птахів…. Якби я був голодний, не сказав би вам про це: адже земля й усе, що на ній, –  Моє. Хіба Я їм м'ясо биків і п'ю кров козлів?.... СКЛАДІТЬ БОГОВІ ЖЕРТВУ ПОХВАЛИ й ПОДЯКИ". Ось усе, чого Ісус вимагає від нас, зовсім не потребує наших діл, а тільки нашої любові[vii], адже той самий Бог, Який пояснює, що зовсім не потребує повідомляти нам, що Він голодний, не боїться жебрати трохи води у самарянки. Відчував спрагу.... Але, кажучи "дай мені пити", Створитель всесвіту домагався любові від Свого створіння. Відчував прагнення любові... Ах! я відчуваю більш ніж будь-коли, що Ісус прагне, зустрічає тільки невдячних і байдужих серед учнів цього світу, а серед Своїх власних учнів знаходить, на жаль! Мало сердець, які віддаються Йому беззастережно, які розуміють усю ніжність Його безмежної Любові.

Люба сестро, які ж ми щасливі, що розуміємо найглибші таємниці нашого Нареченого, ах! якби ти захотіла написати все, що знаєш, ми отримали б прекрасні сторінки для читання, але знаю, що ти волієш зберегти в глибині серця "Таємниці Царя", а мені кажеш "Що достойно є проголошувати справи Божі". Я думаю, що ти маєш рацію, зберігаючи мовчання, й тільки щоб справити тобі приємне, я пишу ці рядки, адже відчуваю свою нездатність розповісти земними словами таємниці Неба, а крім того, записавши цілі сторінки, я вважала б, що ще не почала…..

Є так багато різних горизонтів, так багато різноманітних відтінків безкінечності, що тільки палітра Небесного Художника після ночі цього життя зможе дати мені барви, здатні описати красу, яку Він відкриває перед очима моєї душі.

Моя Люба С[естро], ти просила мене описати тобі мій сон і "мою малу науку", як ти її називаєш.... Я це зробила на наступних сторінках, але так погано, що мені здається неможливим, щоб ти зрозуміла. Може, ти вважатимеш, що мої вирази перебільшені.... Ах! пробач мені, напевно це випливає з мого не надто приємного стилю, переконую тебе, що у моїй малій душі немає жодного перебільшення, там тільки мир і спокій…..

(Пишучи, я звертаюся до Ісуса, мені так легше висловити свої думки….. Що, на жаль, не заважає їм бути дуже погано висловленими!)

|M 2r|

 

І. М. Й. Т.

 

8 вересня 1896 р.

 

(Для моєї любої Сестри Марії від Пресвятого Серця [viii] )

 

О, Ісусе, мій Улюблений! хто ж здатен розповісти, з якою ніжністю, з якою солодкістю Ти провадиш мою малу душу[ix]! як Тобі подобається, щоб промінь Твоєї благодаті заяснів навіть посеред найтемнішої бурі?... Ісусе, буря дуже сильно гриміла у моїй душі з часу прекрасного свята мого тріумфу, променистих Великодніх свят, коли певної суботи травня[x], роздумуючи про таємничі сни, які іноді посилаються певним душам, я казала собі, що це, мабуть, дуже солодке втішення, однак не просила про нього. Ввечері, придивляючись до хмар, які закривали небо, моя мала душа ще казала собі, що прекрасні сни не для неї, й заснула під час бурі….. Наступного дня було 10 травня, друга НЕДІЛЯ Марійного місяця, можливо, річниця дня, якого Пресвята Діва Марія уподобала посміхнутися[xi] до своєї квіточки[xii]....

З першим промінням світанку я опинилася (уві сні) у певного роду галереї, було багато інших осіб, але на віддалі. Тільки наша Мати була при мені; раптом, не бачачи, як вони увійшли, я помітила трьох кармеліток, вдягнених у плащі й великі вельони[xiii], мені здавалося, що вони прийшли у справі нашої Матері, але виразно я розуміла тільки те, що приходять вони з Неба. У глибині серця я закричала: Ах! яка я була б щаслива, якби побачила обличчя однієї з цих кармеліток. Тоді, ніби почувши моє прохання, найвища зі святих підійшла до мене; я одразу впала навколішки. Ох! що за щастя, Кармелітка відкрила вельон, або, точніше, підняла його й накрила ним мене[xiv] ... без жодного вагання я впізнала Достойну Матір Анну від Ісуса, засновницю Кармелю у Франції[xv]. Її обличчя було гарне нематеріальною красою, з нього не виходив жоден промінь, а все одно, попри вельон, що покривав нас обох, я бачила це небесне обличчя, освітлене невимовно лагідним світлом, яке не падало на неї, а яке вона сама випромінювала…..

Я не можу описати радості своєї душі –  ці речі відчуваються, й виразити їх неможливо.... Багато місяців минуло від того солодкого сну, однак спогад, який він залишив у моїй душі, не втратив нічого зі своєї свіжості, зі своєї Небесної чарівності... Ще бачу ПОВНИЙ ЛЮБОВІ погляд і посмішку Достойної Матері. Ще відчуваю ласки, якими вона мене обсипала……

Бачачи, як ніжно вона мене любить, я наважилася запитати: "О, Матінко моя! благаю Вас, скажіть мені, чи ще надовго Господь залишить мене на цій землі?.. Чи вже невдовзі прийде по мене?.." Посміхаючись із ніжністю, Свята сказала пошепки: "Так, уже невдовзі, невдовзі... Обіцяю тобі".. –  "Матінко моя, додала я, скажіть мені ще, чи Господь не жадає від мене чогось

|M 2v| більшого, ніж мої вбогі дрібні вчинки й мої прагнення. Чи Він задоволений мною[xvi]?" Обличчя Святої набуло виразу незрівнянно ніжнішого, ніж уперше, коли вона промовила до мене. Її погляд і ласка були найсолодшою відповіддю. Однак вона сказала мені: "Господь не вимагає від тебе нічого іншого, Він задоволений, дуже задоволений!..." Коли вона пестила мене з більшою ніжністю, ніж будь-коли найніжніша мати пестила свою дитину, я побачила, що вона віддаляється... Моє серце переповнювала радість, але я згадала про своїх сестер і хотіла попросити милості для них, але, на жаль... прокинулася!...

О, Ісусе! тоді буря не гриміла, небо було спокійне й чисте.... я вірила, відчувала, що Небо існує і що це Небо населяють душі, які люблять мене, які ставляться до мене як до своєї дитини... Це враження залишається у моєму серці, тим більше, що Достойна Мати Анна від Ісуса аж до тієї миті була мені цілковито байдужа, ніколи я не зверталася до неї, й думка про неї приходила в мої роздуми лише тоді, коли про неї говорили, що бувало рідко. Тому, коли я зрозуміла, як сильно вона мене любить, як мало я їй байдужа, моє серце залила любов не тільки до Святої, яка мене відвідала, а й до всіх Блаженних мешканців Неба...

О, мій Улюблений! ця милість була лише прелюдією до більших милостей, якими Ти хотів мене обсипати, дозволь мені, єдина моя Любове, сьогодні їх Тобі нагадати.... сьогодні, в шосту річницю нашого єднання[xvii] .... Ах! пробач мені, Ісусе, якщо я кажу не до ладу, бажаючи розповісти про свої прагнення, свої надії, які торкаються безкінечності, пробач мені та зціли мою душу, даючи їй те, чого вона сподівається[xviii]!!! .....

Бути Твоєю нареченою, о, Ісусе, бути кармеліткою, бути завдяки єднанню з Тобою матір'ю душ –  цього мені має бути достатньо….. це не так... Без сумніву, ці три привілеї – це справді моє покликання: Кармелітка, Наречена і Мати, однак я відчуваю в собі інші покликання, відчуваю в собі покликання ВОЇНА, СВЯЩЕНИКА, АПОСТОЛА, ВЧИТЕЛЯ, МУЧЕНИКА; нерешті, відчуваю потребу, прагнення виконувати для Тебе, Ісусе, всі найгероїчніші справи….. Відчуваю у своїй душі відвагу Хрестоносця, Папського Зуава[xix] , я хотіла б загинути на полі бою, захищаючи Церкву..

Відчуваю в собі покликання СВЯЩЕНИКА, з якою любов'ю, о, Ісусе, я підносила б Тебе в руках, коли на мій голос Ти сходив би з Неба.... З якою любов'ю я давала б Тебе душам!.. Але, на жаль! прагнучи бути Священиком, одночасно захоплююся й заздрю смиренню Св. Франциска з Ассізі, й відчуваю в собі покликання наслідувати його, не приймаючи високої гідності Священства.

О, Ісусе! моя любове, моє життя... як поєднати ці контрасти?



[i] Про що Марія повідомила у своєму листі від 13 вересня 1896 р. "Наша Мати" –  Марія де Гонзаг, яка знову стала настоятелькою 21 березня 1896 р. 

[ii] Рідна "сестра" й "сестра" у монастирі. 

[iii] Під час хрещення Терези 4 січня 1873 р. в церкві Нотр-Дам в Алансоні. Її "хрещеній матері", Марії, було тоді дванадцять років і десять місяців. 

[iv] Тереза не затримується на своїх станах душі, особистих почуттях; вона розглядає Об'єкт своєї любові. Любити Улюбленого чистою й бескорисливою любов'ю –  це для неї найвище "втішення". Пор М 5r, де вона оточена бурею: "Тоді –  це мить досконалої любові"; і Г 7r: "Хіба існує більша радість, ніж страждати заради своєї любові?" 

[v] Тереза могла знайти ці слова Господа, звернені до святої Маргарити-Марії Алакок, в одній із рідкісних книжок, що їх мала для свого особистого користування, [Маленький бревіарій Пресвятого Серця Ісуса]. 

[vi] Вже під час принесення обітниць Тереза казала про "вершину гори любові" (LТ 110; LТ 112). Вона інтенсивно читала тоді Йоана від Хреста, нарис якого "Гора Кармель", "Гора досконалості" дуже надихав її. 

[vii] Пор. ТЕРЕЗА АВІЛЬСЬКА, Внутрішня твердиня, III Кімната, розд. 1: "А ця любов не має бути в уяві, а проявлятися в учинках; те, про що Він просить, –  це рішучість волі належати Йому беззастережно". 

[viii] Те посвячення, написане рукою Терези іншим чорнилом та іншим почерком, додано пізніше, напевно на прохання Марії влітку 1897 р., коли Тереза виправила Рукопис із метою опублікування. 

[ix] У Рукописі М у семи випадках формулювання "мала(-і) душа(-і)" підкреслені: формулювання стало для Терези поняттям. У духовності, яка з цього моменту є її духовністю, "малі душі" (у множині) становлять ніби родину, а Тереза є певного роду її вождем і хотіла б, щоб родина була дуже численна (пор. М 5v ). Позиція смиренної й повної довіри до Божого Милосердя спонтанно нагадує апа wіт, убогих духом з Біблії. 

[x] Після цих слів два рядки були стерті й написані наново чорнішим чорнилом. Серед "певних душ", незрозуміло тут згаданих, фігурувала в першій версії вигадана особа Діани Воен (пор. наше критичне видання НАС, стор. 35). Безсумнівно, тут ішлося саме про неї. 

[xi] Пор. А 30r. "Друга" неділя травня, справді, але 13 травня (а не "10") 1883 р„ день Зіслання Духа Святого. 

[xii] Для Терези –  основоположний образ, присутній вже в прологах до Рукописів А і Г. 

[xiii] "Плащі" хорові, білі; "великі вельони" –  чорні, спускалися від голови аж до пояса,кармелітки носили їх за певних обставин, щоб сховатися від людських поглядів. 

[xiv] У цьому сні перебування всередині під вельоном, здається, символізує материнську опіку, яку Тереза дуже сильно відчуває і яку тут дарує їй Мати Анна від Ісуса, яка прибула з Неба. Тереза любить згадувати також вельон Пресвятої Діви Марії, під яким можна сховатися (пор. LТ 162; РN 1,5 і 13; RP 8,6r). 

[xv] Анна де Лобера (1545-1621), приятелька Терези Авільської, для якої Йоан від Хреста склав коментар до своєї Духовної пісні. 1604 року впровадила тер езіанську реформу у Франції, за кілька років –  у Бельгії, де померла у брюссельському кармелі 4.03.1621. 

[xvi] Питання любові і вразливого сумління, які турбували Терезу з раннього дитинства (пор. А 18v). 

[xvii] Алюзія до своїх орденських обітниць. Дата цієї "шостої річниці" подана вище: "8 вересня 1896 р." (М 2r). 

[xviii] Велика молитва зі строф 9-11 Духовної пісні ЙОАНА ВІД ХРЕСТА. 

[xix] Зуав –  солдат волонтерського корпусу. Корпус постав 1860 р. для оборони Церковної Держави від італійського королівського війська, розпущений 1871 р. після участі у франко-пруській війні (прим. пол. пер.).