51. До пана Мартена   

 

17 травня (?) 1888 

 

І. М. Й. Т. 

 

Дорогий царю, 

Я знаю, що Діамант написала тобі записку, тому я не буду писати багато, щоб твоя бідна Царівна не була затьмарена блиском Діаманту… Я тільки маю потребу повторювати тобі, що люблю тебе так, якби ти про це не знав, і ще – як Царівна може не любити свого царя, і то такого Царя як ти, такого святого, такого доброго, так, ти, безперечно, такий святий, як сам св. Людовик… 

Дякую тобі, дорогий тату, за все, що ти мені даєш, за красиву лопатку (для праці на городі) й інше… інше… за тим слідує … 

Чи пам’ятаєш, тату, як в Женеві ми здалеку слідкували за п. Бенуа й іншими (п. Мартен часто пропонував ігри типу – ловити уявного злодія)? Ах, як ми раділи! Я завжди пам’ятатиму цю чудову подорож з моїм дорогим татом. 

Обнімаю тебе, мій дорогий Царю. 

Твоя Царівна Франції і Наварри (титул, урочисто наданий Терезі паном Мартеном). 

 

Тереза від Дитяти Ісус 

н. к. п. 

 

 

52. До пана Мартена   

 

Травень-червень (?) 1888 

 

І. М. Й. Т. 

 

Посланець малого Ісуса дуже добрий, посилаю йому всю свою ніжність і поцілунки. Буду пити вино, яке він мені дає, з радістю, думаючи, що воно походить з винниці Дитяти Ісуса. 

Дорогий тату, це ти – посланець Ісуса, добре про це знаю. Ох, дякую… який ти добрий для мене! 

Так, я назавжди залишуся твоєю малою царівною і старатимусь бути твоєю славою, ставши великою святою. 

Тереза від Дитяти Ісус, блискучий Діамант і найдорогоцінніша Перлина сильно тебе обнімають.

Мені щойно показали птахів (качки). Ох, мій дорогий татку, який ти добрий. Три птахи – для діаманта, для найдорогоціннішої перлини і для маленької царівни тата, вона чинитиме все можливе, щоб хоч трошки бути подібною до свого Царя.

  

 

53. До Селіни 

 

17 червня 1888 

 

І. М. Й. Т. 

 

Неділя, червень 1888 

 

Дорога Селіно, 

Ти була би дуже милою, якби передала мені якнайскоріше полотно, яке ти купила, щоб я пошила фартух. Мені потрібний також шотландський пояс, який допомагає тобі перевдягатися. Пришли мені також усі білі смужки, які маєш, там є одна, яку я мала на голові під час першого Причастя; можеш взяти одну з каптурка… Це все потрібне для вистави про святу Агнесу (на іменини настоятельки, матері Марії від св. Гонзаги (21 червня))… Дорога сестричко, який Бог добрий для тебе! Якщо би ти могла зрозуміти благодать, яку отримала в п’ятницю (Селіна розказала батькові про своє бажання вступити до Кармелю. Закінчилися її вагання, викликані пропозицією подружжя (в день вступу Терези в Кармель))! Я дійсно вірю, що це була благодать, яку ти очікувала. Ти знаєш, що говорила мені: я ще не отримала остаточної благодаті. Я переконана, що це саме ця благодать. Тепер ти повинна повністю Йому віддатися: Він весь твій, Він вже вложив на твій палець містичну обручку заручин. Він хоче бути єдиним господарем твоєї душі. Дорога сестро, ми дійсно є сестрами у повному значенні цього слова! До побачення; здалеку моє серце читає в твоєму серці. 

 

Тереза від Дитяти Ісус 

н. к. п. 

 

Обніми від мене мого незрівнянного Царя. 

 

 

54. До сестри Агнеси від Ісуса 

 

4 (?) липня 1888 

 

І. М. Й. Т. 

 

Бекання дорогого Ісусового ягняти почули вуха маленького ягняти (мале ягня – Тереза. Ягня – сестра Агнеса від Ісуса, яка саме робить свої дев’ятиденні реколекції) як солодку музику… Отож, де ягня навчилося мелодії Цецилії (натяк на літургію годин про св. Цецилію: „Дівиця Цецилія співає серцем самому Господу”)?

О Вічність! маленьке ягня занурене в неї; наслідує ягня, пробуючи підскакувати вперед, але треба, щоб дорогу для нього відчинила музика солодкого ягняти. 

Піщина, незважаючи на свою мализну, хоче мати чудову Вічність, хоче також, щоб її мали душі грішників, але, на жаль, вона ще не достатньо маленька і не достатньо легка. 

Ягняті і малому ягняті потрібний вінок Агнеси – якщо не через кров, то через любов… Ось мрія піщини!... 

Тільки Ісус! Тільки Він, піщина така маленька, що якщо хотіла би вмістити в своєму серці ще когось, то для Ісуса не було би місця… 

Нехай біле Ягня молиться за безвісну піщину, щоб у вічності вона блискучою й світилася. 

 

Тростина Ісуса 

 

 

55. До сестри Агнеси від Ісуса   

 

5-9 липня 1888 

 

Дякую дорогому ягняті за те, що вчинило так, що маленьке ягня знову могло слухати музику Неба. Легенький вітерець ніжно зворушив маленьку тростину… 

Було вже по дев’ятій, коли тростина зауважила дорогий клаптик паперу (який с. Агнеса підсунула під двері Терези), вже було темно, але її серце скоріше від очей прочитало музику св. Цецилії; не пропустило жодного слова!... 

Так, прагну цієї туги серця, цих уколів шпильки, про які говорить ягня; тростина не зважає на те, що згинається, не боїться зламатися, бо посаджена на березі води; згинаючись, вона не доторкається до землі, а зустрічає благодійну хвилю, яка її зміцнює і викликає бажання, щоб над її слабкою головою пройшла ще одна буря. Саме в слабкості вона покладає всі надії, не боїться зламатися, бо в усьому, що з нею трапляється, хоче бачити тільки солодку руку свого Ісуса… Часом незначні порухи вітру для тростини більш нестерпні, ніж великі бурі, бо тоді вона занурюється у свій дорогий струмок, а незначні порухи вітру не згинають її достатньо, а подібні до уколів шпильки… 

Аби здобути вінок (св. Агнеси), жодні страждання не будуть великими… 

 

 

56. До сестри Агнеси від Ісуса   

 

11 липня 1888 

 

Яка радість побачити завтра обличчя ягняти (сестра Агнеса зніме вельон, яким закривала обличчя від сестер під час реколекцій), але мале ягнятко просить ягня ще не скакати до Неба. Якщо місце для ягняти вже приготоване, то нехай думає про бідне мале ягнятко, нехай трошки почекає, коли мале ягнятко також зможе підскочити, тоді обидва ввійдуть у свою батьківщину. Їхнє серце, яке ніколи не могло насититися на землі, вгамує спрагу з самого джерела любові. Ох, солодка учто. Яка радість – побачити Бога; стати на суд перед тим, кого любитимемо понад усе. Мені снилося, що ягня скоро полетить до своєї батьківщини, але надіюся, що залишиться ще трошки на вигнанні, щоб вести бідне мале ягнятко. 

 

 

57. До Селіни

 

І. М. Й. Т. 

 

Ісус один. Понеділок 23 липня. 1888 

 

Дорога сестро, 

Твоя Тереза зрозуміла всю твою душу, прочитала набагато більше, ніж ти написала. Я зрозуміла недільний сум, я відчула все… Коли я читала, то мені здавалося, що нас оживлює та сама душа, між нашими душами існує щось відчутне, що уподібнює їх. Ми завжди були разом; наші радості й смуток були спільними. Ах! Я відчуваю, що це продовжується в Кармелю, ніколи, ніколи ми не розлучимось. Ти знаєш, що тільки жовта лілія (подружжя) могла би нас трошки розлучити, говорю тобі це, бо переконана, що твоєю долею завжди буде біла Лілія, яку ти вибрала, і яка перша тебе вибрала… Ти розумієш лілії?... 

Я часом питала себе, чому Ісус взяв мене першою; тепер розумію… Ти знаєш, що твоя душа – безсмертна лілія (до символу лілії – дівочої чистоти – Тереза додає символ безсмертної лілії, квітки, яка ніколи не в’яне), Ісус може робити з нею все, що хоче, і не має значення, в якому місці вона перебуватиме, завжди буде безсмертною; буря не може скинути жовті тичинки на пахучий білий келих, це Ісус так вчинив, Він вільний, і ніхто не має права питати Його, чому одній душі дає більше благодатей, ніж іншій. Біля цієї Лілії Ісус вмістив іншу, її вірну супутницю (Терезу), вони зростали разом, проте одна була безсмертною, а друга ні, треба було, щоб Ісус взяв свою лілію, поки вона ще не розпустила пелюстки, щоб мати обидві… 

Одна була слабкою, а друга сильною, Ісус взяв слабку і залишив сильну, аби вона розквітла новою красою… Ісус вимагає, щоб дві лілії віддали Йому все, Він хоче залишити їм тільки білі шати, все, чи безсмертна розуміє свою маленьку сестру?... 

Життя часто буває важким, таким гірким… і таким солодким! Так, життя коштує, важко розпочати день праці, слабка брунька бачить це, як і красива лілія; якщо би ми відчували Ісуса, ах! ми би зробили для Нього все, але ні, здається, що Він за тисячу кілометрів, ми залишаємось самі з собою. Ах! Яка нудна компанія, коли немає Ісуса. Але що тоді робить цей солодкий товариш, чи Він не бачить нашої тривоги, тягарів, які нас пригнічують? Де Він, чому не прийде нас потішити, якщо Він наш єдиний товариш? Ах! Він не далеко, Він близько, дивиться на нас, вимолює цей сум, цю агонію (Натяк на велике родинне випробовування. Пан Мартен після кількох легких приступів паралічу, які повторювались від 1 травня 1887, зазнав великого приступу), потребує цього для душ, для нашої душі, Він хоче щедро нас винагородити, його амбіції для нас великі. Але як Він скаже: «моя черга» (За: C. Arminjon: La fin du monde présent et los mystères de la vie future [Про мету актуального життя і таїни майбутнього]. Тереза часто перечитувала ці конференції, і особливо любила розділ, який тут цитує (див. A 47r-v)), якщо наша ще не надійшла, якщо ми Йому ще нічого не дали? На жаль, Його багато коштує поїти нас сумом, але Він знає, що це єдиний спосіб приготувати нас «пізнати Його так, як Він себе знає і стати Богами» (Пор. 1 Кор. 13, 12; Пс. 6; C. Arminjon, La fin du monde). Ах! Яка доля, яка велика наша душа… 

Вранці я читала фрагмент Євангелія, де говориться: «Я прийшов принести не мир, а меч» (Мт. 10, 34), нам залишається тільки боротися; і коли ми не маємо вже сили, то Ісус бореться за нас… Спільно прикладімо сокиру до кореня дерева (Пор. Мт.3, 10; Лк.3, 9)…   

Бідна нерозумна Тереза, який лист, який хаос… 

Ах! Якби я могла висловити все, що думаю, Селіна мала би що читати… 

Ісус добрий, бо дозволив мені зустріти таку маму, яку ми маємо (Мати Марія від св. Гонзаги). Який скарб, сестричко, якби ти її бачила сьогодні вранці о шостій, коли приносила мені свій лист, я була схвильована… 

Ісус вимагає від тебе все, все, все, так як може вимагати цього від великих святих.

 

Твоя бідна сестричка 

Тереза від Дитяти Ісус 

н. к. п. 

 

 

58. До пана Мартена 

 

І. М. Й. Т. 

 

Кармель, 31 липня 1888 

 

Дорогий Царю, 

Як би ти знав, як нас порадував твій короп, справжній монстр! Через нього обід був на півгодини пізніше, Марія від Пресвятого Серця приготувала чудовий соус, який смакував на міру світової кухні. Він був кращим від розкішної італійської кухні, і це не мало сказано, бо ці учти… і це товариство, пам’ятаєш, дорогий тату?... Але не це дає апетит; принаймні мені, бо я ніколи не їла так багато до Кармелю. Я відчуваю, що дійсно перебуваю на своєму місці; якщо би тут була пані Поліна (Поліна Роме), то сказала би: «я знайшла свою дорогу». 

Твій Діамант не може писати тобі, бо зайнятий великим пранням, але це не заважає йому думати про тебе, дорогий тату. Цілує тебе усім серцем, а ти знаєш, що серце твоєї великої дочки не мале.   

Думаю про те, що ти нам часто повторював: Марнота марнот, усе є марнотою, марнота життя, яке проминає тощо. Чим довше живу, тим більше переконуюсь, що це правда – на землі все є марнотою. 

Коли думаю про тебе, мій дорогий тату, то спонтанно думаю про Бога, бо мені здається, що на землі неможливо побачити когось, святішого від тебе. 

Коли думаю, що через вісім днів буде чотири місяці мого перебування в Кармелі, то не можу цього прийняти, мені здається, що була тут завжди, з другого боку, мені здається, що прийшла сюди вчора. Як усе проминає… 

Чим довше я живу, дорогий тату, тим більше люблю тебе, я не знаю, як це діється, але це правда, я питаю себе, що буде наприкінці мого життя… 

Я дуже горда з титулу Царівни Франції і Наварри, надіюся, що завжди заслуговуватиму на нього. Ісусе, Царю Неба, коли візьмеш мене до себе, не розлучи мене з моїм святим Царем землі. Ах! Ні, завжди, коли мій дорогий тато захоче і не вважатиме мене дуже негідною, я залишуся Царівною тата. 

Дорогоцінна перла міцно тебе цілує. 

До побачення, дорогий Царю. 

 

Твоя Царівна 

Тереза від Дитяти Ісус 

н. к. п. 

 

 

59. До пана Герена   

 

І. М. Й. Т. 

 

Ісус Кармель, 22 серпня 1888 

 

Дорогий дядьку, 

Ми отримали лист від тітки, в якому вона розповіла нам про всі ваші нещастя. Ваша маленька племінниця, хоч і далеко від вас, відчуває ваш біль, хоче бути біля свого доброго дядька, аби розрадити його, але на жаль! Що вона може зробити?... 

Для неї краще бути в Кармелю, принаймні тут вона може молитися стільки, скільки хоче, до Того, який один може подарувати втіху і щедро її розлити в серці дорогого дядька. 

Стан здоров’я доброго пана Давида (Кузин мами пані Герен тяжко хворів. Примирився з Богом на ложу смерті) дуже нас засмучує, я розумію, дорогий дядьку, як Ви страждаєте, бо ніщо так не болить, як вигляд страждання того, кого любимо. Але я дякую Богові з усього серця за велику благодать, яку Він уділив цій добрій душі (навернення). Як він приготувався до зустрічі з Богом; це насправді чудесно. Мене глибоко зворушило все, що наша дорога тітка нам написала. 

Неможливо, дядьку, щоб добрий Бог не потішив Вас після всього, що Ви зробили для Його слави. Ах, мені здається, що Ваша корона буде красивою. Інакше не може бути, бо все Ваше життя – постійний хрест, а Бог так чинить тільки з великими святими. 

Яка радість думати, що в Небі ми з’єднаємось, щоб уже ніколи не розлучатися, без цієї надії життя було би нестерпним… 

Дорогий дядьку, не знаю, що Ви подумаєте про свою бідну маленьку племінницю, вона дозволяє перу бігти, не задумуючись над тим, що воно пише, якби її серце могло писати, то СКАЗАЛО БИ щось інше, але вона мусить довіритись цьому холодному перу, яке не вміє виразити її почуття. Довіряю себе моєму доброму Ангелові, думаю, що посланець Неба добре виконає моє доручення, я посилаю його до мого дорогого дядька – щоб влив у його серце стільки втіхи, скільки душа може вмістити у цій долині вигнання… 

До побачення, дорогий дядьку. 

Прошу не забути сказати пані Форне, що дуже їй співчуваю, а Вам, дядьку, посилаю всю ніжність мого серця і буду постійно молитися за доброго пана Давида. 

Ваша маленька племінниця, яка хотіла би зменшити Ваше горе. 

 

Тереза від Дитяти Ісус 

н. к. п. 

 

 

60. До пані Герен 

 

І. М. Й. Т. 

 

Ісус   Кармель, 23 серпня 1888, 6 година ввечері 

 

Дорога тітко, 

Вчора ввечері ми отримали звістку про смерть доброго пана Давида, хоча ми кожної хвилини сподівалися отримати цю сумну новину, але вона мене дуже засмутила, я молюся, щоб Бог взяв до Раю цю святу душу, може вона вже там, бо з такими досконалими якостями можна йти просто до Неба. 

Я прошу доброго Бога влити в Вашу душу втіху, дорога тітко, Він вже вчинив багато добра, вислухавши Ваші численні молитви за свого дорогого родича, якщо з глибини моєї самотності можу надіятися, що я хоч трошки допомогла в цьому, то буду дуже щасливою. 

Думаю, дорога тітко, що в ці хвилини великого смутку слід не плакати, а дивитися в Небо, де всі радіють, бо наш Господь отримав ще одного вибраного, нове сонце освітлює своєю ясністю небесних ангелів, усі в захваті божественного екстазу, вони дивуються, що ми можемо смерть називати початком життя. Для них ми перебуваємо у тісному гробі, а їхні душі можуть пересуватися до ефірних берегів і безмежних горизонтів (Цитата з книжки Lammanais: Une Voix de Prison. Тереза могла чути ці слова вдома, бо пані Мартен часто її цитувала)… Дорога тітко, коли дивимося на смерть праведника, то не можемо стриматися, щоб не заздрити його долі. Для нього час вигнання закінчився, він має тільки Бога, нікого крім Бога. 

Ах! Тітко, ваша донечка хотіла би Вам так багато сказати, її серце мислить так глибоко; вранці вона повністю занурилась у меланхолійні думки про смерть святих, але мені бракує часу докінчити мій лист, закінчую, бо дзвінок попереджує, що повинна закінчити. Жертвую це дрібне зречення Ісусові, аби Він потішив Вас своєю солодкою рукою. 

Ваша донечка, серце якої з Вами і з моїми дорогими кузинами (Марією і Жанною Герен). 

 

Тереза від Дитяти Ісус 

н. к. п.