Г 9-10

|Г 9r| і слушно, що вони додають і один одному відваги, але також, що мучеництво одного стає мучеництвом усіх. Так само у монашому житті, яке теологи називають мучеництвом. –  Віддаючи себе Богові, серце не втрачає своєї природної ніжності, навпаки, ця ніжність зростає, стає чистішою та більш божою.

Люба Матінко, саме такою ніжністю я люблю Вас і люблю своїх сестер; я щаслива, що борюся на славу Царя Небесу родині, але готова також відлетіти на інше поле битви, якщо Божественний Генерал висловить таке прагнення. Наказ не був би необхідний, тільки один погляд, один простий знак.

З моменту мого вступу до благословенного ковчега[i]  я завжди думала, що якби Ісус не забрав мене швидко на Небо, доля малої голубки Ноя стала б моєю; одного дня Господь відчинив би вікно ковчега й наказав би мені летіти дуже далеко, до невірних берегів[ii] , Бут 8,11-12 і нести оливну гілку. Матінко моя, ця думка спричинила зростання моєї душі, наказала мені злітати вище за все сотворене. Я зрозуміла, що навіть у Кармелі ще може бути розставання, що тільки в небі єднання буде повне й вічне, а тому запрагнула, щоб душа моя поселилася в Небесах, щоб дивилася на земні речі тільки здалека[iii] . Кол 3,3 Я погодилася не тільки вирушити у вигнання до невідомого народу, але, що було для мене набагато більш гірке, погодилася на вигнання

|Г 9v| моїх сестер. Я ніколине забуду 2 серпня 1896 р., того дня, саме коли відбувся від'їзд місіонерів[iv], серйозно постала справа від'їзду Матері Агнеси від Ісуса. Ах! я не хотіла б зробити найменшого жесту, який зашкодив би їй у від'їзді, однак відчувала великий сум у серці, вважаючи, що її душа, така ніжна й делікатна, не була створена, щоб жити серед душ, які не могли б її зрозуміти, тисячі інших думок точилися у моїй голові, а Ісус мовчав, не наказував бурі.... Мк 4,39 А я говорила Йому: Мій Боже, з любові до Тебе погоджуюся на все: якщо Ти цього хочеш –  можу страждати, аж поки помру від суму.

Ісус задовольнився моєю згодою, але за кілька місяців почали говорити про від'їзд С. Женев'єви і С. Марії від Пресвятої Трійці, –  тоді був інший тип страждання, дуже глибокого, внутрішнього, я уявляла собі всі випробування, розчарування, які вони муситимуть знести, нарешті моє небо вкрилося тяжкими хмарами... тільки в глибині мого серця залишалася тиша і спокій.

Люба моя Матінко, Ваша розсудливість уміла розпізнати волю Господа, й зі свого боку Ви заборонили новіціям думати тоді про полишення колиски їхнього монашого життя; але Ви розуміли їхні прагнення, оскільки самі, Матінко моя, просили в молоді роки про виїзд до Сайгону, а прагнення матерів часто у такий спосіб відгукуються  луною в душі 

|Г 10r| їхніх дітей. О, моя люба Матінко, Ваше апостольське прагнення знаходить у моїй душі, як знаєте, дуже вірне відлуння; дозвольте мені довіритися Вам, чому я прагнула й надалі прагну, якщо Пресвята Діва Марія зцілить мене, залишити заради чужої землі розкішну оазу, де щасливо живу під Вашим материнським поглядом.

Потрібне, Матінко моя, (Ви мені це сказали) зовсім особливе покликання, щоб жити в закордонних кармелях, багато душ вважає, що вони до цього покликані, хоча насправді це не так. Ви сказали мені також, що в мене це покликання є й тільки здоров'я є перешкодою. Я добре знаю, що ця перешкода зникла б, якби Господь кликав мене до далеких країв, тому живу без жодного непокою. Якби одного дня я мусила залишити мій любий Кармель, ах! це не було б безболісно, Ісус не дав мені нечутливого серця, й саме тому що воно здатне страждати, прагну, щоб воно дало Ісусові все, що може дати. Тут, люба Матінко, я живу, не турбуючись про жоден клопіт цієї марної землі, маю виконувати тільки легку й солодку місію, яку Ви мені доручили. Тут мене оточує Ваше особливе, материнське ставлення, не відчуваю бідності, адже ніколи нічого мені не бракувало. Але передусім, тут мене люблять, Ви й усі сестри, а відчуття цього мені дуже приємне. Саме тому я мрію про монастир, де мене не знали б, де я мусила б зносити бідність, брак ніжності, нарешті, вигнання для серця.

Ах! зовсім не для того, щоб бути корисною для Кармелю, який

|Г 10v| захотів би мене прийняти, я залишила б усе, що мені дороге; без сумніву, я зробила б усе, що від мене залежало б, але знаю свою неміч і знаю, що, стараючись з усіх сил, я не могла б робити добре, бо, як щойно сказала, зовсім не розуміюся на земних справах. Отже, моєю єдиною метою було б виконання волі доброго Бога, посвячення себе Йому в такий спосіб, який би подобався Йому. Мф 6,10

Я добре знаю, що не відчувала б ніякого розчарування, бо коли сподіваємося чистого страждання, без жодної домішки, найменша радість стає несподіванкою; а крім того, як знаєте, Матінко моя, саме страждання стає найбільшою радістю, коли його шукаєш, як найцінніший зі скарбів.

О, ні! не для того, щоб тішитися плодами своїх трудів, хотіла б я виїхати, –  якби моя мета була така, я не відчувала б того солодкого миру, який огортає мене, й навіть страждала б через те, що не можу реалізувати свого покликання до далеких місій. Віддавна я вже не належу собі, я цілковито віддана Ісусові, отже Він може робити зі мною, що забажає. Він дав мені прагнення повного вигнання, дав мені зрозуміти всі страждання, Мф 20,22 які на мене там очікували би, питаючи мене, чи хочу пити з цієї чашіаж до дна; я хотіла одразу вхопити чашу, яку давав мені Ісус, але Він, відводячи руку, дав мені зрозуміти, що Його задовольняє моя згода.


[i] 9 квітня 1888 р. Отже, прагнення вирушити до кармелю на територіях місіонерських, прагнення, яке вона зараз представить, з'явилося на самому початку її життя в Кармелі. Можливо, воно є навіть більш раннім, адже до свого вступу Тереза відчувала красу місіонерського покликання, яке її приваблювало (пор. свідчення сестри Женев'єви в РО, стор. 269 і РА, стор. 263). Вона знала, що кармель у Лізьє заснував 1861 року кармель у Сайгоні. У спільноті зустріла кармелітку (аннамітку з центрального В'єтнаму), сестру Анну від Пресвятого Серця, яка вступила у Сайгоні й повернулася туди 29 липня 1895 р.

[ii] Тобто до кармелю на місіонерських територіях. Тут ідеться про кармель у Ханої, заснований сайгонським.

[iii]   На тлі Кол 3,3, Наслідування Христа, Книга ІІ, розд. 1 пише (підкреслюємо спільні слова) «Твоє житло повинно бути в небі, а на земні справи маєш дивитися так, ніби ти тільки перехожий».

[iv]  Отець Руллан зі співбратами в Марселі зійшли на корабель до Китаю.