Г 5-6

|Г 5r| радість... Однак, оскільки наша лампа була згашена, я сказала собі, що треба дочекатися ранку, щоб переконатися у своєму щасті, бо мені здавалося, що мене вирвало кров'ю. Ранок не забарився[i], прокидаючись, я одразу подумала, що маю довідатися про щось радісне, підходячи до вікна, могла переконатися, що не помилилася….. Ах! душа моя наповнилася великим втішенням, я була глибоко переконана, що Ісус у день річниці Своєї смерті хотів, щоб я почула перший заклик. Це було як солодкий шум у далині, який оголосив мені прибуття Жениха....[ii]  Мф 25,6

З дуже великою ревністю я брала участь в Утрені й капітулі провин[iii] . Нетерпляче чекала своєї черги, щоб, просячи пробачення у Вас, довірити Вам, моя люба Матінко, свою надію й своє щастя, але додала, що я зовсім не страждаю (що було цілковитою правдою), й просила Вас, Матінко, не давати мені нічого особливого. Насправді, я пізнала щастя, бо могла провести день Великої П'ятниці так, як прагнула. Ніколи суворість кармелю не здавалася мені такою прекрасною, надія піти до Неба переповнювала мене радісним захватом. Коли прийшов вечір цього щасливого дня, треба було відпочити, але як і попередньої ночі, Ісус дав мені той самий знак, що мій перехід до Вічного життя недалекий….. Я насолоджувалася тоді такою живою, такою світлою вірою, що думка про Небо була всім моїм щастям, я не мог-

|Г 5v| ла повірити, що існують безбожники, які не мають віри[iv]. Думала, що, заперечуючи існування Неба, прекрасного Неба, де Сам Бог хотів би бути їхньою вічною нагородою, вони говорять всупереч тому, що думають. Бут 15,1 У такі радісні дні великоднього часу Ісус дав мені відчути, що справді існують душі, які не мають віри, які через надуживання милостей[v] втрачають цей коштовний скарб, єдине джерело чистої й істинної радості. Він дозволив, щоб мою душу огорнула найгустіша темрява й щоб думка про Небо, така солодка для мене, стала вже тільки об'єктом боротьби й страждання….. Це випробування не повинно було тривати кілька днів, кілька тижнів –  воно повинно було згаснути в годину, визначену Господом, і….. ця година ще не настала….. Я хотіла б могти висловити те, що відчуваю, але, на жаль, гадаю, це неможливо. Треба пройти цей тунель мороку[vi], щоб осягнути його темряву. Однак спробую пояснити це через порівняння.

Припустімо, що я народилася у країні, сповитій густим туманом, ніколи не споглядала радісного вигляду природи, залитої, перетвореної світлом сонця; правда, з дитинства чую оповідання про ці чудеса, знаю, що країна, у якій я перебуваю, –  це не моя батьківщина, що за нею є інша країна, до якої я безперестанку маю прагнути. Євр 11,16 Це не історія, вигадана мешканцем сумної країни, у якій я перебуваю, це справжня реальність, адже Цар батьківщини, в якій світить сонце, прибув, щоб прожити 33 роки

|Г 6r| у країні темряви, на жаль! темрява зовсім не зрозуміла, що цей Божественний Цар є світлом світу….. Йн 1,5.9-10 Але, Господи, твоя дитина зрозуміла Твоє божественне світло, просить прощення в Тебе за своїх братів, погоджується їсти хліб болю так довго, як Ти захочеш, і зовсім не хоче до дня, Пс 126,2 який Ти визначиш, вставати з-за того столу, повного гіркоти, за котрим їдять бідні грішники….. Мф 9,11 А тому хіба не може також просити від свого імені, від імені своїх братів: Помилуй нас, Господи, адже ми бідні грішники! ... Лк 18,13 Ох! Господи, вчини, щоб ми відійшли виправдані.... Щоб усі, хто зовсім не освітлений ясним смолоскипом Віри, нарешті побачили, як він світить….. О, Ісусе, якщо треба, щоб стіл, засмічений ними, очистила душа, яка Тебе любить, я хочу сама їсти там хліб страждання так довго, аж поки Ти зволиш впровадити мене до Твого світлого царства. Єдина милість, про яку Тебе прошу, –  це щоб я ніколи не образила Тебе!...

Моя люба Матінко, у тому, що я пишу, нічого далі не буде, моя маленька історія, подібна до казки, несподівано замінилася молитвою, не знаю, яку користь Вам принесе читання усіх цих неясних і погано сформульованих думок. Зрештою, Матінко моя, я пишу не для того, щоб створити літературний твір, а через послух, якщо Вам нудно, принаймні побачите, що Ваша дитина довела свою добру волю. Отже, буду

|Г 6v| без знеохочення продовжувати своє дрібне порівняння від моменту, в якому його перервала. Я говорила, що впевненість у тому, що одного дня відійду далеко від сумної й темної країни, була дана мені з дитинства; я не тільки вірила тому, що чула, людям більш ученим від мене, я також відчувала у глибині серця тугу за тією прекрасною країною. Як геній Христофора Колумба дозволив йому передчути існування нового світу, коли ніхто про це не думав, так само і я відчувала, що якась земля одного дня стане для мене постійним пристановищем, але несподівано туман, який мене оточує, Євр 13,14 стає ще густіший, проникає в мою душу й сповиває її так, що вже неможливо віднайти в ньому той солодкий образ моєї Вітчизни, все пропало! Коли хочу дати відпочинок своєму серцю, змученому темрявою, що його оточує, згадуючи світлу країну, до якої я прагну, моє страждання подвоюється, мені здається, що темрява голосами грішників говорить мені, насміхаючись з мене: –  "Ти мрієш про світло, про край, сповнений найприємніших пахощів, мрієш про вічне володіння Сотворителем усіх цих чудес, думаєш, що одного дня вийдеш з туману, який тебе оточує, –  ну ж бо, ну, радій смерті, яка дасть тобі не те, на що ти очікуєш, а ще глибшу ніч, ніч небуття".


[i] Вставали, згідно з зимовим розпорядком дня (від 14 вересня до Великодня) о 5:45.  

[ii] Написане курсивом, це речення (як і декілька попередніх слів) відбивають "роздуми" Ламенне на тему 47-го розділу III Книги Наслідування Христа. Підкреслюємо спільні слова: "Утішся, душе моя, напруж слух: хіба не чуєш удалині ніби перший шум, який оголошує прибуття Жениха?" 

[iii] Того дня у капітульній залі настоятелька закликала сестер до сестринської любові, а потім усі просили одна в одної пробачення.

[iv] Говорячи про "безбожників", Тереза, безсумнівно, думає також про Лео Таксиля й про містифікацію, яку він зробив на тему "Діани Воєн", так званої американської конвертитки, яка належала до секти сатаністів. Тереза живо цікавилася Діаною (пор. наш припис до Рукопису М). 19 квітня 1897 р., менш ніж за два місяці до написання цих рядків, Лео Таксиль вчинив бридке шахрайство: Діани Воєн ніколи не існувало... –  Однак, судячи зі слів Терези, вона думає так само й про всіх людей, які заперечують існування Неба. Випробування, яке почалося рік тому, на Великдень 1896 р., дозволило їй зрозуміти, що "втрата цього коштовного дару" віри справді можлива (Г 5v).

[v] Опис цієї ночі віри демонструє багато пов'язань із текстом о. Арменжона, [Кінець теперішнього світу й таємниці майбутнього життя]. Ймовірно, незадовго, під час духовного читання й роздумів, щоб "дати відпочинок серцю (...) спогадом світлого краю, за яким тужу" (Г 6v), Тереза перечитала деякі сторінки книжки, яка принесла їй стільки добра. У LТ 126 від 3 квітня 1891 р. вона передала її Маргариті Моделонд, саме тому, що ці "таємниці майбутнього життя принесуть їй добро і зміцнять її у вірі, яка, на жаль, під великою загрозою": це "книжка, у які вона напевно знайде відповіді на багато сумнівів".

[vi] Майже шість років тому Тереза порівнювала своє приготування до складання обітниць із "подорожжю" "під землею", крізь "підземелля, в яких нічого не видно, тільки напівприкрита світлість, світлість, яку розточують навколо опущені очі обличчя мого Нареченого" (LТ 110 від 30-31 серпня 1890 р.). –  Зараз "темрява" цілковита, це "найгустіша темрява" (Г 5v); у "глибокій" "ночі" залишається тільки "ясний смолоскип Віри" (Г 6v) й, серед спокус, молитовна солідарність з усіма тими "братами" "грішниками"; залишається їй передусім Присутність, яка є останнім джерелом її сили й любові: "З кожним новим приводом до боротьби (...) біжу до мого Ісуса, кажу Йому, що я готова пролити останню краплю крові, щоб визнати, що Небо існує" (Г 7r).