Г 33-34

|Г 33r| які Ви знаєте так само добре, як я. Зрештою, любаМатінко, я послушна Вам, і якщо зараз читання цих сторінок не занадто Вас цікавить, може, вони принесуть Вам розвагу на старість, а потім послужать для розпалювання вогню –  і таким чином я не змарную часу... Але це я граюся, говорячи як дитина; не думайте, Матінко моя, що я розмірковую над тим, яка користь може бути з моєї вбогої праці: оскільки роблю це через послух, мені його вистачає, і я не відчувала б жодної прикрості, якби Ви, не читаючи, спалили її у мене на очах.

Час повертатися до історії моїх братів, які посідають зараз стільки місця у моєму житті. –  Пам'ятаю, як минулого року, під кінець травня, Ви покликали мене перед тим, як іти до трапезної. Серце моє калатало, коли я входила до Вас, люба моя Матінко, я роздумувала, що Ви хотіли мені сказати, адже вперше Ви кликали мене таким чином. Запросивши мене сісти, Ви зробили мені таку пропозицію: –  "Чи ти не хотіла б оточити духовною опікою місіонера, який невдовзі має отримати свячення й виїхати"[i] , а потім, Матінко моя, Ви прочитали мені лист цього молодого Отця, щоб я точно знала, про що він просить. Першим моїм почуттям була радість, яка одразу поступилася місцем острахові. Я пояснила Вам, люба моя Матінко, що оскільки вже пожертвувала свої вбогі заслуги за одного майбутнього апостола, вважала, що не можу зробити цього ще раз за іншого, і що зрештою є багато сестер, кращих за мене, які могли б відповісти на його прагнення. Всі мої заперечення були марними,

|Г 33v| Ви сказали мені, що можна мати багатьох братів. Тоді я запитала у Вас, чи послух не міг би подвоїти моїх заслуг. Ви відповіли, що так, і сказали мені багато речей, які показали мені, що треба без остраху прийняти нового брата.У глибині, Матінко моя, я думала так, як Ви, а навіть, оскільки "Ревність кармелітки має розпалювати світ"[ii] , сподіваюся, що завдяки благодаті Господа буду корисна більше ніж для двох місіонерів, і не могла б забути про молитву за всіх, не полишаючи простих священиків, місія яких так само важка для виконання, як місія апостолів, що навертають невірних. Нарешті, хочу бути донькою Церкви, як була нею наша Мати Св. Тереза[iii] й молитися в намірах нашого Святого Отця, Папи, знаючи, що його наміри огортають увесь світ. Ось загальна мета мого життя, але це не зашкодило б мені молитися й особливо єднатися з ділами моїх любих ангелочків, якби вони були священиками. Але що ж! ось як я духовно з'єдналася з апостолами, яких Ісус дав мені як братів: усе, що моє, належить кожному з них, я добре відчуваю, що Господь занадто добрий, аби вводити поділи, Він так багатий, що дає без міри все, про що я попрошу.... Але не думайте, Матінко моя, що запаморочую собі голову довгими вирахунками.

Відколи в мене є двоє братів і сестрички-новіції, якби я хотіла просити для кожної душі те, чого вона потребує, й дуже докладно це описувати, дні були б занадто короткі і я дуже боялася б забути щось важливе. Простим душам непотрібні складні засоби; оскільки я зараховую себе до них, одного ранку під час подячної молитви Ісус дав мені простий спосіб виконання моєї місії. Він дав мені

|Г 34r| зрозуміти ці слова з Пісні Пісень: "ПРИТЯГНИ МЕНЕ, ПОБІЖИМО за запахом твоїх іпахощів". О, Ісусе, отже, навіть не потрібно говорити: "Притягаючи мене, притягни душі, які я люблю!" Цих простих слів "Притягни мене" достатньо. Господи, я це розумію, коли душа дозволила захопити себе п'янкому запахові Твоїх пахощів, то не може бігти сама, всі душі, які вона любить, притягаються за нею; це стається без примусу, без зусилля, це природний наслідок притягання її до Тебе. Як потік, який обривається в океан, забирає із собою все, що зустрічає на своєму шляху, так само, о мій Ісусе, душа, що занурюється у безкрайньому океані Твоєї любові, притягає з собою всі скарби, які в неї є….. Господи, Ти знаєш, що у мене взагалі немає інших скарбів, крім душі, які Ти уподобав поєднати з моєю; це Ти, Господи, доручив мені ці скарби, тому дозволю собі вжити слова, які Ти промовив до Отця Небесного останнього вечора, що бачив Тебе на нашій землі ще як подорожнього й смертного. Ісусе, мій Любий, не знаю, коли скінчиться моє вигнання... більш ніж один вечір напевно ще побачить, як я прославляю у вигнанні Твоє милосердя, але нарешті й для мене теж настане останній вечір; тому хотіла б могти сказати Тобі, о, мій Боже: "Я Тебе оточила славою на землі; виконала справу, яку Ти мені дав виконати;відкрила ім'я Твоє людям, яких Ти мені дав: вони були Твоїми, і Ти мені їх дав. Тепер вони пізнали, що все, що Ти мені дав, походить від Тебе. Бо слова, які Ти мені доручив, я переказала їм, а вони їх прийняли й повірили, що Ти мене послав. Я прошу за них, за тих, кого Ти мені дав, оскільки вони Твої.

|Г 34v| Я вже не у світі, але вони ще у світі, а я йду до Тебе. Отче Святий, збережи їх в імені Твоєму, тих, кого Ти мені дав. Зараз я йду до Тебе й таккажу, будучи ще у світі, щоб радість, яка походить від ТЕБЕ, була в них досконала. Не прошу, щоб Ти їх забрав зі світу, але щоб зберіг їх від злого. Вони не зі світу, як і я не зі світу. Не тільки за них прошу, а й за тих, хто завдяки їхньому слову увірує в ТЕБЕ.

Отче мій, хочу, щоб ті, кого Ти мені дав, були зі мною там, де я буду, і щоб світ пізнав, що Ти їх полюбив так, як полюбив мене".

Так, Господи, ось що я хочу повторювати за Тобою, перш ніж відлечу в Твої обійми. Може, це зухвалість? Але ні, Ти давно вже дозволив мені бути сміливою стосовно Тебе. Як батько блудної дитини звернувся до старшого сина, Ти сказав мені: "ВСЕ Моє належить тобі". Отже, Твої слова, Ісусе, належать мені, й можу використовувати їх, щоб притягувати милості Небесного Отця до душі, з'єднаних зі мною. Але, Господи, коли я кажу, що прагну, щоб ті, кого Ти мені дав, були там, де я буду, не стверджую, що вони не могли б здобути набагато більшої слави, ніж та, яку Ти захочеш дати мені, хочу просто просити, щоб одного дня ми всі були зібрані у Твоєму прекрасному Небі. Ти знаєш, о, мій Боже, що я завжди прагнула любити тільки Тебе, не шукаю іншої слави.


[i] Адольф Руллан (13.10.1870 –  12.06.1934), семінарист Паризького Товариства Закордонних Місій. Висвячений 28.06.1896. 2-го серпня 1896 р. сів на корабель до Су-Тхуен (Китай). Листування Терези розвиватиметься від титулу "Достойний Отче" (перший лист від 23.06.1896) до "Брате мій" (останній лист від 14.06.1897).

[ii] Тереза цитує тут, у спосіб досить вільний, останній розділ Внутрішньої твердині святої Терези Авільської. Пор. НАС, примітка до Г 33 v . 

[iii] Свідки твердять, що свята Тереза від Ісуса, будучи в агонії, сказала: "Я донька Церкви".