Г 25-26

|Г 25r| рятувати душі, а молитвою.

Довідавшись про Ваше рішення, я одразу зрозуміла, що було це рішення Ісуса, і сказала С. Марії від Пресвятої Трійці: "Треба братися до справи, молімося багато. Яка ж це могла би бути радість, якби Бог нас вислухав у кінці великого посту!.... " Ох! Безкінечне милосердя Господа, який воліє слухати молитви Своїх дітей….. У кінці великого посту ще одна душа посвятилася Ісусові. Це було справжнє чудо благодаті, чудо, отримане ревністю смиренної новіції!

Яка велика міць Молитви! Можна було б сказати, що це цариця, яка кожної миті має вільний доступ до царя й може отримати все, про що попросить. Аби бути вислуханою, зовсім необов'язково читати з книжки гарні формули, складені на різні потреби; якби було так.... яка ж вона була б гідна жалості!... Окрім Літургії Годин, яку я абсолютно не гідна читати, я не наважуюся примушувати себе до пошуків у книжках гарних молитов, їх стільки, що в мене від цього болить голова!., а крім того, всі вони –  одна краща за іншу….. Я не могла би прочитати їх усі, а не знаючи, яку вибрати, роблю наче діти, які не вміють читати, просто кажу Господу те, що хочу Йому сказати, не складаючи гарних речень, а Він завжди мене розуміє…. Для мене молитва  це поривання серця, це простий погляд, звернений у Небо, це вигук подяки й любові, як серед страждання, так і серед радості[i]; нарешті це щось

|Г 25v| велике, надприродне, що розширює мою душу і єднає мене з Ісусом.

Однак я не хотіла б, моя люба Матінко, щоб Ви думали, ніби я не беру побожно участі у молитвах, що їх читають спільно в хорі або в пустелях[ii] . Навпаки, я дуже люблю спільні молитви, адже Ісус обіцяв, що перебуватиме серед тих, хто збирається в Його ім'я, –  я відчуваю тоді, що ревність моїх сестер доповнює мою ревність, але самостійна молитва на розарії (мені соромно це визнати) для мене важча, ніж носіння покутних знарядь.... Відчуваю, що молюся на ньому так погано, марно докладаю зусиль, щоб розмірковувати над тайнами розарію, мені не вдається зосередитися.... Довгий час я непокоїлася через цей брак побожності, який мене дивував, адже я так сильно люблю Пресвяту Діву Марію, що читання молитов на Її честь, які справляють їй приємне, мало би бути легке для мене. Зараз непокоюся менше, думаю, що оскільки Цариця Небесна є моєю МАТІР'Ю, напевно Вона бачить мою добру волю й задовольняється нею. Іноді, коли мій розум перебуває у стані такої сухості, що неможливо видобути з нього жодної думки, щоби з'єднатися з Богом, я дуже повільно читаю "Отче наш", а потім ангельське привітання; тоді ці молитви приводять мене у захват, насичують мою душу більше, ніж якби я поспіхом промовляла їх сотні разів……

Пресвята Діва Марія показує мені, що не гнівається на 

|Г 26r мене, хоч би коли я взивала до Неї, ніколи не відмовляє мені в захисті. Якщо раптом мене спіткає неспокій, прикра ситуація, швидко звертаюся до Неї, й завжди Вона опікується моїми справами, як найніжніша з Матерів. Скільки разів, розмовляючи з новіціями, мені доводилося закликати Її й відчувати благодіяння Її материнської опіки!....

Часто новіції кажуть мені: "Сестро, Ви на все маєте відповідь, я думала, що цього разу Вас збентежу.... звідки береться все, що Ви кажете?" Деякі навіть такі простодушні, що гадають, ніби я читаю в їхній душі, оскільки мені траплялося попередити їх, кажучи їм про те, що вони думають. Якоїсь ночі одна з моїх приятельок[iii] вирішила приховати від мене переживання, через яке сильно страждала. Я зустрічаю її з самого ранку, вона розмовляє зі мною, усміхнена, а я, не відповідаючи на те, що вона говорила, кажу їй переконливим голосом: Сестро, Ви через щось переживаєте. Якби я опустила їй під ноги зірку з неба, думаю, вона не дивилася б на мене з більшим подивом. Її здивування було таке велике, що перейшло й на мене, на мить огорнув мене надприродний страх.

Я була абсолютно впевнена, що не маю дару читати в душах, і тим більше мене дивувало, що потрапила так влучно. Я добре відчувала, що Господь дуже близько, бо, ніби дитина, не усвідомлюючи цього, сказала слова, які походили не від мене, а від Нього.

Люба моя Матінко, Ви розумієте, що новіціям усе дозволено,

|Г 26v| вони повинні мати змогу сказати все, що думають, без жодних обмежень, як добре, так і погане. Для них це легше в стосунках зі мною, бо не мають ставитися до мене з пошаною, належною наставниці. Не можу сказати, що Ісус зовнішньо провадить мене дорогою покори, Він задовольняється покорою у глибині моєї душі; в очах створінь усе мені вдається, йду дорогою почестей, наскільки це можливо в ордені. Розумію, що то не для себе, а для інших я мушу йти цією дорогою, яка здається мені такою небезпечною. По суті, якби спільнота вважала мене монахинею, сповненою вад, нездібною, позбавленою розуму й здорового глузду, Вам, моя Матінко, було б неможливо взяти собі на допомогу мене. Саме тому Господь накинув завісу на всі мої внутрішні й зовнішні недосконалості. Ця завіса іноді притягує до мене декілька компліментів від новіцій, добре знаю, що вони їх кажуть не через улесливість, а через свої наївні почуття; справді, це не могло б збудити мого марнославства, адже в моїх думках повсякчас присутня пам'ять про те, хто я є. Проте іноді до мене приходить величезне прагнення почути щось інше, крім похвал. Знаєте, люба моя Матінко, я надаю перевагу оцту перед цукром; моя душа теж стомлюється від надто солодкої їжі, і тоді Ісус дозволяє, щоб їй подали смачний салат,




[i] Це визначення молитви вміщено як вступ до першого розділу олитва у християнському житті) четвертої частини Катехизиса Католицької Церкви: "Молитва –  це для мене піднесення серця, простий погляд у Небо, вигук подяки й любові, як серед страждання, так і серед радості"  

[ii] Місця у монастирі, призначені для того, щоб молитися в них до Пресвятого Серця або святого Йосипа чи святої Терези.

[iii] Сестра Марта від Ісуса (пор. НА, стор. 181 та її свідчення в РО, стор. 434).