Г 23-24

|Г 23r| моїм власним шляхом. Але ще не це найскладніше; надзвичайно важко для мене –  зауважувати помилки й вести з ними смертельну боротьбу. Я хотіла сказати: на нещастя для мене (але ні, це було би боягузтво), тому кажу: на щастя для моїх сестер, відколи я зайняла місце в обіймах Ісуса, я наче стражник, який спостерігає за ворогом з найвищої башти укріпленої фортеці. Ніщо не сховається від мого погляду; часто я дивуюся, що так ясно бачу і вважаю так гідним вибачення те, що пророк Нона втік замість того, щоб піти пророкувати в Ніневії про її руйнування. Тисячі разів я воліла б вислуховувати зауваження, аніж робити їх іншим, але відчуваю, що дуже необхідно, щоб це було для мене стражданням, адже коли дієш під впливом природи, неможливо, щоб душа, якій хочу вказати її вади, зрозуміла свої помилки, вона бачить тільки одне: Сестра, зобов'язана керувати мною, ображена, тому мені дістається, а я ж сповнена добрих намірів.

Я добре знаю, що твої маленькі ягнята вважають мене суворою. Якби вони читали ці слова, сказали б, що не схоже, щоб мені було важко бігати за ними, говорити суворим тоном, показувати бруд на їхньому прекрасному руні або приносити легкий шматок шерсті, який вони дозволили вирвати у себе придорожнім колючкам. Маленькі ягнята можуть казати все, що захочуть; у глибині душі вони відчувають, що я люблю їх істинною любов'ю, що ніколи не наслідуватиму найманця, який, бачачи наближення вовка, залишає стадо і

|Г 23v| тікає. Я готова віддати за них життя, але моє почуття таке чисте, що не хочу, аби про нього знали. Завдяки благодаті Ісуса, я ніколи не намагалася притягнути до себе їхні серця, розуміла, що моя місія –  провадити їх до Бога й зробити, щоб вони розуміли, що тут, на землі, Ви, Матінко –  видимий Ісус, Якого вони мають любити й шанувати.

Я сказала Вам, люба Матінко, що, повчаючи інших, я багато чого навчилася. Спочатку я побачила, що всі душі відбувають майже ту саму боротьбу, але, з іншого боку, вони такі різні, що неважко зрозуміти, про що говорив Отець Пішон: "Душі відрізняються між собою набагато більше, ніж обличчя". Тому неможливо й поводитися зі всіма душами однаково. Перед деякими душами я відчуваю, що маю зменшуватися, зовсім не боятися принизитися, визнаючи свою боротьбу й поразки; бачачи, що в мене такі самі слабкості, як і у них, мої сестрички своєю чергою зізнаються мені у помилках, що за них докоряють собі, й радіють, що я розумію їх з досвіду. Я помітила, що стосовно інших, аби вчинити їм добро, треба, навпаки, поводитися з великою рішучістю й ніколи не змінювати раз висловленої думки. Принизитися тоді було б зовсім не смиренням, а тільки слабкістю. Господь дав мені дар не боятися війни, мені треба за будь-яку ціну виконати своє завдання. Не раз я чула: "Якщо Ви хочете чогось досягти зі мною, треба ставитися до мене лагідно,

|Г 24r| силою Ви нічого не зробите". Я знаю, що ніхто не є добрим суддею у своїй власній справі й що дитина, якій лікар робить болючу операцію, не забариться голосно кричати й казати, що лікування гірше, ніж хвороба; однак якщо за кілька днів побачить, що вилікувалася, буває щаслива, що може гратися й бігати.

Так само й з душами, невдовзі вони бачать, що трохи гіркоти буває іноді краще, ніж цукор, і не вагаються це визнати. Декілька разів я не могла стриматися від внутрішньої посмішки, бачачи зміну, яка відбувалася з дня на день, –  це фантастично….. Приходить новіція сказати мені: –  "Сестро, вчора Ви були праві, коли були суворою, спочатку я бунтувала, але потім усе пригадала й побачила, що Ви були дуже справедливі.... Послухайте, відходячи, я думала, що це кінець, казала собі: "Піду до нашої Матері і скажу їй, що більше не буду ходити до С. Т[ерези] від Дит[яти] Ісус", але відчувала, що мені це підказує біс, а крім того, мені здавалося, що Ви молитеся за мене, тому я зберегла спокій, і світло почало світити, але зараз Ви маєте цілком мене просвітити, і тому я прийшла". Швидко зав'язується розмова; я сповнена щастя, що можу піти за нахилом свого серця, не промовляючи жодного гіркого слова. Так, але[i] ….. швидко помічаю, що не належить занадто розганятися, одне слово могло б знищити прекрасну будівлю, створену серед сліз. Якщо на нещастя скажу якесь слово, яке ніби лагодить те, що я сказала попереднього дня, бачу, як сестричка

|Г 24v| намагається зачепитися за цю гілку, тому читаю подумки коротку молитву, й істина завжди тріумфує. Ах! Саме молитва й жертва становлять усю мою силу, це зброя непереможна, яку дав мені Ісус, вона може торкатися душ набагато більше, ніж слова, я дуже часто переживала це. Один із таких досвідів справив на мене солодке й глибоке враження.

Це було під час Великого Посту[ii], я опікувалася тоді однією постуланткою, яка тут була і для якої я була ангелом[iii]. Одного разу вона прийшла до мене зранку, сяюча, і сказала: "Ах! сестро, якби Ви знали, що мені снилося сьогодні вночі, я була з моєю сестрою, хотіла відірвати її від усіх марнот, які вона так любить, і для цього пояснювала їй цю строфу з "Жити Любов'ю": Любити Тебе, Ісусе, –  що за плідна втрата –  Всі мої пахощі належать Тобі без вороття. Я добре відчувала, що мої слова проникали їй в душу, й не пам'ятала себе від радості. Сьогодні вранці, прокидаючись, я подумала, що, можливо, Господь хотів, аби я дала Йому ту душу. Може, я напишу їй після великого посту, щоб розповісти цей сон і повідомити, що Ісус хоче її цілковито для себе?"

Я, не довго думаючи, сказала їй, що, справді, можна спробувати, але спочатку треба спитати дозволу у Нашої Матері [iv]. Оскільки було ще далеко до кінця великого посту, Ви, люба Матінко, були дуже здивовані проханням, яке здавалося Вам занадто передчасним; і напевно натхнені Господом, Ви відповіли, що кармелітки зовсім не листами повинні




[i] У розмовах, з гумором, Тереза часто вживала вираз "так, але". Іноді також у своїй найбільш особистій кореспонденції, напр. L Т 222 або L Т 229 до Матері Агнеси.  

[ii] 1895 р., –  після створення РN 17, Vivre d’Amour [Жити любов'ю], про що ще буде мова, і перед вступом нової постулантки, Марії Герен.

[iii] Марія від Пресвятої Трійці –  єдина новіція? Серед "новіцій" (у дослівному сенсі) була також сестра Женев'єва, для якої "ангелом" була Тереза, але, без сумніву, Тереза не хоче звертати на це увагу Марії де Гонзаг. На своїй копії ІД від 1936 р. Мати Агнеса записує: "У той час насправді було чотири новіції в новіціаті Матері Марії де Гонзаг, і хоча наша маленька Свята опікувалася також і ними, але не тією ж мірою. Тобто не так відверто, як сестрою Марією від Пресвятої Трійці, яка була їй доручена особливо, щоб дослідити її більш зблизька, бо вона походила з іншого Кармелю".

[iv] Титул, яким новіції зверталися до наставниці новіціату, 1895 р. –  до Марії де Гонзаг. Настоятельку називала "Нашою Матір'ю" вся спільнота. Якби Тереза 1896 р. була призначена наставницею новіціату більш офіційно, її новіції, майже всі старші зі неї, її називали б "Нашою Матір'ю"...