Г 20v-22

|Г 20v| повністю покриває полотно[i] за дуже короткий час, другий, менший, служить для подробиць.

Матінко моя, то Ви є для мене цінним пензлем, який з любов'ю бере рука Ісуса, коли Він хоче виконати велику працю в душі Ваших дітей, а я –  зовсім маленький пензлик, яким Ісус ласкаво послуговується потім для найдрібніших подробиць.

Уперше Ісус використав свій пензлик 8 грудня 1892 р. Я завжди пам'ятатиму про цей період як про час благодаті. Довірю Вам, люба Матінко, ці солодкі спогади.

У 15 років, коли мені пощастило вступити до Кармелю, я знайшла у новіціаті приятельку, яка випередила мене на декілька місяців, була старша від мене на 8 років[ii] , але її дитинний характер дозволяв не помічати різниці у віці, тому невдовзі, Матінко моя, Ви помітили, що дві Ваші маленькі постулантки чудово розуміються і стали нерозлучні. Сприяючи цьому почуттю, яке тільки народжувалося і яке, як Вам здавалося, мало принести плоди, Ви дозволили нам від часу до часу провадити разом малі духовні розмови. Моя дорога маленька приятелька розчулювала мене своєю невинністю й експансивним характером, але, з іншого боку, я дивувалася, бачачи, як сильно її почуття до Вас відрізнялося від мого. Також у її поведінці стосовно сестер було багато речей, які я прагнула б, аби вона змінила... Відтоді Господь дав мені

|Г 21r| зрозуміти, що існують душі, на які Його милосердя невтомно чекає, яким уділяє своє світло тільки постуво, тому я й остерігалася, щоб не прискорювати Його години терпляче чекала, коли Ісус уподобає зіслати її.

Одного дня, роздумуючи над Вашим дозволом нам розмовляти, як сказано в наших святих конституціях: Щоб більше розпалюватися любов'ю до нашого Жениха, я подумала з сумом, що наші розмови не досягають цієї мети; тоді Господь дав мені відчути, що настав час, щоб я не боялася говорити або ж щоб припинила ці розмови, які нагадували розмови подружок у світі. Того дня була субота; назавтра[iii] під час своєї подячної молитви я благала Господа, щоб Він вклав мені до вуст лагідні й переконливі слова, або краще, щоб Він Сам говорив через мене. Ісус вислухав мою молитву, дозволив, щоб результат цілковито виповнив мою надію: Ті, хто зверне до Нього свій погляд, будуть просвітлені (Пс 33) і Світло зішло у темряві для тих, хто має праве серце. Перші слова стосуються мене, другі –  моєї приятельки, яка справді мала праве серце....

Коли настала година, у яку ми вирішили бути разом, бідна сестричка, поглянувши на мене, одразу помітила, що я вже не та сама; червоніючи, сіла біля мене, притуляючи голову до мого серця, а я сказала їй зі сльозами в

|Г 21v| голосі все, що про неї думала, але такими ніжними словами й виявляючи їй так багато почуття, що невдовзі її сльози змішалися з моїми. Вона визнала з великим смиренням, що все, що я сказала, –  правда, обіцяла мені почати нове життя й попросила мене про ласку завжди казати їй про її помилки. Нарешті, в момент, коли ми розходилися, наше почуття стало цілковито духовним, не було в ньому вже нічого людського. У нас здійснився вираз Писання: "Брат, якому допомагає брат, –  як укріплене місто".

Те, що Ісус зробив Своїм маленьким пензликом, було б швидко стерте, якби Він не діяв через Вас, Матінко моя, аби здійснити свою справу в душі, яку хотів тільки для Себе. Моїй бідолашній приятельці випробування здавалося дуже гірким, але Ваша рішучість здобула блискучу перемогу, і тоді, намагаючись її потішити, я могла пояснити, у чому полягає справжня любов тієї, яку Ви дали мені за сестру серед інших сестер. Я показала їй, що вона любила саму себе, а не Вас, розповіла їй, як я люблю Вас і про жертви, які я мусила зробити на початку свого життя в ордені, щоб не прив'язуватися до Вас цілковито матеріальним чином, ніби собака, який прив'язується до свого хазяїна. Любов підгодовуються жертвами, що більше душа відмовляє собі у природних задоволеннях, то сильнішою та безкорисливішою стає її ніжність.

Пам'ятаю, коли я була постуланткою, відчувала іноді такі сильні

|Г 22r| спокуси зайти до Вас заради власної приємності, аби знайти кілька крапель радості, що мусила швидко проходити перед депозитарієм[iv] і судомно триматися перил сходів. Мені спадало на думку багато прохань про дозвіл, і нарешті, Матінко моя, я знаходила тисячі причин, щоб заспокоїти свою натуру….. Яка я щаслива тепер, що відмовляла собі у цьому від початку свого монашого життя, вже зараз тішуся нагородою, обіцяною тим, хто бореться вправно. Я вже не відчуваю необхідності відмовляти собі в усіх радостях серця, адже моя душа зміцнена Тим, Кого єдиного я хотіла любити. З радістю бачу, що, люблячи Його, серце зростає, що може давати незрівнянно більше ніжності тим, хто йому дорогий, ніж якби зосередилося на егоїстичній і безплідній любові.

Люба моя Матінко, я нагадала Вам першу роботу, яку Ісус і Ви вподобали виконати через мене; це була тільки прелюдія того, що мало бути мені доручене. Коли мені було дано проникнути у святиню душ, я одразу побачила, що завдання перевищувало мої сили, тому сховалася в обіймах Господа, як дитина, і, ховаючи обличчя в Його волоссі, сказала Йому: Господи, я занадто мала, щоб годувати Твоїх дітей; якщо Ти хочеш дати їм через мене те, що потрібно кожній, наповни мою ручку, і я, не залишаючи Твоїх обіймів, не відвертаючи голови,

|Г 22v| дам Твої скарби душі, яка прийде просити у мене їжі. Якщо вона вважатиме, що їй подобається, знатиму, що не мені, а тільки Тобі вона завдячує; натомість якщо скаржитиметься і вважатиме, що подане мною є гірке, мій спокій не буде порушений, намагатимуся пояснити їй, що ця їжа походить від Тебе, і буду дуже обережна, аби не шукати для неї чогось іншого.

Матінко моя, від хвилини, коли я зрозуміла неможливість того, щоб я будь-що зробила сама від себе, завдання, яким Ви мене наділили [v], вже не здавалося мені складним, я відчувала, що єдине, що треба –  це дедалі більше єднатися з Ісусом, і що Решта мені буде дана з надлишком. І справді, моя надія ніколи не була зраджена, Господь уподобав наповнити мою ручку стільки разів, скільки було необхідно, щоб я годувала душі своїх сестер. Визнаю, люба Матінко, що якби я хоч трохи спиралася на свої власні сили, то швидко склала б зброю….. Здалеку це здається таким рожевим, чинити душам добро, справляти так, щоб вони більше любили Бога, зрештою, формувати їх відповідно до своїх смаків і особистих поглядів. Зблизька –  зовсім інакше, рожевий колір зникає... відчуваєш, що чинити добро без допомоги Господа так само неможливо, як змусити сонце світити вночі….. Я відчуваю, що треба цілком забути про свої вподобання, особисті концепції, а провадити душі дорогою, яку визначив Ісус, не намагаючись наказувати їм ходити


[i] Тереза –  "пензлик", Мати Марія де Гонзаг –  "перший", "коштовний" пензель, який виконує "велику працю" в душі новіцій. Тереза не говорить про "цю" велику працю, але згадує ту чи іншу важливу працю, яку виконує Мати Марія де Гонзаг, тоді як "зовсім маленький пензлик", яким є Тереза, служить для "найдрібніших подробиць".  

[ii] Мати Агнеса записує на своїй Копії ІД від 1936 р.: "сестра Марта від Ісуса". 

[iii] Тобто в неділю, коли така «розмова» була легша.

[iv] Взагалі –  кабінет, призначений для шафарки (економки), але мешкала у ньому настоятелька.

[v] Хоча Тереза дуже рано почала впливати на своїх приятельок з новіціату, молодших за неї або тих, які були доручені їй як їхньому "ангелу" (тобто монахині, обов'язком якої було допомагати новій постулантці у зовнішніх звичаях спільнотного життя), і цей вплив постійно зростав, вона звертається зараз до "завдання, яким Ви мене наділили", а отже у березні 1896 р., тобто перед своїм призначенням помічницею настоятсльки Матері Марії де Гонзаг, яка зберегла для себе обов'язки й офіційний титул "наставниця новіціату". Новіції "не мають виявляти до мене пошану, яка належить наставниці", –  скаже Тереза далі (Г 26v). У цьому Рукописі Г довірена "місія" завжди пояснюється рішенням Марії де Гонзаг ("Ви").