Г 19-20r

|Г 19r| відібрати, і я не мала б жодного права скаржитися. Однак блага, які походять прямо від Господа, пориви розуму й серця, глибокі думки –  все це творить багатство, до якого людина прив'язується як до власного майна, якого ніхто не має права торкнутися….. Наприклад, якщо у дозволений час[i] розповісти якійсь сестрі про осяяння, яке отримала під час внутрішньої молитви, а трохи пізніше ця сестра, розмовляючи з якоюсь іншою, розповість їй довірену річ, ніби сама її вигадала, здається, що привласнює щось не своє. Або під час рекреації кажеш сусідці тихенько якесь дотепне і влучне слівце; якщо вона повторює його голосно, не подаючи джерела, звідки воно походить, це теж здається окраданням власниці, яка не домагається своїх прав, але хотіла б це зробити й використає найпершу можливість, щоб делікатно дати зрозуміти, що привласнила її думки.

Матінко моя, я не вміла б так добре пояснити Вам цих сумних почуттів природи, якби сама не відчувала їх у своєму серці і з радістю підпала б під солодку ілюзію, що вони відвідали тільки моє серце, якби Ви не наказали мені прислухатися до спокус моїх любих новіцій. Я багато чого навчилася, виконуючи місію, яку Ви мені доручили, а передусім була змушена практикувати те, чого вчила інших; тому зараз можу сказати, що Ісус дав мені той дар, що я вже не більше прив'язана до благ розуму і серця, ніж до благ матеріальних. Якщо мені трапляється сказати чи подумати щось,

|Г 19v| що подобається моїм сестрам, вважаю природним, що вони привласнюють це собі як своє майно. Та думка належить Святому Духові, а не мені, оскільки Св. Павло каже, що ми не можемо без цього Духа Любові назвати "Отцем"[ii] 1 Кор 12,3 Рим 8,15 Гал 4,7 нашого Отця, Який є на Небесах. Тому Йому можна послуговуватися мною, щоб дати добру думку якійсь душі; якби я вважала, що та думка моя, я була б наче той "осел, що несе реліквії"[iii], який вважав, що знаки пошани, які виявляли до святих, належать йому.

Я не погорджую глибокими думками, які годують душу і єднають її з Богом, але давно вже зрозуміла, що не треба спиратися на них і вважати, що досконалість полягає в отримуванні багатьох озарінь. Найпрекрасніші думки –  це ніщо без учинків; правда, інші особи можуть отримати багато корисного, якщо вони[iv] упокоряться й виявлять свою вдячність Господу за те, що Він дозволяє їм брати участь у бенкеті душі, яку Він захотів збагатити дарами, але якщо ця душа знаходить насолоду у своїх прекрасних думках Лк 18,10-12 і молиться як фарисей, вона стає подібною до особи, що помирає з голоду біля багато накритого столу, коли разом з тим гості отримують там щедру поживу й час від часу поглядають із заздрістю на власника цих благ. Ах! Ніхто інший, один тільки Господь знає глибини сердець... які неглибокі думки створінь!.. Щойно бачать вони душу, більш просвітлену, ніж інші, одразу

|Г 20r| роблять висновок, що Ісус любить їх менше, ніж ту душу, і що вони не можуть бути покликані до тієї самої досконалості. –  Відколи це Господь вже не має права послуговуватися одним зі своїх створінь, щоб роздавати душам, які любить, необхідну для них поживу? За часів Фараона Господь ще мав це право, адже в Писанні Він каже до цього монарха: "Саме для того Я покликав тебе до життя, щоб показати на тобі МОЮ СИЛУ і щоб прославилося ім'я Моє по всій землі". Бут 9,17   Вих 9,16 Минули століття від часу, коли Всевишній промовив ці слова, а Його поведінка відтоді не змінилася, Він завжди послуговувався своїми створіннями як знаряддям, щоб виконати Своє діло в душах.

Якби полотно, намальоване художником, могло мислити й говорити, напевно не скаржилося б, що його постійно торкається й ретушує пензель і не заздрило б долі того знаряддя, адже знало б, що зовсім не пензлю, а художнику, який ним водить, завдячує воно своєю красою. Пензель, зі свого боку, не міг би хвалитися твором мистецтва, який він зробив, бо знає, що художники не змушені ні до чого, що вони сміються над труднощами й часами, їм подобається вибрати знаряддя слабкі й недосконалі……

Моя люба Матінко, я пензлик, що його Ісус обрав, аби намалювати Свій образ у душах, які Ви мені доручили. Художник послуговується не одним єдиним пензлем, потрібні йому принаймні два; перший –  найбільш уживаний, це ним маляр накладає головні кольори,


[i] День рекреації, під час якого сестри могли відвідувати одна одну в келії, щоб порозмовляти наодинці.  

[ii] Тереза тут трохи помиляється. Святий Павло каже, що "Ніхто не може без допомоги Святого Духа сказати, що Ісус є Господом" (1 Кор 12,3) і в іншому місці, що завдяки Духові "волаємо: Авва, Отче" (Рим 8,15 і Гал 4,7).

[iii] ЖАН ДЕ ЛАФОНТЕН, Байки, Книга 4,14.

[iv] "Вони" –  жіночого роду множини: Тереза думає конкретно про своїх сестер в ордені (або взагалі про інші особи).