Г 15-16

|Г 15r| Мені, яка відчувала щось зовсім протилежне, дуже хотілося захищатися, на щастя, в мене спалахнула одна думка, я сказала собі, що напевно, якби я почала виправдовуватися, не могла б зберегти мир у серці, відчувала також, що в мене недостатньо чесноти, щоб дозволити обмовити мене й нічого не відповідати, отже, моєю останньою соломинкою була втеча. Як подумала, так і зробила, тихенько втекла, дозволяючи сестрі провадити промову, яка нагадувала прокляття Каміли Римові[i]. Серце моє билося так сильно, що я не могла відійти далеко й сіла на сходах, щоб радіти у мирі плодами своєї перемоги. Це не була відвага –  правда, люба Матінко? але все-таки я думаю, що краще не приступати до боротьби, коли поразка неминуча.

На жаль! Коли пригадую собі час мого новіціату, добре бачу, яка я була недосконала.... Непокоїлася про такі дрібниці, з яких зараз сміюся. Ах! Який добрий Господь, що зміцнив мою душу, що дав їй крила.... Всі сіті мисливців не могли б мене злякати, адже: "Даремно їхня мережа розставлена на очах усіх птахів" (Припов.). Прип 1,17 Без сумніву, пізніше теперішні часи здадуться мені повними недосконалості, але зараз я вже нічому не дивуюся, не непокоюся, бачачи, що я –  сама слабкість, 2 Кор 12,5 а навпаки, я нею пишаюся й щодня сподіваюся відкрити у собі нові недосконалості. Пам'ятаючи, що Любов'ю покривається багато

|Г 15v| гріхів, 1 Петр 4,8 я черпаю з цього плідного джерела, яке Ісус розкрив переді мною. У Євангелії Господь пояснює, у чому полягає Його нова заповідь. Йн 13,34 Він каже у Св. Матея: "Ви чули, що сказано: Люби ближнього свого, а ненавидь ворога свого. А Я вам кажу: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, хто вас переслідує". Мф 5,43-44 Без сумніву, у Кармелі мені не зустрічаються вороги, але врешті існують симпатії, можна більше любити якусь сестру, тоді як іншу обходити здалеку, щоб уникнути зустрічі з нею, і так, навіть не знаючи про це, вона стає об'єктом переслідування. Але що ж! Ісус каже мені, що ту сестру треба любити, за неї треба молитися, навіть якби її поведінка наказувала мені вважати, що вона мене не любить: "Бо якщо ви любите тільки тих, хто вас любить, яка вам за це нагорода? І грішники те саме роблять". Лк 6,32 Св Лука, 6. І недостатньо просто любити, треба це довести. За природою людина буває щаслива, коли робить подарунок другові, особливо приємно робити несподіванки, але це зовсім не любов до ближнього, оскільки так поступають і грішники. Ось, чого ще вчить мене Ісус: "Дай КОЖНОМУ, хто в тебе попросить, і не вимагай повернути у того, хто взяв твоє". Лк 6,30 Дати усім тим, хто просить, –  це менш приємно, ніж подарувати самому, йдучи за інстинктом серця; коли мене просять хоча би ввічливо, давати не так важко, але якщо, на жаль, не вжито достатньо делікатних слів, одразу душа бунтує, якщо не зміцнена у любові до ближнього. Вона знаходить тисячі причин, щоб відмовити

|Г 16r| дати те, про що її просять, і тільки дорікнувши тому, хто просить за неделікатність, ласкаво дає йому те, чого він домагався, або робить йому маленьку послугу, виконання якої вимагало б у двадцять разів менше часу, ніж потрібно було для утвердження своїх скривджених прав. Якщо важко давати кожному, хто попросить, то ще важче дозволити взяти те, що належить тобі, не вимагаючи повернення. О, Матінко моя, я кажу, що це важко, а повинна б сказати, що це здається важким, адже Ярмо Господа солодке й легке, Мф 11,30 коли його приймеш, одразу відчувається його солодкість і хочеться кричати разом із Псалмистом: "Я ПОБІГ дорогою Твоїх заповідей, бо Ти розширив моє серце". Пс 118,32 Тільки любов до ближнього могла б розширити моє серце; о, Ісусе, від часу, коли це солодке полум'я розпалює його, я з радістю біжу дорогою Твоєї НОВОЇ заповіді.... Йн 13,34 Хочу бігти нею аж до того щасливого дня, коли, приєднуючись до хору дів, зможу супроводжувати Тебе в безкінечних просторах, співаючи Твою НОВУ пісню, яка напевно є піснею Любові. Одкр 14,3-4

Як я сказала, Ісус не хоче, щоб я вимагала того, що мені належить; це повинно здаватися мені легким і природним, оскільки ніщо не є моїм. Блага цього життя –  я відмовилася від них через обітницю бідності, отже не маю права скаржитися, коли в мене забирають якусь річ, яка мені не належить, навпаки, маю радіти, коли мені доводиться відчувати бідність. Раніше мені здавалося, що в мене немає прив'язаності до речей, але з моменту, коли зрозуміла слова Ісуса, бачу, що в різних ситуаціях

|Г 16v| я дуже недосконала. Наприклад, у художній майстерні[ii] ніщо не моє, я добре це знаю, але якщо, приступаючи до роботи, знаходжу фарби й пензлі в повному безладі, якщо зникла якась лінійка або ножик, моє терпіння майже вичерпується, і мушу зібрати всю свою відвагу, щоб не вимагати з гіркотою предметів, яких мені бракує. Іноді треба, звичайно, просити про необхідні предмети, але, роблячи це смиренно, не порушувати заповідь Ісуса, навпаки, тоді дієш як бідні, які простягають руку, щоб отримати те, що для них необхідне; якщо бувають відштовхнуті, вони не дивуються, ніхто їм нічого не винен. Ах! який мир заливає душу, коли вона підноситься над природними почуттями.... Ні, жодну радість неможливо порівняти з тією, яку відчуває справді вбогий духом. Мт 5,3 Якщо він відчужено просить про необхідну річ і якщо йому не тільки відмовлять у цій речі, а ще й намагатимуться відібрати те, що в нього є, він поводиться за порадою Ісуса: Тому, хто хоче судитися з тобою й забрати твою шату, віддай і плащ….. Мт 5,40

Віддати свій плащ –  це, як мені здається, поступитися своїми останніми правами, це вважати себе за слугу, рабу інших. Коли знімеш плащ, легше ходити, бігати, й тому Ісус додає: Якщо хтось змушує тебе йти з ним тисячу кроків, іди з ним дві тисячі. Мф 5,41 Мф 5,42 Отже,


[i] "Тереза переписала цю сцену 5 з 4 акту Горація у своєму шкільному зошиті 16 лютого 1888 р." (пор. NECMA, стор. 363), тобто менш ніж за два місяці до свого вступу до Кармелю. –  [йдеться про п'єсу П'єра Корнеля Горацій –  прим. укр. пер.]  

[ii] По трьох роках настоятельства Матері Агнеси Тереза стала відповідальною за художню "майстерню". "Майстернею" тут називається приміщення, в якому вона зберігає своє приладдя, у цьому разі –  передпокій перед її келією, який не вагаються періодично використовувати й інші художниці: сестра Женев'єва й Мати Агнеса...