Г 13-14

|Г 13r| кількість перемог, які приховує і через смирення, а навіть і те, що здається мені помилкою, може так само добре виникати з наміру здійснити акт чесноти. Мені неважко це собі пояснити, оскільки одного дня я отримала маленький досвід, який довів мені, що ніколи не належить судити. –  Це було під час рекреації, сестра при брамі подзвонила двічі, треба було відчинити браму робітникам, щоб занести деревину, призначену для яслів; рекреація не була радісна, оскільки там не було Вас, моя люба Матінко, тому я подумала, що якби мене вислали тієрсою[i], я була б дуже задоволена; і справді, мати Заступниця настоятельки каже мені, щоб я йшла допомагати, я або сестра, яка була біля мене. Я одразу почала розв'язувати наш фартух, але досить повільно, щоб моя сусідка мала достатньо часу зняти свій раніше за мене, оскільки я думала, що зроблю їй приємне, даючи їй змогу бути тієрсою. Сестра, яка заступала шафарку[ii], сміючись, дивилася на нас і, бачачи, що я встала останньою, сказала мені: Ах! я так і знала, що це не Ви здобудете перлину до свого вінця, Ви занадто повільно вставали.....

Напевно вся спільнота гадала, що я реагувала природно, і не можу сказати, скільки добра справила моїй душі ця дрібниця, навчивши мене бути поблажливою до слабкостей інших. Це не дозволяє мені також впасти у марнославство, коли мене оцінюють прихильно, оскільки я кажу собі: Оскільки мої дрібні акти чесноти вважають недосконалостями, можна так само добре

|Г 13v| помилитися, вважаючи чеснотою щось, що є тільки недосконалістю. Тому я кажу слідом за Св. Павлом: А для мене то найменше, щоб судили мене ви, чи суд людський, бо я й сам не суджу себе, [] Той, Хто судить мене, то Господь. 1 Кор 4,3-4 І тому, щоб цей суд був прихильний для мене, або краще щоб взагалі мене не судив, хочу, щоб мої думки завжди були милосердні, адже Ісус сказав: Не судіть, щоб вас не судили..... Мф 7,1

Матінко моя, читаючи те, що я щойно написала, Ви могли б подумати, що вправлятися в любові до ближнього мені не важко. Це правда, вже декілька місяців я не мушу боротися, щоб практикувати цю прекрасну чесноту; але не хочу сказати, що мені ніколи не доводиться зробити помилки, ах! я занадто недосконала для цього, але для мене є невеликою трудністю вставати після падіння, оскільки в одній боротьбі я перемогла, тому воїнства небесні тепер приходять до мене з допомогою, бо не можуть витримати, щоб я була переможена після того, як перемогла у славній війні, яку спробую описати.

У спільноті є сестра[iii] яка має талант не подобатися мені ні в чому, її манери, слова, характер здавалися мені дуже неприємними, а все-таки це свята монахиня, яка має бути дуже приємна Господу, тому, не бажаючи піддаватися природній антипатії, яку відчувала, я сказала собі, що любов до ближнього має полягати не у почуттях, а в учинках; а отже,

|Г 14r| я старалася робити для цієї сестри те, що зробила б для особи, яку найбільше люблю. Кожного разу, коли її бачила, я молилася за неї Господу, віддаючи Йому всі її чесноти й заслуги. Я відчувала, що це було приємне Ісусові, адже немає художника, який не любив би, коли його хвалять за його твори, а Ісус, Художник душ, буває щасливий, коли ми не затримуємося на зовнішніх рисах, а, проникаючи до глибокої святині, яку Він вибрав Собі на оселю, захоплюємося її красою. Йн 14,23

Я не обмежувалася тільки тим, що багато молилася за сестру, яка була причиною такої великої боротьби, я старалася робити їй усілякі можливі послуги, а коли мала спокусу неприємно відповісти їй, задовольнялася тим, що посилала їй найлагіднішу посмішку й намагалася змінити тему розмови, адже в Наслідуванні сказано: Замість того, щоб входити у колотнечу й суперечки, корисніше залишити кожного при своїй думці[iv] .

Так само часто, не на рекреації (хочу сказати, під час годин праці), оскільки ми мали контакти з цією сестрою, пов'язані з працею, коли моя боротьба ставала надто сильною, я втікала, як дезертир. Оскільки вона зовсім не знала, що я відчуваю, ніколи не підозрювала й причин моєї поведінки і була переконана, що її вдача мені дуже приємна. Одного дня під час рекреації вона, з задоволенням на обличчі, сказала мені приблизно такі слова: "Чи не скажеш мені, С. Т[ерезо] від Дит[яти] Ісус, що тебе так притягує до мене, бо я бачу, як ти посміхаєшся щоразу, коли дивишся на мене?" Ах! те, що мене притягувало, –  це Ісус у глибині її душі... Ісус, який робить солодким те, що є набільш гірким[v]... Я відповіла їй, що посміхаюся, бо радію через те, що її бачу (звичайно, не додала, що йдеться про духовний погляд).

|Г 14v| Люба моя Матінко, як я сказала, моїм останнім засобом не впасти у боротьбі є дезертирство, я використовувала цей засіб уже під час новіціату, й завжди мені це вдавалося досконало. Хочу, Матінко, дати Вам приклад, який, як думаю, Вас розвеселить. Під час одного з Ваших бронхітів я тихенько увійшла, щоб залишити у Вас ключ від ґрат, крізь які ми приймаємо причастя, бо я працювала в ризниці; взагалі-то для мене не було прикрістю, що маю привід побачити Вас, навіть я була дуже задоволена цим, але була дуже уважна, щоб не виявити цього; одна сестра, оживлена святою ревністю, яка, зрештою, дуже любила мене, бачачи, що я входжу до Вас, Матінко моя, гадала, що я Вас розбуджу, й хотіла забрати в мене ключ, але я була надто хитра, щоб його віддати й поступитися своїми правами. Я сказала їй якнайввічливіше, що так само, як і вона, зовсім не прагну розбудити Вас і що віддати ключі –  це мій обов'язок... Зараз я розумію, що було б набагато досконаліше поступитися тій сестрі, щоправда, молодій, але яка була в ордені довше за мене[vi]. Тоді я не розуміла цього, тому обов'язково хотіла увійти за нею всупереч її волі, адже вона штовхала двері, щоб не дозволити мені пройти. Невдовзі сталося нещастя, якого ми боялися: галас, який ми робили, справив так, що Ви розплющили очі..... Тоді, Матінко моя, все звалилося на мене, бідна сестра, якій я не хотіла поступитися, почала виголошувати цілу промову, зміст якої був такий: Це сестра Т[ереза] від Дит[яти] Ісус наробила галасу... Боже мій, яка вона неприємна... і т.д.


[i] "Тієрса" –  сестра, яка супроводжувала "шафарку" (економку) під час впускання робітників за клаузуру. Сцена відбулася незадовго перед Різдвом 1896 р.  

[ii] Мати Агнеса подає нам імена задіяних осіб, так, як їй переказала усно Тереза. Оскільки Мати Агнеса, у той час "шафарка", була зайнята десь в іншому місці, її "заступала" сестра Тереза від св. Августина; це була саме та сестра, "яка мала талант не подобатися мені ні в чому", скаже невдовзі Тереза (Г 13v ). Монахиня, якій Тереза поступається місцем, –  сестра Марія від Святого Йосипа. "Мати Заступниця настоятельки" –  сестра Марія від Ангелів, колишня наставниця новіціату Терези.

[iii] Згідно з тим, що пише Мати Агнеса до Його Екселенції де Тель 1 березня 1910р., йдеться про сестру Терезу від св.Августина.

[iv] Наслідування Христа, Книга III, розд. 44. 

[v] Наслідування Христа, Книга III, розд. 5. Але Тереза відносить безпосередньо до Ісуса те, що було сказане в Наслідуванні про "любов", яка "робить солодким те, що є найбільш гірким".

[vi] Сестра Марта від Ісуса, "конвертитка", яка вступила до ордену за чотири місяці до Терези й була старша за неї на сім з половиною років.