Г 11-12

|Г 11r| О, Матінко моя, від якого неспокою ми звільняємося, даючи обітницю послуху! Які щасливі прості монахині; єдиним їхнім компасом є воля настоятельки, вони завжди впевнені, що йдуть прямою дорогою, не мусять боятися помилки, навіть якщо їм здається, що напевно настоятельки помиляються. Але коли припиняєш дивитися на надійний компас, коли сходять з дороги, яку він вказує, під приводом виконання Божої волі, яка нібито не освітлює тих, хто її представляє, одразу душа починає блукати висхлими дорогами, де невдовзі забракне їй води благодаті.

Люба Матінко, Ви компас, який дав мені Ісус, щоб надійно допровадити мене до вічного берега. Як мені приємно зупинити свій погляд на Вас, а потім виконувати волю Господа. З часу, коли дозволив, щоб я страждала від спокус проти віри, Він сильно зміцнив у мені дух віри, який наказує мені бачити в Вас не тільки Матір, яка мене любить і яку я люблю, а передусім наказує мені бачити Ісуса, що живе у Вашій душі й переказує мені через Вас свою волю. Я добре знаю, Матінко моя, що Ви ставитеся до мене як до душі слабкої, розпещеної дитини, тому не відчуваю труднощів, несучи тягар послуху, але в глибині серця мені здається, що я не змінила б своєї поведінки, й любов моя до Вас ні в чому не зменшилася б, якби

|Г 11v| Ви вирішили ставитися до мене суворо, бо я бачила б, що це воля Ісуса, щоб Ви чинили так для найбільшого блага моєї душі.

Цього року[i], моя люба Матінко, Господь дав мені дар зрозуміти, що таке любов до ближнього; щоправда, я й раніше це розуміла, але недосконало, не заглибилася у слова Ісуса: "друга заповідь –  ПОДІБНА до першої. Люби ближнього свого як самого себе". Мф 22,39 Я старалася передусім любити Бога, й саме люблячи Його, зрозуміла, що не потрібно, аби моя любов проявлялася лише у словах, адже: "Не ті, що говорять Мені: Господи, Господи! увійдуть до царства Небесного, а ті, що виконують волю Божу". Мф 7,21 Ісус багато разів давав зрозуміти цю волю, я мусила б сказати, майже на кожній сторінці Євангелія. Але під час останньої вечері, коли Він знає, що серце Його учнів палає гарячою любов'ю до Нього, Який щойно віддав їм Себе в несказанній таємниці Євхаристії, солодкий Спаситель хоче дати їм нову заповідь. Він каже їм з невимовною ніжністю: Нову заповідь даювам, щоб ви любили одне одне, ТАК ЯК Я ВАС ПОЛЮБИВ, ТАК ЩОБ 1 ВИ ЛЮБИЛИ ОДИН ОДНОГО. З того всі дізнаються, що ви Мої учні, якщо будете любити один одного. Йн 13,34-35

|Г 12r| Як Ісус любив Своїх учнів і чому їх любив? Ах! це не природні позитивні риси могли привабити Його, між ними й Ним була безкінечна відстань, Він був знанням, Передвічною Мудрістю, вони були рибалками, неуками, сповненими земних думок. Йн 15,15 А все-таки Ісус називає їх Своїми друзями, Своїми братами. Йн 20,17 Він хоче бачити, як вони царюють разом із Ним у царстві Його Отця і, щоб відкрити їм це царство, Лк 22,30 хоче померти на хресті, адже Він сказав: Немає більшої любові, ніж віддати життя за тих, кого любиш….. Йн 5,13

Люба Матінко, роздумуючи над цими словами Ісуса, я зрозуміла, яка недосконала моя любов до сестер, побачила, що не люблю їх так, як любить їх Господь. Ах! тепер розумію, що досконала любов –  це зносити вади ближніх, не дивуватися їхнім слабкостям, надихатися найменшими проявами чеснот, коли бачимо, що вони їх виконують, а передусім я зрозуміла, що любов до ближнього не має залишитися замкненою в глибині мого серця: Ніхто, сказав Ісус, не запалює лампи й не ставить її під ліжко, але на свічнику, щоб світила ВСІМ, хто є в домі. Мф 5,15 Мені здається, що ця лампа означає любов до ближнього, яка має освітлювати, радувати не тільки тих, хто мені найдорожчий, а ВСІХ, хто є в домі, нікого не виключаючи. Коли Господь наказав Своєму народові любити свого ближнього, Лв 19,18

|Г 12v| як самого себе, Він ще не зійшов на землю, а добре знаючи, до якої міри кожен любить свою власну особу, не міг вимагати від своїх створінь більшої любові до ближнього. Але коли Ісус дав апостолам нову заповідь, СВОЮ ВЛАСНУ ЗАПОВІДЬ, як каже це трохи далі, Він не каже любити ближнього як самого себе, а любити його так, як Він, Ісус, його любить, як любитиме його аж до скону віків…..

Ах! Господи, знаю, що Ти не наказуєш мені нічого неможливого, Ти краще від мене знаєш мою слабкість, мою недосконалість, добре знаєш, що я ніколи не могла б любити своїх сестер так, як Ти[ii] їх любиш, якби Ти сам, о, мій Ісусе, не любив їх такожу мені. Саме тому, що Ти хотів дати мені цю милість, дав нову заповідь. –  Ох! як сильно я її люблю, оскільки вона дає мені впевненість, що Твоєю волею є любити у мені всіх тих, кого Ти наказуєш мені любити!.. Йн 13,34

Так, я відчуваю це, коли я буваю милосердна –  це сам Ісус діє в мені; що більше я з'єднуюся з Ним, то більше люблю й усіх своїх сестер. Коли хочу збільшити у собі цю любов, особливо коли біс намагається ставити перед моїми духовними очима вади тієї чи іншої сестри, яку я вважаю менш симпатичною, одразу намагаюся знайти її чесноти, її добрі прагнення, кажу собі, що якщо я раз побачила, як вона впала, то так само добре вона могла отримати велику


[i] Починається прекрасна маленька праця Терези про братерську любов: головні принципи й конкретна практика. Потім Тереза переходить до опису своєї духовної та педагогічної тактики серед новіцій (Г 20v-27r), щоб приєднати "дрібниці", які у стосунках між сестрами бувають носіями любові (Г 27v-31r). Крім того, буде чудова сторінка про молитву (Г 25r-v).  

[ii] Саме це "як Ти" захоплює Терезу, не тільки як конкретний приклад, залишений Ісусом, а передусім як божий принцип нашої діяльності в любові до ближнього. Тeрeза представляє свою містику й свою теологію братерської любові, відчутно поглиблені "цього року".