Г 1-2

І. М. Й. Т.

 

|Г 1r| Люба моя Матінко, Ви висловили бажання, щоб я разом із Вами закінчила Прославлення Милосердя Господа. Пс 88,2 Цю солодку пісню я почала з Вашою донькою, Агнесою від Ісуса, що була матір'ю, на плечі якої Господь поклав обов'язок керувати мною в дні мого дитинства; тому саме з нею я мала виспівувати милості, уділені квіточці[i] Пресвятої Діви Марії, коли вона була у весні життя, але саме з Вами маю виспівувати щастя квіточки тепер, коли несміливі промені світанку поступилися місцем пекучій спеці полудня. Так, саме Вам, Люба Матінко, відповідаючи на Ваше бажання, спробую висловити почуття моєї душі, мою вдячність Господу, перед Вами, яка видимим способом представляєте мені Його, адже хіба ж я не віддалася Йому[ii] цілковито саме в Ваших материнських долонях? О, моя Матінко, чи Ви пам'ятаєте той день?..... Так, відчуваю, що Ваше серце не могло б його забути... Щодо мене, то мушу чекати прекрасного Неба, оскільки тут, на землі, не знаходжу слів, здатних висловити, що діялося в моєму серці того благословенного дня.

Люба Матінко, був ще інший день, коли моя душа ще більше прив’язалася до Вашої, якщо це можливо, –  це день, коли Ісус знову поклав на Вас ярмо настоятельства[iii]. Того дня, моя люба Матінко, Ви сіяли у сльозах, але в Небі будете переповнені радістю, Пс 125,5-6 

|Г 1v| коли побачите, що несете коштовні снопи. О, моя Матінко, пробачте мені дитячу простоту, я відчуваю, що Ви дозволяєте мені говорити, не підшуковуючи того, що молодій монахині дозволено сказати своїй Настоятельці. Можливо, я не завжди втримаюся у межах, обов'язкових для підлеглих, але, моя Матінко, дозволю собі сказати, що це Ваша провина, я поводжуся стосовно Вас наче дитина, оскільки Ви поводитеся зі мною не як Настоятелька, а як Мати…..

Ах! я добре відчуваю, люба Матінко, що саме Господь завжди говорить зі мною через Вас. Багато сестер вважають, що Ви мене розпестили, що з моменту мого вступу до святого  ковчега я отримала від Вас лише ласки й похвали, а все-таки це не так Бут 7,13 ; у зошиті, що містить мої спогади з дитинства, Ви побачите, Матінко, що я думаю про сильне й материнське виховання, яке отримала від Вас[iv]. З усієї глибини серця дякую Вам, що Ви не пощадили мене. Ісус добре знав, що його квіточка потребувала животворної води приниження, вона була занадто слабка, щоб без цієї допомоги запустити коріння, й саме за Вашим посередництвом, Матінко, їй було зроблене це добродійство...

Півтора року тому Ісус уподобав змінити спосіб вирощування квіточки, без сумніву, Він визнав, що вона вже достатньо полита, адже тепер своїм зростом завдячує сонцю, Ісус хоче давати їй уже тільки посмішку, якою обдаровує її, між іншим, через Вас, люба Матінко. Це лагідне сонце зовсім не призводить до зів'яння квіточки, а

|Г 2r| чудово розвиває її, у глибині чаші квіточка зберігає коштовні краплі роси, які отримала, й ті краплі постійно нагадують їй, що вона мала й слабка….. Всі створіння можуть схилятися над нею, захоплюватися нею, обсипати похвалами, не знаю чому, але це не могло б додати жодної краплини фальшивої радості до радості істинної, яку вона відчуває у своєму серці, бачачи себе такою, якою є в очах Господа: бідолашним маленьким «нічим», не більше… Я сказала, що не знаю, чому, –  але хіба це не тому, що вона була збережена від води похвал весь той час, коли її маленька чаша не була ще наповнена росою приниження? Тепер уже немає небезпеки, навпаки, квітка вважає росу, якою вона наповнена, такою відбірною, що дуже остерігалася б замінити її на прісну воду похвал.

Не хочу говорити, моя люба Матінко, про любов і довіру, якими Ви мене обдаровуєте, не думайте, що серце Вашої дитини нечутливе до них; тільки я відчуваю, що зараз не мушу нічого боятися, навпаки, можу цим тішитися, віддаючи Господу те добро, яке Він уподобав у мене вкласти. Якщо Йому хочеться, щоб я здавалася кращою, ніж є, мене це не обходить, Він вільний чинити, як хоче.... О, моя Матінко, які ж різні шляхи, що ними Господь провадить душі! У житіях Святих бачимо, що там багато душ, які нічого не хотіли залишити після себе

|Г 2v| після смерті, ані найменшої пам'ятки, найменшого запису; а є такі, які навпаки, як наша Мати Св. Тереза, збагатили Церкву своїми високими одкровеннями, Тв 12,7 не боячись виявити таємниць Царя, щоб душі більше знали й більше любили Його. Який із цих двох типів святих більше подобається Господу? Мені здається, Матінко, що обидва Йому однаково приємні, адже все чинили згідно з закликом Святого Духа й оскільки Господь сказав: Скажіть Справедливому, що ВСЕ добре. Іс 3,10

Так, усе добре, коли шукаєш тільки волі Ісуса[v], і тому я, бідна квіточка, слухаюся Ісуса, намагаючись зробити приємне моїй любій Матері.

Ви знаєте[vi], Матінко моя, що я завжди прагнула стати святою, але, на жаль! завжди переконувалася, порівнюючи себе зі святими, що між ними та мною така ж різниця, як між горою, вершина якої губиться в небесах, і невідомою піщинкою, яку топчуть ноги перехожих; замість того, щоб знеохочуватися, я сказала собі: Господь не міг би збуджувати прагнень, які неможливо реалізувати, отже, попри свою малість, я можу йти до святості; йти до величі –  неможливо, отже, мушу зносити себе такою, якою я є, з усіма моїми недосконалостями, але хочу знайти спосіб піти до Неба малою дорогою, дуже прямою, дуже короткою, абсолютно новою малою дорогою. Ми живемо у добу винаходів, тепер уже не потребує зусиль сходження по



[i] З перших рядків провідна тема "прославляти Милосердя Господа" й символ "квіточки" – ті самі, що й у Рукописі А. 

[ii] За посередництвом орденських обітниць, 8 вересня 1890 р; Мати Марія де Гонзаг була тоді настоятелькою. 

[iii] 21 березня 1896 р. 

[iv] Пор. А 70v, де Тереза говорить, що Мати Марія де Гонзаг була "несвідомо ДУЖЕ СУВОРА" – слово, підкреслене тричі. 

[v] Так, як і в Пролозі Рукопису А (2r), Тереза доводить, що, як споглядальна душа, роздумувала над питанням: писати чи не писати –  що краще? Тут, як і там, конкретне рішення було прийняте у світлі послуху волі Божій, висловленій дорученням Настоятельки. 

[vi] Тереза саме скінчила пролог до Рукопису Г й починає першу тему, розкривання своєї "малої дороги". Попередні міркування про "різні шляхи", здається, скеровує її думку на різні шляхи осягнення святості: надміру круті "сходи" особистого зусилля або "ліфт" благодаті.