ЕПІЛОГ

Принесення себе в жертву Милосердній Любові

 

Вступ

 

9 червня 1895 р. Тереза принесла себе в жертву Милосердній Любові. Ми бачили, як це жертвоприношення інтенсивно лунає у Рукописі М, складеному Святою для Марії від Пресвятого Серця, яка також принесла себе в жертву за прикладом Терези. Але учень розуміє не так добре, як учитель, невдовзі Тереза переконається в цьому...

Справді, зворушена цими "сторінками, що палають любов'ю до Ісуса", на яких Тереза, "опанована Господом", відкрила "таємницю своєї душі", Марія у новому листі до своєї хресниці[i] визнає глухий жаль, який її смутить, побоюючись, що не може "любити Ісуса так, як ти". Занепокоєна тим, що вона не має таких самих "надзвичайних прагнень мучеництва", Марія таким чином помиляється в суті думки Терези, якою є шалена довіра до милосердя Ісуса. Засмучена, вона просить додатково пояснити це їй "на письмі".

М'яка Тереза відповість у своєму листі від 17 вересня 1896 р. (LТ 197). Вона старанно намагається ще ясніше сформулювати квінтесенцію своєї дороги надії та підставу їхнього спільного принесення себе в жертву. Так міцно поєднаний з Рукописом М, цей лист є однією з найсильніших і найсміливіших сторінок, що залишила нам Свята. Ось його головні фрагменти –  вони становлять одночасно досконалий вступ до читання Принесення себе в жертву Милосердній Любові.

З сердечною сестринською щирістю Тереза спочатку висловлює подив: "Як ти можеш питати мене, чи можливо, щоб ти любила Бога так, як я Його люблю?... Якби ти зрозуміла історію мого пташеняти, не задала б мені цього запитання. Мої прагнення мучеництва –  це ніщо, не вони приносять мені безмежну довіру, яку відчуваю у своєму серці".

Ці прагнення –  це "втішення", пояснює Тереза, а не справжня "ознака моєї любові". Й повертаючись до свого незмінного переконання стосовно Божого Серця: "Ах! я добре відчуваю, що зовсім не те подобається Господу в моїй малій душі; що Йому подобається –  то це те, що Він бачить, як я люблю свою малість і свою вбогість, це сліпа надія, яку я покладаю на Його милосердя... Ось мій єдиний скарб. Люба моя Хрещена Матінко, чому цей скарб не має бути також і твоїм?"

Тереза майже благає свою сестру вірити в неймовірну Любов Господа: "О, моя люба Сестро, прошу тебе, зрозумій свою донечку, зрозумій, щоб любити Ісуса, бути Його жертвою любові, що слабшим будеш, без прагнень, без чеснот, то придатнішим будеш для дії цієї Любові, що поглинає та перетворює..."

Тереза хоче сказати: "без прагнень" відчутних, без "чеснот" блискучих. Звичайно, вона не виключає з духовної убогості й довіри прагнення святості й усього, що вона передбачає. "Саме прагнення бути жертвою достатнє, але треба погодитися залишатися вбогим і безсилим, і саме це важко, адже "Де знайти істинно вбогого духом? треба шукати його дуже далеко", –  сказав псалмоспівець... Не каже, що треба шукати його поміж великими душами, –  а "дуже далеко", тобто у приниженні, в ницості... Ах! віддалімося від усього, що блищить, любімо нашу малість, любімо брак відчуття будь-чого, тоді будемо вбогі духом, і Ісус прийде по нас, хоч би де були, перетворить нас у полум'я любові... Ох! як я хотіла б могти пояснити тобі, що відчуваю!... Тільки довіра й ніщо крім довіри має провадити нас до Любові... Хіба страх не провадить до суворої справедливості, такої, яку собі уявляють грішники?, але не цю справедливість матиме Ісус для тих, хто Його любить. Оскільки ми бачимо дорогу, біжімо разом. Так, я відчуваю, що Ісус хоче обдарувати нас однаковими милостями, хоче нам задарма дати Своє Небо. О, люба моя Сестричко, якщо ти не розумієш мене, то це тому, що ти –  занадто велика душа... або, точніше, тому, що я погано висловлююся, адже я переконана, що Господь не дав би тобі прагнення бути ОГОРНУТОЮ Ним, Його Милосердною Любов'ю, якби не призначив для тебе цієї милості... або, точніше, вже обдарував тебе нею, адже ти віддала Йому себе, адже прагнеш бути поглинута Ним, –  оскільки Господь ніколи не дає прагнень, яких не уподобав би втілити..."

Щодо тексту Принесення себе в жертву Милосердній Любові, він був опублікований вже в першому виданні 1898 р. Як додаток до біографічної першої частини. Текст Принесення себе в жертву належить по суті до Історії однієї душі й не може бути виключений з неї.

Тим більше, що у духовному баченні Терези Милосердна Любов –  це єдина надія того, хто шукає Бога. Бог не може бути здобутий, Він дає Себе. Тільки Бог може дати нам Бога. Сам Бог може наповнити наші порожні руки, оживити наші мертві руки. У гарячому проханні у кінці Рукопису М Тереза запропонувала "з цілковитою довірою доручити себе безмежному Милосердю" (М5v), як дверям, що відкривають доступ до найбільших милостей.

Цими дверима повного Принесення себе в жертву Милосердній Любові Тереза наближається до Бога тепер, коли, власне, вмирає. За рік після кровотечі Великої п'ятниці 1896 р. Вона мусить піддатися жорстокій дійсності хвороби й погодитися, що одночасно її поступово звільняють від усіх її обов'язків, а невдовзі також від спільної молитви й рекреації. Тереза стає дедалі виснаженіша, часто має підвищену температуру. У червні 1897 р. вона редагує Рукопис Г для Матері Марії де Гонзаг. 6 липня повертається кровотеча, яка буває майже щодня до 5 серпня. 8 липня Тереза залишає свою келію й переходить до інфірмерії. 30 липня дістає "останнє єлеопомазання" (Таїнство хворих). 19 серпня востаннє приступає до Причастя.

Але душа її перебуває у постійному Причасті. Богові та цілій Церкві. Мучениця у своєму тілі, мучениця у своїй душі через внутрішнє випробування, що його завдає їй страждання, Тереза переживає мучеництво любові, про яке просила у своєму Принесенні себе в жертву. Вона часто дивиться на Розіп'ятого: "Це все-таки найпрекрасніша смерть від любові", –  говорить у час своєї останньої хвороби...

Тереза засвідчує: "Дуже часто, коли можу, повторюю своє принесення себе в жертву Любові". Як і обіцяла 9 червня, хоче зараз "з кожним ударом серця відновлювати це принесення себе в жертву нескінченну кількість разів". "Усе, що я роблю: жести, погляди –  все від моменту принесення себе в жертву роблю з любові".

Туберкульоз продовжує свою нищівну справу. Всі дивувалися, як вона ще залишається живою. Жаліли її: "Це страшно!" –  "Ні, –  відповідала вона, –  це не страшно. Мала жертва любові не може вважати страшним те, що з любові їй посилає її Наречений".

Це було 25 вересня. Вона витримає ще п'ять довгих ночей і п'ять довгих днів. 30 вересня 1897 р. проживає свій останній день на землі. Послухаймо її слова з другої половини того дня, так, як переказала їх Мати Агнеса.

"Так, мені здається, що я завжди шукала тільки істину; так, я зрозуміла смирення серця... Мені здається, що я смиренна."

"Усе, що я написала про свої прагнення страждати, ох! А все-таки це правда!"

"Не шкодую, що віддала себе Любові. Ох! ні, ні, не шкодую, навпаки!"

"Я ніколи не могла подумати, що можливо так страждати! ніколи! Можу пояснити це тільки гарячим прагненням спасати душі, яке в мене було."

"Мати моя! Чи це ще не агонія? Чи я не помру зараз? Ох! я не хотіла б страждати менше..."

За кілька хвилин на восьму вечора, дивлячись на своє Розп'яття, Тереза проказує свої останні слова на землі: "Ох! я люблю Його... Боже мій... люблю Тебе!"


[i] Від 17 вересня 1896 р.