A 82-83

|A 82r| не здійсниться, –  це був вступ моєї любої Селіни до того самого Кармелю, що й ми..... Ця мрія здавалася мені неймовірною[i], жити під одним дахом, ділити радощі й турботи з подругою мого дитинства, –  тому я цілком принесла це в жертву, доручила Ісусові майбутнє своєї любої сестри, сама схильна змиритися з її від'їздом на край світу, якби це було необхідно[ii]. Єдина річ, на яку я не могла пристати, –  це щоб вона не стала нареченою Ісуса, мені здавалося неможливим, щоб, люблячи Його так, як я, вона віддала своє серце якомусь смертному. Я вже достатньо страждала, знаючи, що вона наражається у світі на небезпеки, які були мені невідомі[iii]. Можу сказати, що моє почуття до Селіни з моменту мого вступу до Кармелю було одночасно любов'ю матері й сестри….. Одного дня, коли вона мала піти на вечірку[iv], я так переживала з цього приводу, що благала Господа завадити їй танцювати, а навіть (всупереч моїм звичкам) пролила потоки сліз. Ісус уподобав вислухати мене, не дозволив, щоб Його маленька наречена могла танцювати того вечора (хоча вона і вміла чудово танцювати, коли це було необхідно). Коли її запросили, а вона не могла відмовити, її кавалеру в жоден спосіб не вдалося зробити, щоб вона танцювала, дуже збентеженому, йому залишилося тільки йти, щоб відвести її на місце, потім він вислизнув і більше не з'явився того вечора. Ця унікальна пригода зробила так, що я зросла у довірі й любові до Того, Хто, ставлячи печать на моєму чолі, одночасно поставив її й на чолі моєї любої Селіни….. Одкр 7,3

29 липня попереднього року Господь, розриваючи кайдани Свого незрівнянного слуги[v] і закликавши його до вічної нагороди, Пс 115,16 розірвав одночасно й кайдани, які затримували в миру Його улюблену наречену, вона виконала свою першу місію; взявши на себе роль представника нас усіх біля нашого Батька, якого ми так ніжно любимо, вона виконала цю місію як ангел.... а ангели не залишаються

|A 82v| на землі, коли вже виконали волю Господа, одразу повертаються до нього, саме для цього у них крила….. Наш ангел також розправив свої білі крила, готовий полетіти дуже далеко, щоб віднайти Ісуса, але Ісус наказав йому летіти дуже близько.... Він задовольнився згодою на велику жертву, яка була дуже болісна для Терези….. Протягом двох років її Селіна приховувала від неї свою таємницю…..Ах! скільки ж вона вистраждала, вона теж!... Нарешті з висоти Неба мій любий Цар, який на землі не любив зволікання, поспішив упорядкувати такі заплутані справи Селіни, й 14 вересня вона приєдналася до нас!......

Одного дня, коли труднощі здавалися непереборними, я сказала Ісусові під час подячної молитви: "Ти знаєш, мій Боже, як сильно я прагну знати, чи Тато пішов безпосередньо до Неба, не прошу Тебе, щоб Ти мені це сказав, але дай мені якийсь знак. Якщо С. А[мата] від І[суса] погодиться на вступ Селіни або не буде противитися цьому, це буде відповіддю, що Тато пішов прямо до Тебе". Ця сестра, як Ви знаєте, моя люба Матінко, вважала, що нас трьох вже забагато, тому не хотіла допустити ще однієї, але Господь, Присл 21,1 Який тримає у Своїй руці серця створінь і схиляє їх до чого хоче, змінив настрій сестри; першою особою, яку я зустріла після цієї подячної молитви, була вона, з ласкавим виразом обличчя вона покликала мене й сказала мені йти до тебе й говорила мені про Селіну зі сльозами на очах…..

Ах! скільки ж у мене приводів дякувати Ісусові, Який вмів виконати всі мої прагнення!.....

Зараз у мене вже немає ніяких прагнень, хіба що тільки те, щоб любити Ісуса до нестями….. Мої дитячі прагнення відлетіли, без сумніву, я надалі люблю оздоблювати вівтар Дитятка Ісус квітами, але відтоді, як Він дав мені Квітку, якої я прагнула, мою любу Селіну, не прагну вже нічого іншого, саме її

|A 83r| дарую Йому як мій найчарівніший букет……

Також не прагну вже ані страждання, ані смерті, хоча люблю й те, й інше, але приваблює мене одна лише любов….. Довго я прагнула їх; мала страждання й уже думала, що торкаюся берега Неба, подумала, що квіточка буде зірвана навесні свого життя.... тепер веде мене тільки довіра, не маю іншого компаса!... Не можу вже більше ні про що гаряче просити, за винятком досконалого виконання волі Господа Мф 6,10 щодо моєї душі так, щоб створіння не могли зашкодити в цьому. Можу повторити слова з духовної пісні Н[ашого] Отця Св. Йоана від Хреста: "У внутрішньому погребі мого Коханого я пила, а коли вийшла, на всій цій рівнині не знайшла вже нічого й загубила стадо, за яким шла перед тим... Моя душа з усім, що мала, віддалася на службу Йому, вже не пильную стада, вже не маю інших завдань, оскільки тепер уся моя праця –  це ЛЮБИТИІ..." або ще: "Від часу, коли я пізнала її, ЛЮБОВ така могутня в діях, що може знайти користь в усьому, в добрі й узлі, яке знаходить у мені, й перетворити мою душу у СЕБЕ"[vi]. О, моя люба Матінко! який же солодкий шлях любові. Без сумніву, можна впасти, можна виявляти невірність, але любов, оскількив усьому вміє знайти користь, швидко поглинаєвсе, що може не подобатися Ісусові, залишаючи лише покірний і глибокий мир у глибині серця……

Ах! скільки світла я зачерпнула з творінь Нашого О[тця] Св. Й[оана] від Х[реста]!...[vii] У віці 17 і 18 років у мене не було іншої духовної поживи, але пізніше всі книжки залишали мене холодною, й надалі перебуваю в цьому стані. Якщо я розгортаю якусь книжку, написану духовним автором (навіть найпрекраснішу, найбільш зворушливу), невдовзі відчуваю, як моє серце стискається, і читаю, так би мовити, не розуміючи, а якщо розумію, мій розум зупиняється й не може роздумувати... У тій немочі Святе Письмо й Наслі

|A 83v| дування приходять мені на допомогу, в них я знаходжу поживу животворну й цілком чисту. Але понад усе під час роздумів підтримує мене Євангеліє, в ньому я знаходжу все необхідне для моєї бідної душечки. Відкриваю в ньому щоразу нове світло, приховані й таємничі значення……

Розумію і знаю з досвіду, "що Царство Боже є в нас". Лк 17,21 Ісус зовсім не потребує книжок і вчителів, щоб навчати душі, Він Вчитель вчителів, навчає без галасу слів….. Ніколи не чула, щоб Він говорив, але відчуваю, що Він у мені, кожної миті провадить мене, підказує, що маю казати й робити. Саме у хвилини, коли потребую, відкриваю світло, якого ще не бачила, найчастіше воно найбільш щедре не під час молитви, а під час моїх занять протягом дня....

О, моя люба Матінко! Хіба після стількох милостей я не можу співати разом із псалмоспівцем: "Який ДОБРИЙ Господь, бо Його МИЛОСЕРДЯ триває навіки". Пс 117,1 Мені здається, що якби всі створіння мали ті самі милості, що я, Господь не викликав би ні в кому страху, але Його любили б до нестями, і саме через любов, а не тремтячи від страху, ніколи жодна душа не погодилася б справити Йому прикрість…. Однак розумію, що всі душі не можуть бути подібні між собою, треба, щоб були різні родини душ, щоб особливо вшанувати кожну досконалість Господа. Мені Він дав Своє нескінченне Милосердя, й через нього я споглядаю із захватом інші досконалості Божі!.... Тоді всі здаються мені променіючими любов'ю, навіть Справедливість (а може, ще більше, ніж усі інші) здається мені вкрита любов'ю... Яка ж це солодка радість думати, що Господь Справедливий, тобто не рахується з нашими слабкостями, що Він досконало знає тендітність нашої натури. Чого ж я мала б боятися? Ах! хіба Бог, нескінченно справедливий, Який уподобав


[i] Чотири сестри Мартен в одному монастирі... На думку Селіни, настоятель Кармелю від імені єпископа, о. Делатроет "присягнувся", що така ситуація ніколи не настане!  

[ii] "Якби це було необхідно"... Тереза, однак, не була переконана, що це "необхідно". За рік до того, після смерті пана Мартена, її серце було "розбите", коли о. Пішон хотів забрати Селіну до Канади, щоб заснувати нове згромадження; вона казала: "Він помилився" (пор. LТ 168).

[iii] Тереза знала "небезпеки", на які наражалася Селіна, але подробиці тоді були їй "невідомі". Коли Селіна вступила до Кармелю ("перший період, коли я була в кармелі"), розповіла їй про свої давні спокуси проти чистоти, яких тоді не сміла відкрити сестрі, вважаючи її занадто молодою й боячись "заплямувати" її душу. "Під час моєї розповіді вона дивилася на мене з несказанною ніжністю, потім, притуляючи мене до серця, заливаючись сльозами, сказала: "О! яка я щаслива сьогодні!... Як я пишаюся своєю Селіною! Так, сьогодні бачу, що реалізувалося ще одне з моїх прагнень, адже я завжди прагнула дати Господу це страждання, а воно не відвідало мою душу, але оскільки воно відвідало душу Селіни, цієї другої мене, я цілком задоволена: ми обидві подаруємо Ісусові усі види мучеництва..." (Лист до Матері Агнеси від 23 червня 1905 р.).

[iv] Це було ввечері 20 квітня 1892 р„ на весіллі Анрі Моделонда, який раніше з задоволенням одружився б із... Селіною, яка про це знала. Можна зрозуміти делікатність ситуації.

[v] Їхнього батька.

[vi] Цитати з Духовної Пісні,строфа 36,26-28 і з поеми Глоса про божественні речі.

[vii] Тереза знала передусім Духовну піснь та Живий Вогонь Любові [два томи, переплетені разом в одну книжку, перекл. кармеліток з Парижа], Париж, Ш. Дуньоль і К°, 1875, XIV + 416 = 379 стор. Вона зберігала цю книжку в своїй келії, а також могла користуватися іншими книжками у бібліотеці перед хором.