A 80-81

|A 80r| йому бути вільним, потім благаю Її, щоб Вона Сама поставила просторий намет[i], гідний Неба, оздобила його своїми власними дорогоцінними каменями, а потім запрошую всіх Святих і Ангелів[ii] прийти й відіграти прекрасний концерт. Мені здається, що коли Ісус сходить до мого серця, Він залишається задоволений, що Його приймають так добре, і я також задоволена.... Це все не заважає тому, щоб на мене находили розпорошення уваги й сон, але під кінець подячної молитви, бачачи, як погано я молилася, приймаю рішення всю решту дня перебувати в подяці..... Бачите, моя люба Матінко, що мені дуже далеко до дороги страху, я завжди можу знайти спосіб бути щасливою і скористатися зі своєї бідності... без сумніву, це не завдає прикрості Ісусові, адже Він, здається, заохочує мене до цього шляху. –  Одного дня, всупереч своєму звичаю, я була трохи занепокоєна, ідучи до Причастя, мені здавалося, що Господь незадоволений мною, і казала собі: "Ах! якщо я сьогодні отримаю тільки половину гостії, мене це дуже занепокоїть, подумаю, що Ісус приходить до мого серця ніби з жалю". Я наблизилася... О! що за щастя! Вперше у житті бачу, як священик бере дві гостії, зовсім окремі, й дає їх мені!... Ви розумієте мою радість і солодкі сльози, які я пролила, бачачи таке велике милосердя....

Того року, який настав після моїх обітниць, тобто за два місяці до смерті Матері Женев'єви, я отримала великі милості під час реколекцій[iii]. Зазвичай реколекції з повчаннями для мене ще болісніші, ніж ті, які я роблю сама, але того року було інакше. З великою ревністю я відправила приготувальну новенну, всупереч тому внутрішньому почуттю, яке мала, адже мені здавалося, що проповідник не зможе мене зрозуміти, оскільки передусім був призначений для служіння великим грішникам, а не

|A 80v| душам у монастирі. Господь, бажаючи показати мені, що це саме Він є Керівником моєї душі, використав саме цього Отця, якого оцінила тільки я..... Я відбувала тоді тяжкі внутрішні випробування, усілякого роду (такі, що іноді навіть роздумувала, чи є взагалі Небо). Була схильна нічого не говорити про свій внутрішній стан, не знаючи, як його висловити; щойно я зайшла до конфесіоналу, відчула, що душа моя розширюється. Сказавши лише кілька слів, зустріла таке чудове розуміння, а навіть відгадування.......... душа моя була як книга, у якій Отець читав краще, ніж я сама..... Він вислав мене під повними вітрилами на хвилі довіри й любові, які так сильно приваблювали мене, але на які я не насмілювалася вирушити..... Він сказав, що мої помилки не робили прикрості Господу, що, заступаючи Його, він говорить мені від Нього, що Він дуже задоволений мною.......

О! як я була щаслива, почувши ці втішні слова!. Ніколи я не чула, що помилки можуть не робити прикрості Господу, це запевнення переповнило мене радістю, дозволило мені терпляче зносити вигнання цього життя..... У глибині серця я добре відчувала, що це була правда, адже Господь ніжніший, ніж Мати, а хіба ж Ви, моя люба Матінко, не буваєте завжди готові пробачити мені дрібні неделікатності, які я мимоволі чиню?.... Скільки разів я пізнала цей солодкий досвід!... Жоден докір не зворушив би мене так сильно, як лише одна з твоїх ласк. У мене така натура, що через страх я відступаю; завдяки любові –  не тільки просуваюся вперед, а лечу.........

О, моя Мати! Це саме від благословенного дня твого вибору[iv] я летіла шляхами любові....... Того дня Поліна стала моїм живим Ісусом..... Вдруге стала: "Мамою!.."

|A 81r| Вже близько трьох років[v] я маю щастя споглядати чудеса, які Ісус чинить за посередництвом моєї любої Матері..... Бачу, що тільки страждання може народжувати душі, і більш ніж будь-коли відривають мені свою глибину піднесені слова Ісуса: "Істинно, істинно кажу вам: Якщо пшеничне зерно, впавши на землю, не вмре, залишиться тільки одне, а якщо вмре, приносить щедрий плід". Йн 12,24 Які ж щедрі жнива ти зібрала!.. Сіяла зі сльозами, але невдовзі побачиш плід своїх трудів, повернешся, сповнена радості, несучи в руках снопи.... Пс 125,5-6 О, моя Матінко, серед цих квітучих снопів прихована й біла квіточка, але в Небі вона візьме слово, щоб прославляти Вашу солодкість і чесноти, які, як вона бачить, Ви практикуєте щодня, в тіні й тиші життя на вигнанні......

Так, три роки[vi] я добре розумію таємниці, досі приховані від мене. Господь виявив до мене таке ж милосердя, як і до Соломона. Він не хотів, щоб я мала хоча б одне прагнення, яке не було б заспокоєне, не тільки мої прагнення досконалості, а й ті, марність яких я розуміла, хоча й не пізнала її.

Оскільки я завжди вважала Вас, моя Матінко, своїм ідеалом, прагнула в усьому бути подібною до Вас; бачачи, як Ви створюєте прекрасні картини й чудові вірші, я казала собі: "Ах! як я була б щаслива, якби могла малювати, якби вміла висловлювати свої думки віршем, а також творити добро душам..." Я не хотіла просити про ці природні дари, й мої прагнення залишалися приховані в глибині мого серця. Ісус, також укритий у тому бідному сердечку, уподобав показати йому, що все під сонцем –  марнота й ловлення вітру..... Еккл 1,14 На велике здивування сестер мені було наказано малювати, й Господь дозволив, щоб я змогла використати уроки, які давала мені моя люба Матір[vii]..... Він хотів також,

|A 81v| щоб я могла за її прикладом писати вірші, створювати театральні п'єси, які вважали гарними[viii]...... Так само, як Соломон, звертаючись до діл своїх рук і труду важкого і непотрібного, побачив, що все –  марнота й томління духу, Еккл 2,11 так і я пізнала з ДОСВІДУ, що щастя не полягає у тому, щоб ховатися, залишатися в незнанні створених речей[ix]. Я зрозуміла, що без любові усі справи –  тільки ницість, навіть найпрекрасніші, як воскрешення померлих чи навернення народів....... 1 Кор 13,1-3

Замість того, щоб зашкодити мені, схилити мене до марноти, дари, якими Господь мене наділив (хоча я й не просила про них), схиляють мене до Нього, бачу, що лише Він є незмінним, що лише Він може виконати мої безмірні прагнення[x].......

Існують ще інші прагнення, іншого роду, які Ісус уподобав виконати, –  дитячі прагнення, подібні до тих про сніг під час моїх облучин.

Знаєте, люба моя Матінко, як сильно я люблю квіти; йдучи до в'язниці у 15-річному віці, я назавжди зреклася щастя бігати по полях, уквітчаних скарбами весни: і що ж! в мене ніколи не було квітів більше, ніж після мого вступу до Кармелю[xi]….. Є такий звичай, щоб наречений часто дарував квіти своїй нареченій, Ісус не забув про це, присилав мені достатньо букетів волошок, маргариток, маків і т.д.... усіх квітів, які мені найбільше подобаються. Була навіть маленька квітка, яка називається кукіль, яку ніколи не бачила від часу нашого поселення у Лізьє, а дуже прагнула побачити колись цю квітку мого дитинства, яку я збирала в околицях Алансона; саме в Кармелі вона прийшла посміхнутися мені й показати мені, що Господь у найдрібніших речах, як і у великих, віддає у сто разів більше душам, які з любові до Нього залишили все……Мф 19,29

Але найглибше з моїх прагнень, найбільше з усіх, про які я думала, що воно ніколи


[i] У 165 (7 липня 1894 р.) Тереза порівняла свою душу з "наметом", приготованим для "концерту".  

[ii] Чи міг би тут бути якийсь вплив згаданого раніше Vie de la Soeur Saint-Pierre? Читаємо там на стор. 409 у зв'язку з причастям, що Сестра від св. Петра мала звичай "запрошувати Пресвяту Діву Марію й святих ангелів, щоб приготували місце для небесного гостя, якого вона очікувала".

[iii] Від 8 до 15 жовтня, реколекції, проведені о. Алексісом Пру (1844-1914), францисканцем з Кана.

[iv] "Особливо від" 20 лютого 1893 р., коли сестра Агнеса, яка мала 31 з половиною рік, була вибрана на три роки настоятелькою, Тереза "летить шляхами любові". Раніше вона засвідчила у зв'язку зі "стражданням": "протягом п'яти років це була моя дорога". Значне зменшення страждань майже досконало збігається з датою вибору її любої "Мами", як вона скаже сама. –  Від того моменту аж до смерті Тереза зможе називати свою сестру "Матір'ю"; навіть після закінчення каденції колишню настоятсльку продовжували називати в такий спосіб.

[v] Наближаємося до 20 лютого 1896 р., третьої річниці вибору Матері Агнеси, але передостанній аркуш (фоліо) Рукопису А написаний ще "цього року", 1895-го (пор. А 84r).

[vi] Новий прихований акцент на той вибір, для Матері Агнеси відправна точка, щоб "сіяти зі сльозами", як це щойно назвала Тереза. –  Темпераменти Матері Агнеси і Матері Марії де Гонзаг, яка зберегла великий моральний авторитет у спільноті, спонтанно не гармоніювали один з одним.

[vii] Тереза намалювала свою першу картину на іменини Матері Агнеси, 21 січня 1894 р., "Сон Дитятка Ісуса", картина, яку обговорює в листі (LТ 156). Заретушована 1927 р. сестрою Жен ев'є вою (особливо обличчя Дитятка Ісуса), репродукція цієї картини була представлена в DESOUVEMONT-LOOSE, Téreses et Lisieux, Cerf, 1991, стор. 159.

[viii] До Терези саме сестра Агнеса мала обов'язок складати вірші, пісні й "побожні рекреації (тетральні вистави) на святкові події у спільноті або для якоїсь окремої сестри. Тереза перейняла цей обов'язок після неї.

[ix] Формулювання запозичене з проповіді о. Арменжона (АRМ VII, 208), який цитує святого Августина (Сповідь, Книга V): "А щасливий той, хто знає Тебе, якщо й не знатиме створених речей".

[x] 9 червня у своєму Принесенні себе в жертву Милосердній Любові Тереза говорила про "безкінечні прагнення" свого серця; Отець Лемоньє, якому було запропоновано текст, порекомендував замінити "безкінечні прагнення" на "безмірні прагнення" –  термін, який знову з'являється тут. Тереза завжди надавала великої важливості дрібним прагненням, які здаються їй ніби запорукою виконання: "Господь не міг би збуджувати прагнення, які неможливо виконати" (Г 2v ).

[xi] Мати Агнеса записує на своїй Копії ІД від 1936 р.: "Оскільки зовні знали, що Тереза мала обов'язок прикрашати статуетку Дитятка Ісус. Тоді ще статуетка не була під склом".