A 78-79

|A 78r| Що мені залишилося сказати ще, моя люба Матінко? Ах! Здавалося, що вже скінчила, а я ж нічого не сказала про своє щастя від знайомства з нашою Святою Матір'ю Женев'євою..... Це саме був безцінний дар; але що ж, Господь, який вже стільки їх мені дав, хотів, щоб я жила зі Святою, яку зовсім не неможливо наслідувати, Святою, освяченою чеснотами прихованими й звичайними... Не раз я отримувала від неї великі втішення, особливо однієї неділі. –  Йдучи, як звичайно, трохи провідати її, я зустріла біля Матері Женев'єви двох Сестер, посміхнулася їй і хотіла вже вийти, адже не можна бути втрьох біля ліжка хворої[i], але вона, подивившись на мене з натхненним виразом обличчя, сказала мені: "Почекай, моя донечко, скажу тобі тільки слово. Щоразу, коли ти приходиш, просиш мене, щоб я дала тобі духовний букет, що ж, сьогодні дам тобі такий: "Служіть Богові в мирі і з Радістю, пам'ятай, дитя моє, що наш Бог є Богом миру". 1 Кор 14,33 Просто подякувавши їй, я вийшла, зворушена до сліз і переконана, що Господь відкрив їй стан моєї душі, того дня я мала дуже тяжке випробування, була майже сумна, у такій ночі, що вже не знала, чи Господь мене любить, але можете здогадатися, моя Матінко, яку радість і втіху я відчула!.....

Наступної неділі я хотіла довідатися, які одкровення мала Мати Женев'єва, вона запевнила мене, що не мала жодного, отож мій захват був ще більший, коли я побачила, до якої міри Ісус жив у ній і спонукав діяти й говорити. Ах! така святість здається мені набільш істинною, найбільш святою, й саме її я прагну, оскільки в ній не трапляється жодної ілюзії……

|A 78v| У день складання моїх обітниць мені дуже додало сил, коли я довідалася з вуст Матері Женев'єви, що вона теж переживала таке саме випробування, як я, перш ніж скласти обітниці…. Чи пам'ятаєте, моя люба Матінко, яку потіху ми знаходили біля неї під час наших великих страждань?... Одне слово, спогад, який Мати Женев'єва залишила у моєму серці, –  як бальзам.... У день її відходу до Неба[ii] я відчувала особливе зворушення, вперше я була присутня при смерті, справді, це було захоплююче видовище…. Я була саме в ногах ліжка вмираючої святої, чудово бачила найменші її порухи; протягом двох годин, які я так відбула, мені здавалося, що моя душа повинна почуватися переповненою ревністю, однак навпаки, мене охопила певного роду нечутливість, але в самий момент народження для Неба нашої Святої Матері Женев'єви мій внутрішній стан змінився, я миттєво відчула, як мене наповнює невимовна радість і ревність, так, якби Мати Женев'єва дала мені частину щастя, яким тішилася, адже я переконана, що вона пішла просто до Неба.... За її життя я сказала їй якось: "О, Матінко моя! Ви не підете до чистилища!.." –  "Сподіваюся", відповіла вона лагідно.... Ах! звісно, Господь не міг зрадити такої надії, повної покори, доказом цього є всі милості, які ми отримали….. Кожна сестра поспішила отримали якусь реліквію; Ви знаєте, моя люба Матінко, якою з них маю щастя володіти я.... Під час агонії Матері Женев'єви я побачила сльозу, яка сяяла біля її повіки, наче діамант; ця сльоза, остання з усіх сліз, які вона пролила, не впала, я бачила, як вона блищить ще в хорі[iii], і ніхто не думав про те, щоб її зібрати. Отже, взявши тонку хустинку, ввечері, коли ніхто мене не бачив, я насмілилася підійти й узяти як реліквію останню сльозу Святої... Відтоді я завжди носила її в маленькому

|A 79r| мішечку, в якому сховані мої обітниці.

Я не надаю ваги своїм снам, зрештою, рідко маю сни символічні, навіть думаю іноді, як це виходить, що, цілий день думаючи про Бога, я зовсім не опікуюся Ним додатково під час сну.... зазвичай мені сняться ліси, квіти, струмки й море, і майже завжди бачу маленьких гарненьких дітей, ловлю метеликів і птахів, яких ніколи не бачила. Бачите, Матінко, навіть якщо мої сни виглядають поетично, складно назвати їх містичними….. Певної ночі по смерті Матері Женев'єви мені наснився більш утішний сон, мені снилося, що вона писала свій заповіт, даючи кожній сестрі якусь свою річ; коли дійшла черга до мене, я думала, що не отримаю нічого, оскільки в неї вже нічого не залишилося, але, встаючи, вона повторила тричі з проникливим наголосом: "Тобі –  залишаю своє серце".

За місяць після відходу нашої Святої Матері у спільноті спалахнув грип, на ногах залишилася тільки я з двома сестрами[iv], ніколи не зможу розповісти всього, що я бачила, чим здалося мені життя й усе, що минає…

День мого 19-річчя був ушанований ще однією смертю, а невдовзі прийшли дві наступні[v]. У той період я була сама в ризниці, оскільки перша[vi] сестра на цій посаді була дуже тяжко хвора, то я мусила готувати похорони, відчиняти ґрати хору на месі і т.д….. Господь дав мені тоді дар сили, зараз я думаю, як могла без жаху робити все те, що робила, скрізь панувала смерть, більш хворими опікувалися ті, що ледве пересували ноги, щойно якась сестра віддавала останній подих, ми мусили залишати її саму. Одного ранку в мене було передчуття, що сестра Магдалина померла, в дормиторії[vii] було темно, ніхто не виходив з келій; нарешті я вирішила

|A 79v| увійти до її келії, двері якої були відчинені; справді, я побачила її вдягненою, вона лежала на матраці, я не відчувала жодного страху. Бачачи, що немає свічки, я пішла взяти свічку для неї, а також вінок троянд.

У вечір смерті Матері Настоятельки я була сама з сестрою-доглядальницею[viii], неможливо уявити собі сумний стан спільноти того часу, лише ті, хто тримався на ногах, можуть мати якесь уявлення про це, але серед того запустіння я відчувала, що Господь чуває над нами. Вмираючі переходили до кращого життя без зусиль, одразу по смерті на їхніх обличчях з'являвся вираз радості й миру, можна було б сказати, що це солодкий сон; справді, це був такий сон, оскільки тоді, коли мине образ цього світу, вони прокинуться, щоб вічно тішитися насолодою, призначеною для вибраних.... 1 Кор 7,31

Весь цей час, коли спільнота зазнавала такого випробування, я мала невимовну втіху щодня приступати до Св. Причастя... Ах! що це була за насолода!... Ісус довго балував мене, довше, ніж Своїх вірних наречених, адже дозволив, щоб мені Його давали, тоді як інші не мали щастя отримувати Його. Крім того, я була дуже щаслива, що можу торкатися святого начиння, готувати маленькі пелюшки[ix], призначені прийняти Ісуса, я відчувала, що повинна бути дуже ревна й часто нагадувала собі ці слова, скеровані до святого диякона: "Будь святий, ти, котрий доторкаєшся до начиння Господа". Іс 52,1

Не можу сказати, що я часто відчувала втішення під час подячної молитви, можливо, це час, коли маю їх найменше….. Вважаю це цілком природним, оскільки я пожертвувала себе Ісусові не як хтось, хто прагне приймати Його відвідини для свого власного втішення, а навпаки, щоб зробити приємне Тому, хто дає мені Себе. –  Уявляю собі мою душу як вільний простір і прошу Пресвяту Діву Марію, щоб вона прибрала сміття, яке могло б завадити


[i] Мати Агнеса записує у своїй копії ІД від 1936 р.: "Такий звичай у монастирі стосовно відвідування хворих". –  Крім того, був звичай, що новіція входить до інфірмерії тільки у супроводі магістри новіціату; оскільки Тереза йде туди сама, подія, про яку вона розповідає, сталася після її обітниць 8 вересня 1890 р.  

[ii] Субота, 5 грудня 1891 р.

[iii] Після смерті кармелітку клали на кілька днів у хорі, щоб особи ззовні могли прийти побачити її й помолитися.

[iv] Сестра Марія від Пресвятого Серця й Сестра Марта.

[v] Після Матері Женев'єви 5 грудня помирають сестра Йосипа від Ісуса (2 січня 1982 р.), "Мати Настоятелька" Фебронія від Святого Дитинства (4 січня) й сестра Магдалина від Пресвятих Дарів (7 січня).

[vi] "Перша на посаді": головна відповідальна за завдання ("посада") у спільноті; вона мала "другу на посаді" - у цьому випадку, Тереза в ризниці.

[vii] Тобто в коридорі, що з нього виходять двері келій.

[viii] Сестра Амата від Ісуса.

[ix] Тереза підкреслює це! То була ідея сестри Марії від св. Петра Турського... Пор. о. JANVIER, Vie de la Soeur Saint-Pierre, Tours, 1881, стор. 206: "... пелюшки Ісуса, хочу сказати корпорали" (корпорал, квадрат сукна, який стелять на вівтар під час Меси, аби там ставити Тіло (лат. corpus) і Кров Христа).