A 73-74

|A 73r| якою Він Сам захоче мене обдарувати перед ангелами й Святими і слабке відображення яких Він давав мені вже на цьому світі, тому радість, яку я відчула, була дуже велика….

Як я вже сказала, день 10 січня був тріумфом мого Царя, порівнюю його зі в'їздом Ісуса до Єрусалиму Вербної Неділі. Мф 21,1-10 Як після слави Нашого Божественного Вчителя, так і після його одноденної слави настала тяжка мука, і ця мука була не тільки для нього самого. Як страждання Ісуса пронизали мечем серце Його Божої Матері, Лк 2,35 так і наші серця відчули страждання того, кого ми ніжно любили на землі Пам'ятаю, що в червні 1888 р., під час наших перших переживань, я казала: "Я дуже страждаю, але відчуваю, що можу витримати ще більші випробування". Я не думала тоді про ті, які були для мене приготовані Я не знала, що 12 лютого, за місяць після моїх облучин, наш любий батько питиме з найбільш гіркої, найбільш принизливої з усіх чаш[i] ….

Ах! Того дня я не сказала, що могла б страждати ще більше!!! Слова не можуть висловити нашого глибокого занепокоєння, тому не буду й намагатися описати його. Колись у Небі нам буде подобатися розмовляти про наші славні випробування, хіба ж ми не стали щасливими вже зараз, що витримали їх?... Так, три роки мучеництва Тата здаються мені найбільш багатими на Божі милості, найбільш плідними з усього нашого життя, я не віддала б їх за всі екстази й одкровення Святих, моє серце наповнюється вдячністю, коли думаю про безцінний скарб, який мусив викликати святу заздрість Ангелів Небесного двору

Моє прагнення страждань виповнилося, але прагнення страждань не зменшувалося, тому невдовзі моя душа почала брати участь у стражданнях

|A 73v| серця. Сухість стала моїм щоденним хлібом; позбавлена всякої втіхи, я була все-таки найщаслившим створінням, оскільки всі мої прагнення були заспокоєні

О, моя люба Матінко! які солодкі були наші великі випробування, адже з наших сердець виходили лише зітхання любові й подяки!... Ми вже не йшли стежками досконалості, а всі 5 летіли ними. Дві бідні маленькі вигнанки з Кана[ii], ще залишаючись у світі, не були вже від цього світу.... Йн 17,11-14 Ах! які чудові речі виконало це випробування в душі моєї любої Селіни!... Всі листи, які вона писала тоді, позначені смиренням і любов'ю... А хто може розповісти про розмови, які ми провадили в розмовниці?.... Ах! замість того, щоб розділити нас, ґрати Кармелю ще міцніше поєднали наші душі, ми мали однакові думки, однакові прагнення, однакову любов до Ісуса й до душ.... Коли Селіна й Тереза розмовляли, ніколи жодне слово про мирські справи не домішувалося до їхніх розмов, які вже цілковито перебували в Небі. Флп 3,20 Як юлись у бельведері, ми мріяли про справи вічності, і щоб невдовзі тішитися тим нескінченним щастям, тут, на землі, ми вибирали як нашу єдину долю "Страждання й погорду" [iii] .

Так минув час моїх заручин[iv] ….. для бідолашної Терези він був дуже довгий! Під кінець мого року наша Мати сказала мені, щоб я не думала складати прохання про обітниці, бо Настоятель напевно його відкине, я мусила чекати ще 8 місяців У першу мить мені було дуже тяжко погодитися з такою жертвою, але невдовзі у моїй душі засяяло світло; я роздумувала тоді над основами духовного життя Отця Сюрена[v] й одного дня під час внутрішньої молитви зрозуміла, що до мого гарячого прагнення принести обітниці було домішано багато самолюбства; оскільки я віддалася Ісусові, щоб зробити Йому приємне, порадувати Його,

|A 74r| я не повинна Його примушувати, щоб Він виконував мою волю замість своєї; ще я зрозуміла, що наречена повинна бути гарно вбрана в день свого весілля, а я нічого не зробила для цього….. отже, я сказала Ісусові: "О, мій Боже! Не прошу Тебе, щоб я могла принести обітниці, буду чекати так довго, як Ти захочеш, не хочу тільки, щоб моє з'єднання з Тобою відволікалося з моєї вини, тому докладу всіх старань, аби приготувати собі гарну сукню, прикрашену дорогоцінним камінням, і коли Ти вважатимеш, що вона прикрашена достатньо багато, я впевнена, що жодне створіння не зашкодить Тобі зійти до мене, щоб поєднати мене з Тобою назавжди, о мій Любий!..."

Від часу моїх облучин для мене вже щедро прояснилося багато речей про монашу досконалість, особливо про обітницю бідності. Під час постулату я тішилася, що в мене є гарні речі, що в мене під рукою є все, чого потребую. "Мій Керівник" терпляче це зносив, адже Йому не подобається показувати душам усе одразу. Зазвичай Він наділяє Своїм світлом потроху. (На початку мого духовного життя, у віці бл. 13 до 14 років, я роздумувала, чого мені ще прагнути, адже мені здавалося, що вже не можу краще розуміти досконалість; швидко я пізнала: що більший робиться прогрес, то дужче відчувається віддаленість від мети, тому зараз погоджуюся на те, що завжди буду недосконала, й у цьому знаходжу свою радість....) Повертаюся до уроку, який подав мені "мій Керівник"[vi] . Одного вечора після комплети[vii] я марно шукала нашу маленьку лампу на її полиці, це було під час великого мовчання[viii], отже, не було змоги запитати про неї.... я зрозуміла, що якась сестра, вважаючи, що бере свою лампу, взяла нашу, яка була мені дуже потрібна; замість того, щоб відчувати сум через те, що позбулася її, я була дуже щаслива, відчуваючи, що бідність полягає у тому, щоб бути позбавленим не тільки приємних речей, а й

|A 74v| необхідних, і таким чином у зовнішній темряві я була просвітлена внутрішньо….. Тоді мене охопила справжня любов до найбридкіших і найнезручніших предметів, і так я з радістю побачила, що з нашої келії забрали в мене гарненький маленький глечик, а замість нього дали великий глек, весь пощерблений….. Також я старалася з усіх сил не виправдовуватися, що здавалося мені дуже тяжким, особливо в стосунках з нашою Магістрою, перед якою я не хотіла нічого приховувати; ось моя перша перемога, вона невелика, але коштувала мені багато. –  Розбилася вазочка, яка стояла за вікном, наша Магістра, вважаючи, що це я її там залишила, показала мені її, кажучи, щоб наступного разу я була уважнішою. Без слів я поцілувала землю, а потім пообіцяла, що на майбутнє більше дбатиму про порядок. –  З огляду на малість моїх чеснот ці маленькі вправи коштували мені дуже багато, і я мусила думати, що на страшному суді все буде виявлене, оскільки зробила таке спостереження: Мф 25,31-40 коли виконуєш свої обов'язки, ніколи не ухиляючись, ніхто про це не знає, навпаки, недосконалості одразу виходять назовні  ……

Особливо старалася я вправлятися у дрібних чеснотах, оскільки практикування великих не вдавалося мені легко, так, я любила складати залишені сестрами плащі й робити сестрам усілякі дрібні послуги, які тільки могла. Я отримала також любов до умертвлення, і була вона тим більша, що мені нічого не дозволялося робити, щоб заспокоїти її... Єдине дрібне умертвлення, яке я практикувала, будучи у світі, і яке полягало у тому, що, коли сиділа, не спиралася спиною, було мені заборонене через мою схильність до сутулості. На жаль! моя палкість бесумніву не була б тривалою, якби мені дали дозвіл на багато покутних практик…. Ті, які мені дозволяли, хоча я й не просила про них, полягали на умертвленні самолюбства, що приносило мені набагато більше добра, ніж тілесна покута…..


[i] 12 лютого 1889 р., внаслідок тяжких галюцинацій, дуже небезпечних для оточення: пан Мартен, уявляючи собі грізні битви, озброївся револьвером, щоб захистити самого себе й своїх дочок, Леоні та Селіну, був роззброєний і відвезений до психіатричної лікарні Бон-Совер у Кані. Це будуть "три роки мучеництва Татуся", про які каже Тереза. Паралізований, він повернеться 19 травня 1892 р. до Лізьє, до родини. Саме тоді його доньки-кармелітки побачать його в розмовниці востаннє. За два роки, 29 липня 1894 р., він помре. –  Усе це належить до минулого, Тереза згадує болісні переживання, які тепер називає "славними" й "безцінним скарбом"...  

[ii] Щоб бути ближче до батька, від 19 лютого 1889 р. Леоні й Селіна мешкали в сиротинці Сен-Венсан-де-Поль у Кані. 14 травня вони замешкали у дядька Герена аж до повернення батька. Потім наймуть будинок у Лізьє по вулиці Лаббі.

[iii] Алюзія до слів Йоана від Хреста: "Страждати й бути погорджуваним ради Тебе, Господи".

[iv] Тобто новіціату (який звичайно тривав рік), до складання обітниць.

[v] JEAN-JOSEPH SURIN, Les fondaments de la Vie spirituelle, Париж, вид. 1732 р.

[vi] Ісус. Пор. А 70r.

[vii] Остання спільна молитва впродовж дня (перед сном), якою день завершується (лат. сотрlеtит –  наповнене), (прим. укр. пер.)

[viii] "Велике мовчання": час між Комплетою (бл. 20.00) та вранішньою Літургією Годин; важлива інформація в цей час могла бути переказувана за допомогою знаків або на письмі.