A 71-72

|A 71r| висловлюю свої думки з великою легкістю.

Я сказала, що Ісус був моїм "духовним Керівником". –  Вступаючи до Кармелю, я познайомилася з тим, хто мав ним бути, але тільки-но він прийняв мене до числа своїх дітей, як поїхав на вигнання[i].... Так я пізнала його тільки для того, щоб одразу втратити... Оскільки я отримувала від нього лише один лист на рік[ii] –  на дванадцять, які писала до нього, моє серце швидко звернулося до Керівника керівників, і це Він навчав мене тих знань, прихованих від учених і розумних, які Він уподобав відкрити маленьким …….. Мт 11,25

Квіточка, пересаджена на гору Кармель, мала розвиватися в тіні Хреста, сльози, кров Ісуса стали її росою, а її Сонцем був Гідний Прославлення Лик, вкритий сльозами…. Раніше я не знала глибини скарбів, прихованих у Пресвятому Обличчі[iii], це завдяки Вам, моя люба Матінко, я навчилася пізнавати їх. Так само, як тоді, коли Ви випередили нас, ідучи до Кармелю, так само й тепер Ви першою зрозуміли таємницю любові, приховану в Обличчі нашого Нареченого; тоді Ви покликали мене, і я зрозуміла…. Зрозуміла, чим була справжня слава. Той, чиє Царство не від цього світу, Йн 18,36 показав мені, що справжня мудрість полягає у тому, щоб "хотіти бути забутою й вважатися за ніщо", –  щоб "свою радість покладати в погорді самою собою"….

Ах! Як обличчя Ісуса, я хотіла, щоб: "Моє обличчя було справді закрите, щоб ніхто на землі мене не розпізнавав". Іс 53,3 Я прагнула страждати й бути забутою….

Яка ж милосердна[iv] дорога, якою Бог мене завжди провадив, ніколи не пробуджував у мені прагнення чогось, чого не хотів мені дати, тому й гіркий келих видався мені солодким

Після світлих свят травня, свят складання обітниць і облучин

|A 71v| нашої дорогої Марії, найстаршої з родини, яку наймолодша мала щастя коронувати в день вінчання[v], обов'язково мало навідати нас страждання У травні попереднього року Тато отримав якийсь напад паралічу в ногах[vi], ми тоді дуже непокоїлися, але сильний організм мого любого Царя переміг хворобу, й наші побоювання зникли, однак не раз під час подорожі до Рима ми помічали, що він легко стомлювався й не був такий веселий, як зазвичай.... Те, що я помітила особливо, –  це прогрес у досконалості, який Тато робив, за зразком Св. Франциска де Саль: він осягнув таке панування над своєю поривчастою натурою, що здавалося, ніби він має найлагіднішу у світі вдачу.... Здавалося, що мирські справи ледве обходять його, він легко підносився над труднощами життя, нарешті Господь заливав його втішенням, коли він щоденно молився перед Пресвятими Дарами, часто сльози наповнювали його очі, а обличчя промінювало небесну благість Коли Леоні відійшла від Візиток, він не занепокоївся, не зробив жодного докору Господу, що Він не вислухав молитов про покликання для його дорогої доньки, а навіть з певною радістю поїхав її забирати....

Ось із якою вірою Тато прийняв розлуку зі своєю царівною. Він повідомляв це своїм друзям в Алансоні такими словами: "Що ж, любі друзі, Тереза, моя царівна, вступила вчора до Кармелю! Тільки Бог може вимагати такої жертви... Не жалійте мене, адже моє серце сповнює радість".

Прийшов час, щоб такий вірний слуга отримав нагороду за свою працю, Мф 25,21 й було справедливо, щоб його нагорода була подібна до тієї, яку Бог дав Цареві Неба, Своєму єдиному Синові Тато саме пожертвував Богові Вівтар[vii], і саме він був вибраний жертвою, яка мала бути на ньому принесена разом із Непорочним Агнцем.

|A 72r| Ви знаєте, моя люба Матінко, гіркоту червня, а особливо 24-го 1888 р.[viii], ті спогади занадто добре відбилися в глибині наших сердець, щоб їх треба було описувати О, Мати моя! як ми страждали а це був тільки початок нашого випробування Тим часом настав час моїх облучин, капітул прийняв мене, але як тут думати про організацію святкування? Вже думали вбрати мене у святий хабіт, не виводячи мене назовні, але вирішили почекати. Всупереч усілякій надії, наш дорогий Батько встав після другого нападу, і Його Екселенція призначив церемонію на 10 січня. Очікування було довге, зате яке гарне свято!.... нічого там не бракувало, нічого, навіть снігу Не знаю, чи я вже казала Вам про свою любов до снігу?.. Коли я була зовсім маленька, його білизна захоплювала мене; однією з найбільших моїх радостей було прогулюватися серед снігопаду. Звідки в мене ця любов?.. Можливо, від того, що я була зимовою квіточкою[ix], першим вбранням, який у моїх дитячих очах прикрашав природу, був її білий плащ….

Врешті-решт, я завжди хотіла, щоб у день моїх облучин природа, як і я, була вбрана в біле[x]. У надвечір'я того прекрасного дня я з сумом дивилася на сіре небо, з якого час від часу накрапав дрібний дощ, і було так тепло, що я вже не сподівалася на сніг. Наступного ранку Небо не змінилося, але свято було захоплююче, а найзахоплюючою квіткою був мій любий Цар, ніколи він не був прекрасніший, більш гідний [xi]... Всі були в захваті від нього, це був день його тріумфу, останнє свято тут, на землі. Він віддав усіх своїх дітей Господу, адже Селіна теж довірилася йому зі своїм покликанням, він плакав від Тереза-новіція радості [й] пішов з нею подякувати Тому, Хто "зробив йому честь, беручи всіх його дітей".

|A 72v| На завершення торжества Його Екселенція почав співати Те Dеит, якийсь священик помітив, що цей гімн співається тільки на складанні обітниць, але імпульс був даний, і гімн подяки проспівали до кінця. Хіба ж не було необхідно, щоб свято було повне, адже поєднувало в собі всі інші свята[xii] ? Поцілувавши востаннє свого любого Царя, я повернулася до клаузури; перше, на що я звернула увагу в дворі, був "мій маленький рожевий Ісус"[xiii] , Який посміхався мені серед квітів і вогників, а потім я одразу спрямувала погляд на сніг ґанок був такий же білий, як я. Яка ніжність Ісуса! Випереджаючи прагнення своєї малої нареченої, Він давав їй сніг Сніг, який же смертний, хоч би який могутній, міг би послати з Неба сніг, щоб причарувати свою кохану?.... Можливо, світські люди поставили собі це питання, але фактом є те, що сніг під час моїх облучин видався їм маленьким чудом, і ціле місто цьому дивувалося. Вважалося, що в мене дивний смак, що люблю сніг... Тим краще –  це ще ясніше показало незрозумілу ласкавість Нареченого дів.... Того, хто ніжно любить Лілії, білі як СНІГ Його Екселенція прийшов після урочистості, виявляв до мене справжню батьківську доброту. Гадаю, що він пишався, бачачи, що мені вдалося, говорив усім, що я "його донечка". Після того прекрасного свята, щоразу, прибуваючи до кармелю, Його Екселенція завжди був до мене дуже добрий, особливо добре пам'ятаю його візит з приводу ювілею 0[тця] Н[ашого] Св. Йоана від Хреста[xiv]. Він обійняв мою голову руками, обсипав мене всякими ніжностями –  ніколи я ще не удостоювалася такої честі! Одночасно Господь звернув мої думки до ніжності,


[i] 3 листопада 1888 р. о. Пішон поїхав до Канади. Тереза його вже не побачить.  

[ii] Трохи перебільшене. У середньому три листи на два роки, але, напр., жодного 1892-го року.

[iii] Джерелом цього вшанування в XIX ст. був кармель у Турі, де жила сестра Марія від св. Петра, яка надихнула пана Дюпона, "святого чоловіка з Туру". В день своїх облучин, 10 січня 1889 р., Тереза від Дитятка Ісус додає до свого орденського імені титул "від Пресвятого Обличчя".

[iv] Тереза пише це слово великими літерами. Прославлення милосердя Божого – головна тема Рукопису (пор. А 2r), і пише вона це в сліпучому світлі, отриманому після Присвячення себе Милосердній Любові 9 червня.

[v] Тобто в день складання обітниць, коли наймолодша у спільноті клала на голову тієї, хто приносить обітниці, вінок із білих квітів, який та носила цілий день.

[vi] 1 травня 1887. 

[vii] Головний вівтар у кафедральному соборі Сен-П 'єр в Лізьє.

[viii] Після негараздів із хребтом, які проявилися в кінцівках 1887 р., 1888-го настали мозкові розлади. В суботу 23червня пан Мартен зник без попередження. По чотирьох днях пошуків пан Герен та Ернест Моделонд знайшли його в Гаврі. 12 серпня пан Мартен перенесе новий напад паралічу, 3 листопада – наступний, ще тяжчий. У своєму тексті Тереза робить алюзію саме до "другого нападу". 

[ix] Пригадаймо, що Тереза народилася 2 січня.

[x] Згідно з тогочасним звичаєм, постулантка в шлюбній сукні ("одягнена в біле") в оточенні своєї родини брала участь у першій частині урочистості саме в зовнішній каплиці. Поверталася до клаузури на її другу частину, вже, власне, облучини.

[xi] "Гідний", підкреслене Терезою: побоювалися, що хворий пан Мартен може поводитися ненормально.

[xii] Тереза має на увазі, що поєднувало свято облучин зі святом складання обітниць, у якому пан Мартен не зможе взяти участь.

[xiii] Фігурка Дитятка Ісус у рожевій сорочці, яку Тереза буде зобов'язана прикрашати аж до смерті.

[xiv] Триста років з дня смерті (1591). У каплиці кармелю в Лізьє під час Трідууму від 22 до 24 листопада (у ті часи на цей день припадало літургійне свято Святого) проголошував проповіді о. Деодат-де-Баслі (1862-1937), францисканець. Його Екселенція Югонен відвідав клаузуру 23-го.