A 69-70

Для мого вступу був вибраний понеділок, 9 квітня, того дня Кармель святкував Благовіщення, перенесене через великий піст. Напередодні ціла родина зібралася навколо столу, при якому я мала сидіти востаннє. Ах! як розривають серце ці зібрання з близькими!... тоді, коли краще воліла би бути забутою, вділяються пестощі й найніжніші слова, й спонукають відчути жертву розставання... Мій любий Цар не казав майже нічого, але його погляд увесь час з любов'ю спочивав на мені... Тітка час від часу плакала, Дядько робив мені багато сердечних компліментів. Жанна й Марія теж були переповнені ніжністю до мене, особливо Марія, яка

|A 69r| відвела мене вбік, попросила пробачення за прикрості, яких, вважала, мені завдала. Нарешті, моя люба Леоні, яка за кілька місяців до того повернулася від Візиток, ще більше обсипала мене поцілунками й пестощами. Я не згадала тільки Селіну, але Ви здогадуєтеся, люба Матінко, як минула остання ніч, коли ми спали разом... Вранці того великого дня, кинувши останній погляд на Бюісонне, це чарівне гніздо мого дитинства, якого вже ніколи не мала побачити, я вирушила під руку з моїм любим Царем, щоб зійти на гору Кармель.... Як і попереднього дня, вся родина зібралася, щоб узяти участь у Св. Месі й причаститися. Щойно Ісус увійшов у серце моїх любих рідних, я чула навколо себе вже тільки ридання, лише я одна не проливала сліз, але відчувала, що серце моє б'ється так різко, що здавалося неможливим зробити крок уперед, коли мені дали знак підійти до дверей клаузури, а все одно я йшла, весь час роздумуючи, чи не помру від сили ударів свого серця... Ах! що це була за мить, треба це пережити, щоб знати, що це таке...

Моє зворушення не було помітне ззовні. Обійнявши всіх членів моєї коханої родини, я встала навколішки перед своїм незрівняним Батьком, просячи його благословення. Щоб дати мені його, він і сам встав навколішки й благословив мене, плачучи... Дивлячись на це, ангели напевно посміхалися, старець[i] жертвує Господу свою дитину навесні її життя!... За кілька хвилин брама святого ковчегу замкнулася за мною, Бут 7,16 а там я вже приймала обійми коханих сестер, які раніше були мені матерями[ii] і яких з тієї миті я мала брати за зразок поведінки.... Нарешті мої прагнення здійснилися, моя душа відчувала такий солодкий і глибокий МИР, що я не могла б цього

|A 69v| висловити, і ось уже 7 з половиною років цей внутрішній мир залишається моєю долею, не покинув мене під час найбільших випробувань.

Як усіх постуланток[iii], одразу після входу мене завели в хор, де було темно через виставлення Пресв. Дарів[iv], і перше, що прикувало мій погляд, –  були очі нашої святої Матері Женев'єви, які дивилися на мене з увагою, якусь мить я залишалася на колінах перед нею, дякуючи Господу за милість, якої Він мені вділив, що я могла пізнати святу, а потім пішла за нашою Матір'ю[v] Марією де Гонзаг в різні місця спільноти. Все мене захоплювало, здавалося, я перенеслася в пустелю, особливо причарувала мене наша[vi] маленька келія[vii], але радість, яку я відчувала, була тиха, найменший вітерець не збурював спокійних вод, якими плив мій човник, жодна хмара не затемнювала лазурного неба... ах! я була цілком винагороджена за всі мої випробування... з якою глибокою радістю я повторювала слова: "Це назавжди, я тут назавжди!.."

Це щастя не було примарним, воно не мало відлетіти разом з ілюзіями перших днів. Ілюзій, Господь дав мені цю милість, я не мала ЖОДНОЇ, вступаючи до Кармелю: я переконалася, що монаше життя було таким, яким я його собі уявляла, не здивувала мене жодна жертва, а Ви знаєте, моя люба Матінко, що на своїх перших кроках я зустріла більше тернин, ніж троянд!... Так страждання відкрило мені свої обійми, і я кинулася в них з любов'ю... Для чого я прийшла до Кармелю, я висловила біля ніг Ісуса-Гостії, під час екзамену перед орденськими обітницями: "Я прийшла, щоб спасати душі, а особливо, щоб молитися за священиків". Коли хочеш осягнути якусь мету, треба зібрати відповідні засоби; Ісус дав мені зрозуміти, що хоче привернути до мене душі саме через хрест, і моє вподобання до страждання зростало мірою збільшення страждань. Протягом п'яти років це було моєю дорогою, але

|A 70r| назовні ніщо не видавало мого страждання, ще більш гіркого через те, що я була єдиною, хто про нього знав. Ах! яка несподіванка зустріне нас в кінці світу, коли будемо читати історію душ..... скільки людей здивується, побачивши, якою дорогою вели мою душу!.....

Це так істинно, що за два місяці після мого вступу О. Пішон, який приїхав на складання обітниць[viii] С. Марії від Пресвятого Серця, був здивований тим, що Господь чинив у моїй душі, й сказав мені, що попереднього дня, придивляючись до мене, коли я молилася в хорі, він вважав мою ревність дуже дитячою, а мою дорогу дуже лагідною. Зустріч із добрим Отцем була для мене дуже великою втіхою, але вкритою сльозами через те, що я відчувала трудність відкрити свою душу. Однак я зробила загальну сповідь, якої ніколи ще не робила. Наприкінці Отець сказав мені найбільш утішливі слова, які бриніли у вухах моєї душі: "У присутності Господа, Пресвятої Діви Марії й усіх святих засвідчую, що ти НІКОЛИ НЕ ВЧИНИЛА ЖОДНОГО СМЕРТНОГО ГРІХА". І потім додав: подякуй Господу за те, що Він для тебе робить, бо якби Він тебе залишив, замість того, щоб бути маленьким ангелом, ти стала б маленьким дияволятком. Ах! легко було в це повірити, я відчувала, наскільки я слабка й недосконала, але вдячність переповнювала моє серце; я так боялася, що позбавила сяйва шату свого Хрещення, що мені здавалося, що це запевнення з вуст такого духовного керівника, якого прагнула Наша Св. Мати Тереза, тобто який поєднує знання й чесноти[ix], походить з уст самого Ісуса....Добрий Отець сказав мені ще такі слова, які солодко закарбувалися в моєму серці: "Дитя моє, нехай Господь завжди буде твоїм Настоятелем і твоїм Магістром новіціату". І Він справді ним був, а також "моїм духовним Керівником". Це не означає, що хочу сказати, ніби моя душа була закрита для Настоятелів, ах! нічого схожого, я завжди старалася, щоб вона була для них наче відкрита книга;

|A 70v| але оскільки наша Мати часто хворіла, в неї було мало часу, щоб займатися мною. Я знаю, що вона мене дуже любила й говорила про мене тільки добре, однак Господь Бог дозволив, що несвідомо вона була для мене ДУЖЕ СУВОРА[x]; щоразу, зустрівши її, я мусила цілувати землю[xi], те саме було під час нечастих духовних розмов[xii], які вона зі мною провадила... Що за безцінний дар!.. Як Господь діяв у видимий спосіб через ту, яка Його представляла!... Що б зі мною сталося, якби, як вважали люди у світі, я була "іграшкою" спільноти?.. Можливо, замість того, щоб бачити Нашого Господа в Настоятелях, я помічала б тільки людей, і моє серце, добре збережене у світі, в клаузурі прив'язалося би по-людськи... На щастя, мене зберегли від такого нещастя. Без сумніву, я дуже любила нашу Матір, але почуттям чистим, яке відносило мене до Нареченого моєї душі.....

Наша магістра[xiii] була справжньою святою, досконалим образом перших кармеліток; я цілими днями була з нею, адже вона вчила мене працювати. Її доброта до мене була безмежна, а все-таки душа моя не розширювалася Тільки з великим зусиллям я відбувала духовні розмови з нею, оскільки не мала звички розмовляти про свою душу й не знала, як висловити те, що в ній відбувалося. Одного дня одна добра старша матір[xiv] зрозуміла те, що я відчувала, й зі сміхом сказала мені під час рекреації: "Донечко моя, мені здається, що тобі немає що сказати своїм настоятелькам". –  Чому Ви так кажете, Матінко?.. –  "Оскільки твоя душа надзвичайно проста, але коли станеш досконалою, будеш ще простіша, що ближча людина до Бога, то простішою стає". Добра Мати не помилялася, однак трудність, яку справляло мені відкривання моєї душі, хоч і виникала з простоти, була справжнім випробуванням, бачу це тепер, адже, не переставши бути простою,


[i] Панові Мартену було тоді 64 роки й 7 місяців.  

[ii] Поліна й Марія.

[iii] Так називають дівчину, яка щойно вступила до облучин, коли вона стає "новіцією", до складання перших орденських обітниць. Тереза буде постуланткою дев'ять місяців, до 10 січня 1889 р. Носитиме чорну пелерину, накладену на довгу блакитну дівочу сукню, й маленький чіпець на світлому волоссі.

[iv] "Хор" був всередині клаузури; сестри збираються там щоденно на відправлення Євхаристії, канонічних Годин, двох годин мовчазної молитви, двох випробувань совісті на день та іноді на Адорацію. Щоб монахинь не було видно особам, які молилися в зовнішній каплиці, в ті часи в хорі була напівтемрява, коли з якихось причин грати, які виходять на вівтар, були відчинені.

[v] Настоятсльку називали "Нашою Матір'ю".

[vi] Піклуючись про спільнотний дух і про дух бідності, "нашим" називали кожний предмет, який мали "для свого користування".

[vii] Келія –  3,10 на 2,65 м, виходить у коридор. Ані води, ані опалення, алі електрики, тільки маленька гасова лампа. В кімнаті було ліжко (наповнений сіном матрац на дошках, встановлених на двох підставках), дощечка біля стіни (щоб розмістити на ній лампу й пісочний годинник), ослінчик для сидіння (ані стільця, ані стола) й маленький пюпітр, що його клали на коліна. В такий спосіб Тереза редагує свій Рукопис. У кожній келії була проста етажерка –  на дві полиці, –  щоб покласти пюпітр, коли ним не користувалися, й кілька книжок. –  Перша келія Терези, в якій вона мешкатиме принаймні п'ять років (це не та келія, яку звичайно представляють на фотографіях –  у тій вона мешкала тільки від серпня 1894 р.), мала вікно на... дах сусіднього будинку, який стояв на відстані 3 метрів, критий сланцем, а збоку –  на садочок; крізь досить широке вікно, яке виходило на південь, світило сонце, якщо, втім, пробивалося крізь хмари досить туманного Лізьє.

[viii] 23 травня 1888 р.

[ix] Пор. Шлях досконалості, розд. 5 і Життя, розд. 13.

[x] "Дуже" підкреслено двічі, "сувора" –  тричі... Це єдиний випадок у Рукописі А, коли Тереза підкреслює якесь слово тричі!

[xi] У ті часи було звичаєм цілувати землю, коли отримано докір від настоятельки або магістри новіціату.

[xii] "Духовні розмови" –  зустрічі з настоятелькою або магістрою новіціату, щоб розповісти про своє духовне життя й отримати допомогу.

[xiii] Мати Марія від Ангелів (Жанна де Шомонтель, 1845-1924), "магістра" новіціату.

[xiv] Мати Агнеса дописує на своїй копії ІД від 1936 р.: "Сестра Фебронія, тоді заступниця настоятельки, Тереза була присутня при її останніх хвилинах".