A 66-68 

|A 66r| дуже привітний і час від часу переривав свою розмову з панами, щоб говорити мені про Кармель. Перш ніж ми доїхали до вокзалу, і усі ці великі особи вийняли свої великі гаманці, щоб дати гроші кучерові (якому вже заплатили), я зробила так само як вони, але О. Ревероні не погодився, щоб я виймала гарні маленькі монетки, волів дати одну велику монету за нас обох.

Іншим разом я опинилася з ним в омнібусі, він був ще більш привітний і обіцяв мені, що зробить усе, що зможе, щоб я вступила до Кармелю….. Ці дрібні зустрічі, хоч і були бальзамом на мої рани, не змінили факту, що зворотній шлях був менш приємний, ніж дорога до Риму, оскільки я вже не мала надії "на Св. Отця", не могла знайти жодного порятунку на землі, яка здавалася мені висхлою пустелею без води. Пс 62,2 Уся моя надія була в самому тільки Господові... саме тоді я переконалася, що треба більше звертатися до Нього, ніж до Його святих……..

Душевний сум не зашкодив мені дуже цікавитися святими місцями, які ми відвідували. У Флоренції[i] я була щаслива споглядати Св. Магдалину де Пацці посеред хору кармеліток, які відчинили нам великі ґрати. Оскільки ми не знали, як скористатися таким привілеєм, багато осіб прагнуло доторкнутися розарієм до гробу святої, але тільки я могла просунути руку крізь ґрати, які нас від нього відділяли, тому всі приносили мені свої розарії, й я дуже пишалася своїм служінням….. Мені завжди було потрібно знайти можливість доторкнутися до всього, і також у Церкві Св. Єрусалимського Хреста (в Римі) ми могли вшанувати багато фрагментів справжнього Хреста, дві тернини й один зі святих цвяхів у чудовому релікварії, мистецьки виконаному з золота, але без скла, отже, вшановуючи цінну реліквію, я знайшла спосіб просунути мізинця до

|A 66v| одного з отворів і релікварія й могла доторкнутися до цвяха, який був занурений у кров Ісуса….. Справді, я була занадто смілива!.. На щастя, Господь, Який бачить глибину серця, знає, що мої наміри були чисті й що ні за що в світі я не хотіла б Йому не подобатися, я поводилася перед ним як дитина, яка певна, що їй дозволено все і вважає скарби свого Отця своїми. –  Лк 15,31 Ще й досі не розумію, чому в Італії жінок так часто відлучають від Церкви. Нам щохвилини казали: "Не входьте сюди.. Не входьте туди, бо вас екскомунікують!.." Ах! бідні жінки, як ними погорджують!... А втім, є набагато більше жінок, які люблять Господа, а не чоловіків, і під час Страстей Нашого Господа жінки мали більше відваги, Мф 27,55 ніж апостоли, оскільки не злякалися образ воїнів і наважилися витерти гідний прославлення Лик Ісуса... Без сумніву, саме тому Він дозволяє, щоб погорда була їхнею долею на землі, оскільки Сам вибрав її для самого Себе….. У Небі напевно Він зможе показати, Іс 55,8 що Його думки –  це не думки людей, адже тоді останні будуть першими.... Мф 20,16 Не раз під час подорожі мені бракувало терпіння чекати Неба, щоб бути першою….. Одного дня, коли ми відвідували монастир Кармелітів, я, не задовольнившись ходінням з паломниками по зовнішніх галереях, зайшла у внутрішній дворик... і раптом побачила поважного старого кармеліта, який здалеку давав мені знаки, щоб я віддалилася, але замість того, щоб відійти, я наблизилася до нього й, показуючи на зображення у галереї, дала йому зрозуміти, що вони гарні. Без сумніву, з моїх кіс, розпущених на спині, і з молодого вигляду він зрозумів, що я дитина, посміхнувся доброзичливо й віддалився, бачачи, що перед ним не ворог. Якби я могла говорити з ним італійською, сказала б йому, що я майбутня кармелітка, але через тих, хто будував Вавілонську вежу, це було неможливо для мене. Бут 11,1-9

–  Відвідавши ще Пізу і Геную,[ii] ми повернулися до Франції. Краєвиди дорогою

|A 67r| були чудові, іноді ми їхали вздовж моря[iii], й залізничні колії були так близько, що мені здавалося, буцімто і хвилі досягнуть нас (таке видовище викликав шторм, це було ввечері, тому сцена була ще більш приваблива), іноді – через низини, вкриті апельсиновими деревами з достиглими плодами, зеленими оливами з ніжним листям, чарівними пальмами... на вечірній зорі ми бачили, як численні маленькі морські порти освітлюються багатьма вогниками, коли на Небі миготять перші зірки.... Ах! яка поезія переповнювала мою душу при погляді на усі ці речі, бачені вперше у житті!... Без жалю я дивилася на те, як вони зникають, моє серце прагнуло інших чудес, вже достатньо воно споглядало красу цієї землі, краса Неба була предметом його прагнень, і щоб давати її душам, я хотіла стати ув'язненою[iv] …. Перш ніж побачити, як відчиняються переді мною двері блаженної в'язниці, за якою сумувала, я мусила ще боротися й страждати, я відчувала це, повертаючись до Франції, але моя довіра була така велика, що я не втратила надії, що мені дозволять вступити 25 грудня.;.... Щойно ми приїхали до Лізьє, першим нашим візитом були відвідини Кармелю. Що це була за зустріч!... Ми мали стільки сказати одна одній після місяця розлуки, місяця, який здавався мені ще довшим, під час якого я навчилася більше, ніж протягом багатьох років…..

О, моя люба Матінко! Як солодко було знову побачити Вас, відкрити перед Вами мою бідну зранену душечку. Вам, яка вміла так добре мене зрозуміти, якій достатньо було одного слова, одного погляду, щоб усе зрозуміти! Я цілком поклалася [на Вас], зробила все, що від мене залежало, все, навіть розмову зі Св. Отцем, тому не знала, що ще робити. Ви сказали мені написати до Його Екселенції й нагадати йому про його обіцянку. Я зробила це одразу, найкраще як тільки вміла, але словами, які мій дядько визнав занадто

|A 67v| простими й переробив мого листа. У хвилини, коли я мала його вислати, отримала лист від Вас, у якому Ви казали не писати, а почекати кілька днів, –  я одразу послухалася, оскільки була впевнена, що це єдиний спосіб не помилитися. Нарешті, за 10 днів до Різдва, мій лист був висланий. Цілком упевнена, що відповідь не забариться, я щодня ходила з Татом на пошту, вважаючи, що знайду там дозвіл випурхнути, але кожний ранок приносив мені нове розчарування, яке все-таки не ослаблювало моєї віри…. Я просила Ісуса розірвати мої кайдани, Пс 115,16 і Він зробив це, але зовсім не так, як я сподівалася…. Прийшло прекрасне свято Різдва, й Ісус не прокинувся... Залишив на землі Свій м'ячик і навіть не подивився на нього…..

З розбитим серцем ішла я на вечірню месу, я ж так розраховувала, що візьму в ній участь уже за ґратами Кармелю!... Це було дуже велике випробування для моєї віри, але Той, Чиє серце чуває під час сну, Пнп 5,2 дав мені зрозуміти: тим, хто має віру як гірчичне зерно, Мф 17,19 Він чинить чуда й робить так, що вони гори переносять, аби зміцнити такумалу віру; але для Своїх близьких, для Своєї Матері Він не чинить чудес, перш ніж випробує їхню віру. Хіба ж Він не дозволив померти Лазарю, хоча Марія й Марта наказали передати Йому, що той хворий?.. Йн 11,1-4 На весіллі в Кані, коли Пресвята Діва Марія попросила Ісуса допомогти господарям, хіба Він не відповів їй, що Його година ще не прийшла?.... Але після цього випробування –  яка нагорода: вода перетворюється на вино.... Лазар воскресає!   Йн 2,1-11 Йн 11,3 Так само Ісус вчинив ізТерезою: після довгих випробувань виконав усі прагнення її серця...

У другій половині дня світлого свята, проведеного в сльозах, я пішла відвідати кармеліток. Яке ж величезне було моє здивування, коли я помітила при відкритті

|A 68r| ґрат чарівного маленького Ісуса, Який тримав у руці м'ячик, де було написане моє ім'я. Замість Ісуса, занадто маленького, щоб говорити, кармелітки заспівали мені пісню, складену моєю любою Матір'ю, кожне слово пісні приносило моїй душі дуже солодку втіху, –  ніколи не забуду тієї делікатності материнського серця, яке завжди обдаровувало мене неймовірною ніжністю… Коли я подякувала, заливаючись солодкими сльозами, розповіла про несподіванку, що її приготувала моя люба Селіна після повернення з меси. Я знайшла у своїй кімнаті, усередині чарівної мідної миски, маленький кораблик, у якому був маленький Ісус, що спав із маленьким м'ячиком поруч; на білому вітрилі Селіна написала слова: "Я сплю, але серце Моє чуває", Пнп 5,2 а на самому кораблику одне слово: "Довіра!" Ах! якщо Ісус ще не звертався до своєї маленької нареченої, якщо Його божі очі ще залишалися заплющеними, то принаймні являв їй Себе за допомогою душ, які розуміли всю ніжність любові Його серця…..

Першого дня 1888 року Ісус ще раз дав мені в подарунок Свій хрест, але цього разу я мусила нести його сама, адже він був тим болісніший, що його не зрозуміли.... Лист від Поліни повідомив мені[v], що відповідь Його Екселенції надійшла 28-го, у свято Св. Невинних немовлят, але вона мені про нього не повідомила, бо вирішила, що мій вступ відбудеться тільки після великого посту. Я не могла стримати сліз при думці про таке довге зволікання. Це випробування мало для мене зовсім особливий характер, я бачила, що мої кайдани, які приковували мене до світу, розірвані, але цього разу святий ковчег[vi] Пс 115,16 відмовлявся прийняти бідолашну голубку…. Бут 7,13-16 Можу повірити, що я мала здаватися безумною, не приймаючи з радістю трьох місяців вигнання, але думаю також, що насправді це випробування було дуже велике й завдяки ньому я дуже зросла у довірі Богові й у інших чеснотах.

|A 68v| Як минули ці три місяці, такі багаті на милості для моєї бідної душі?.. Спочатку мені спало на думку не соромитися й провадити дуже регулярний спосіб життя, до якого я звикла, але швидко я зрозуміла ціну часу, який мені було подаровано, й вирішила взятися до життя серйозного й повного умертвлень більш ніж будь-коли. Коли я кажу про умертвлення, то не маю на увазі покутні практики, на жаль! не робила ніколи жодної. Я була дуже далеко від того, щоб уподібнюватися до гарних душ, які з дитинства практикують усякого роду умертвлення, й не відчувала до цього жодної схильності. Без сумніву, це виникало з мого боягузтва, адже я могла б, як Селіна, знаходити тисячі малих ідей, щоб справляти собі страждання, –  замість цього я дозволяла балувати себе й відгодовувати, як пташеня, яке не потребує покути… Мої умертвлення полягали на тому, щоб зламати мою волю, яка завжди була готова нав'язувати себе, щоб стримуватися від гострих відповідей, щоб непомітно виконувати дрібні послуги, щоб сидіти, не спираючись спиною і т.д, і т.д.... Саме через практикування цього нічого я готувалася стати нареченою Ісуса, й не можу висловити, скільки солодких спогадів залишило мені це очікування... Три місяці проминають дуже швидко, нарешті надійшла так гаряче жадана хвилина...


[i] Від вечора 24 листопада до другої половини дня 26-го.  

[ii] Від 26 до 28 листопада.

[iii] Вздовж італійської Рів’єри й Лазурного Узбережжя аж до Тулона, щоб пізніше проїхати Провансом у напрямку Марселя й далі Ліоном, Діжоном і Парижем.

[iv] "Ув’язнена": як в А 58r і 81v, це слово Тереза вживає, щоб сказати "монахиня клаузури" в своєму кармелі, який Тереза зараз назве, заміняючи загальноуживаний вираз, своєю "в’язницею", але "блаженною".

[v] На початку нового року й з огляду на близький початок Великого Посту й пов'язані з ним умертвлення Поліна занепокоїлася здоров'ям молоденької Терези й вплинула на Мати Марію де Гонзаг, щоб її сестра вступила тільки після Пасхи. На великий сум Терези (пор. її "хрест" і "мусила нести його сама") й різке обурення пана Мартена, про що свідчить усна традиція, переказана тут сестрою Марією від Втілення, повірницю сестри Марії від Пресвятого Серця: "Сестра Агнеса від Ісуса раптом не захотіла, щоб вона вступила перед Пасхою з огляду на Великий Піст. (...) Пан Мартен був дуже незадоволений цим рішенням своєї Поліни, в розмовниці махав рукою й казав: "Як завжди, сама щось каже й заперечує". Ох! Він був розгніваний (...) доклав стільки зусиль, щоб вона могла вступити на Різдво".

[vi] Порівняння Кармеля до Ноєвого ковчегу (також в А 69r, Г 1v й Г 9r) і Терези до голубки, яка туди входить (пор. Бут 8,11).