A 62-63

|A 62r| але неможливо було роздобути нічого, крім маленького червоного камінця, який відірвався від багатої мозаїки, що походить від часів Св. Агнеси й на яку вона мала б часто дивитися. Хіба ж не чудово, що сама Свята дала нам те, чого ми шукали й що нам було заборонено брати?... Я завжди вважала це ніжністю й доказом любові, з якою солодка Св. Агнеса дивилася на мою любу Матір та оточувала її опікою!....

Шість днів спливло в огляданні головних чудес Рима, а на сьомий я побачила найбільше з них: "Льва XIII"….. Я прагнула того дня й одночасно боялася його: він нього залежало моє покликання, адже відповідь, яку я мала отримати від Його Екселенції, ще не надійшла, а з Вашого листа, моя Матінко, я довідалася, що він вже не був так добре налаштований до мене, тому моєю останньою соломинкою потопельника була згода Святішого Отця…… але щоб отримати її, треба було попросити, треба було наважитися звернутися в присутності всіх ДО ПАПИ. Я тремтіла від самої думки про це, й скільки вистраждала перед аудієнцією, знає тільки Господь і моя люба  Селіна. Ніколи не забуду її підтримки в усіх моїх випробуваннях –  здавалося, що моє покликання було її покликанням. (Нашу взаємну любов помітили священики з паломництва. Одного вечора, коли ми були в такій великій компанії, що бракувало стільців, Селіна взяла мене на коліна, й ми так ніжно дивилися одна на одну, що один священик вигукнув: "Як вони люблять одна одну, ах! Ці дві сестри ніколи не зможуть розлучитися!" Так, ми любили одна одну, але наше почуття було таке чисте й таке сильне, що думка про розлуку не збурювала нашого внутрішнього миру, адже ми відчували, що ніщо, навіть океан, не могло б віддалити однієї від іншої….. Селіна спокійно дивилася, як мій маленький

|A 62v| човник дістається берегів Кармелю, погоджувалася залишатися у бурхливому морі світу так довго, як захоче Господь, впевнена, що й вона пристане до берега, предмету наших прагнень…..)

У неділю 20 листопада ми вдяглися згідно з церемоніалом Ватикану (тобто в чорне, з мереживним покрівцем на голові), прикрасилися широким медальйоном зі Львом XIII на блакитно-білій стрічці й увійшли до Ватикану, до каплиці Верховного Пастиря. О восьмій ми були дуже зворушені, коли побачили, як він входить служити Святу Месу.... Спочатку він благословив численних паломників, зібраних навколо нього, потім приступив сходами до Св. Вівтаря й показав нам своєю побожністю, гідною Вікарія Ісуса, що справді є "Святішим Отцем". Серце моє билося дуже сильно, а молитви були дуже палкі, коли Ісус сходив через руки свого Верховного Священика, однак я була сповнена довіри. Євангеліє того дня містило ці захоплюючі слова: "Не бійся, мале стадо, адже Отцю Моєму сподобалося дати вам Царство". Лк 12,32 Я не боялася, я сподівалася, що царство Кармелю невдовзі належатиме мені, не думала тоді про інші слова Ісуса: "Готую вам царство, як Мій Отець його приготував Мені". Лк 22,29 Тобто, зберігаю для вас хрести й випробування, й таким чином станете гідні обійняти царство, якого так прагнете. Оскільки було необхідно, щоб Христос страждав і так увійшов до Своєї слави, то якщо ви прагнете зайняти місце при Його боці, випийте чашу, Лк 24,26 яку пив Він сам!.... Мф 20,21-23 Ту чашу подав мені Святіший Отець, і мої сльози змішалися з гірким напоєм, який мені був даний. Після подячної меси, відправленої після меси Його Святості, почалася аудієнція. Лев XIII сидів у великому кріслі, був одягнений звичайно, 

|A 63r| в білу сутану, таку ж саму пелерину, а на голові мав тільки маленький пілеолус. Навколо нього були кардинали, архієпископи і єпископи, але я бачила їх тільки взагалі, адже моя увага була прикута до Святішого Отця. Ми проходили перед ним усі разом, кожен паломник своєю чергою ставав навколішки, цілував стопу й руку Льва XIII, отримував його благословення, і два папські гвардійці доторкалися до нього згідно з церемоніалом, даючи йому в такий спосіб знак, щоб підвівся (паломник, –  я так погано висловлюю свою думку, що можна подумати, ніби йдеться про Папу). Перш ніж увійти до папських апартаментів, я була налаштована на розмову дуже рішуче, але, побачивши праворуч від Святішого Отця "О. Ревероні!...", відчула, що моя відвага слабшає. Майже тієї самої миті нам переказали від нього, що він забороняє звертатися до Льва XIII, оскільки аудієнція занадто розтягується….. Я подивилася на любу Селіну, щоб дізнатися, що вона про це думає. "Кажи!" –  сказала вона. За хвилю я була біля ніг Святішого Отця. Коли поцілувала його туфлю, він подав мені руку, але замість того, щоб її поцілувати, я склала руки й, підносячи до нього повні сліз очі, вигукнула: "Святіший Отче, прошу Вас про велику милість!..." Тоді Святіший Отець нахилив до мене голову, так, що наші обличчя майже торкалися, і я побачила, що його чорні й глибокі очі уважно дивляться на мене, проникаючи, здається, аж до глибини моєї душі. –  "Святіший Отче, –  сказала я, –  ради вшанування Вашого ювілею, дозвольте мені вступити до Кармелю у віці 15 років!...."

Напевно мій голос тремтів від зворушення, тому, звертаючись до О. Ревероні, який дивився на мене з подивом і незадоволенням, Св. Отець сказав: "Не дуже добре розумію". –  Якби Господь дозволив, О. Ревероні дуже легко отримав би те, чого я прагнула, але Він хотів мені дати хрест, а не втішення. –  "Святіший Отче (відповів Генеральний Вікарій), це дитина, яка прагне вступити до Кармелю у віці 15 років, але настоятелі саме розглядають цю справу". –  "Що ж, дитя моє, продовжив Св. Отець, дивлячись на мене з добротою, роби так, як скажуть настоятелі". Тоді, спираючи руки

|A 63v| на його коліна, я зібрала рештки сил і сказала жалісним голосом: "О! Святіший Отче, якби Ви сказали "так", усі б погодилися!..." Він подивився на мене уважно й промовив ці слова, наголошуючи кожен склад: "Що ж... що ж.. Вступиш, якщо Господь цього хоче[i]!..." (У його інтонації було щось таке проникливе й переконливе, що, здається, ще й зараз його чую). Оскільки доброта Святішого Отця додала мені відваги, я хотіла й далі говорити, але двоє гвардійців папської гвардії ввічливо доторкнулися до мене, щоб я встала. Бачачи, що цього недостатньо, вони схопили мене під руки й О. Ревероні допоміг їм підвести мене, адже я весь час стояла навколішках зі складеними руками, спертими на коліна Льва XIII, й справді силою відірвали мене від його ніг.... У той момент, коли мене так підносили, Св. Отець приклав свою руку до моїх уст, потім підніс її, щоб благословити мене, і тоді очі мої наповнилися сльозами, й О. Ревероні міг споглядати не менше діамантів, ніж у Байє....... Двоє гвардійців папської гвардії, так би мовити, віднесли мене аж до дверей, і там третій гвардієць вручив мені медаль Льва XIII. Селіна, яка йшла за мною, була свідком сцени, яка щойно відбулася, й була зворушена майже так само, як я, але спромоглася попросити у Св. Отця благословення для Кармелю. О. Ревероні з незадоволенням у голосі відповів: "Кармель уже отримав благословення". Добрий Св. Отець лагідно продовжив: "О, так! Вже отримав благословення". Тато підходив до ніг Льва XIII перед нами (з чоловіками), О. Ревероні був з ним дуже ласкавий і представив його як Батька двох Кармеліток. Верховний Пастир, на знак особливої приязні, поклав руку на достойну голову мого любого Короля, ніби відзначаючи його в такий спосіб таємничою печаттю від імені Того, чиїм є дійсним представником.... Ах! тепер, коли цей Батько чотирьох Кармеліток у Небі, на його чолі спочиває вже не рука Папи,


[i] Що дослівно відповів їй Папа? Тут у Рукописі А Тереза передає відповідь таким чином: "Що ж... що ж.. Вступиш, якщо Господь цього хоче!..." За вісім років, у самий вечір аудієнції, Тер еза написала Поліні: "Святіший Отець сказав мені просто: Якщо Господь хоче, вступиш". (LТ 36 від 20 листопада 1887). Безпосередній свідок, Селіна, зі свого боку доповідає того самого дня Марії: "Тоді Святіший Отець відповів на численні наполягання Терези: "Моє любе дитя, якщо Господь цього хоче, вступиш, дозволь діяти своїм настоятелям"." Якщо формулювання щоразу трошки інше (навіть в обох версіях самої Терези), то сенс слів зрозумілий і, звісно, вірний тому, що відповів їй Папа. Така доля –  шанси й обмеження! –  кожного слова, що переказується усно.