A 56-57

|A 56r| Наслідування: "Не намагайся здобути облудне сяйво великого імені; не піклуйся про близькість із багатьма людьми, ані про особисту людську любов"[i].

Я зрозуміла, що справжня велич –  у душі, а не в прізвищі, оскільки, як каже Ісаія: "Господь дасть ІНШЕ ІМ'Я своїм вибраним", Іс 65,15 а Св. Йоан говорить: "Переможець отримає білий камінь, і на камені ІМ'Я НОВЕ написане, якого ніхто не знає, тільки той, що одержує". Ап 2,17 Тому в Небі дізнаємося, які наші дворянські титули. Тоді кожен дістане від Бога похвалу, на яку заслуговує, 1 Кор 4,5 а той, хто на землі захоче бути найбіднішим, найбільш забутим ради імені Ісуса, буде першим, найбільш шляхетним і найбагатшим!...

Інший досвід, який я отримала, стосується священиків. Оскільки я ніколи не жила у близькості до них, не могла зрозуміти головної мети реформи Кармелю. Молитва за грішників мене захоплювала, а молитва за душі священиків, які я вважала чистішими за кришталь, здавалася мені дивною!...

Ах! я зрозуміла своє покликання в Італії, і щоб здобути таке важливе знання, ця подорож не була занадто далека....

Цілий місяць я жила серед багатьох святих священиків і бачила, що якщо їхня піднесена гідність ставить їх вище за ангелів, то вони не стають через це людьми менш тендітними й слабкими.... Якщо святі священики, яких Ісус називає у своєму Євангелії "Сіллю землі", своєю поведінкою показують, що безмежно потребують молитов, то що сказати про тих, які є не надто заповзяті? Чи Ісус не сказав також: "Якщо сіль втратить смак, чим її посолити?" Мф 5,13

О, моя Матінко! яке прекрасне покликання, метою якого є зберегти сіль, призначену для душ! Це покликання Кармелю, оскільки єдиною метою наших молитов і наших жертв є бути апостолом апостолів[ii] , молячись за них, коли вони євангелізують душі своїм словом, а передусім –  своїм прикладом...

|A 56v| Мушу припинити, бо якби й далі говорила на цю тему, ніколи б не закінчила!...

Розповім Вам про мою подорож, люба моя Матінко, з деякими подробицями –  даруйте мені, якщо їх буде забагато, бо я не роздумую, перш ніж почну писати: через брак часу я пишу в такі різні хвилини, що моє оповідання може видатися Вам нудним.... Що мене втішає, так це те, що в Небі я знову розповім Вам про милості, які отримала, і що тоді зможу робити це приємними й чарівними словами.... Тоді вже ніщо не перерве нашої внутрішньої щирої розмови, й Ви зрозумієте усе з одного погляду... На жаль, мушу поки що користуватися мовою цієї сумної землі, тому спробую зробити це з простотою малої дитини, яка знає любов своєї Матері!...

Паломництво вирушило з Парижа сьомого листопада, але Тато привіз нас до цього міста кількома днями раніше, щоб ми могли відвідати його.

Однієї ночі о третій годині[iii] я шла ще сонним Лізьє. Багато вражень з'явилося в той момент у моїй душі. Я відчувала, що йду до чогось невідомого і що там на мене чекають великі справи.... Тато був радісний. Коли потяг рушив, він заспівав цей старий приспів: "Котись, котись, диліжансе, ми вже на великій дорозі". Тільки-но прибувши до Парижа перед полуднем, одразу почали відвідувати пам'ятки. Бідний Батечко дуже стомився, щоб зробити нам приємне, тому скоро ми побачили всі дива столиці. Що до мене, то я знайшла тільки одне, яке мене захопило, цим дивом була "Мати Божа Переможна". Ах! не можу висловити, що я відчула біля Її стоп... Милості, які Вона мені дала, так глибоко мене зворушили, що тільки сльози виявляли моє щастя, як у день мого першого причастя….. Пресвята Діва Марія Дала мені відчути, що це справді Вона посміхнулася до мене і зцілила мене. Я зрозуміла, що Вона чувала наді мною, що я була Її дитиною, й тому могла тільки

|A 57r| називати Її "Мамою", бо це мені здавалося ще ніжнішим, ніж Мати….. Я так гаряче просила, щоб Вона завше оберігала мене й невдовзі виконала мою мрію, ховаючи мене у тіні Свого дівочого плаща!... Ах! це було одним із перших моїх дитячих прагнень... Підрісши, я зрозуміла, що саме в Кармелі зможу справді знайти плащ Пресвятої Діви Марії й що саме до тієї життєдайної гори[iv] були скеровані всі мої прагнення……..

Також я благала Матір Божу Переможну віддалити від мене все, що могло б кинути тінь на мою чистоту, –  я знала, що в такій подорожі до Італії, як наша, могло статися багато речей, які б збурили мій спокій, особливо тому, що, не знаючи зла, боялася відкрити його, бо ще не пізнала, що для чистих усе чисте Тит 1,1 і що проста й права душа ні в чому не бачить зла, адже насправді зло існує тільки в наших серцях, а не в неживих предметах……..

Я просила чувати наді мною також Св. Йосипа. З дитинства я вшановувала його, й це було поєднане з любов'ю до Пресв. Діви Марії. Щодня я повторювала молитву: "О Св. Йосифе, отче й опікуне дів", і тому без страху вирушила в свою далеку подорож –  під таким добрим захистом мені здавалося неможливим боятися.

Присвятивши себе Пресвятому Серцю в базиліці на Монмартрі[v], ми виїхали з Парижа в понеділок 7 листопада на світанку, і невдовзі познайомилися з учасниками паломництва. Я, така боязлива, що зазвичай насилу наважувалася говорити, почувалася цілком звільненою від цієї вади, яка приносила багато клопоту. На своє велике здивування, я вільно розмовляла з усіма вельможними панами, князями і навіть з Його Екселенцією Монсеньйором Кутанським. Мені здавалося, що я завжди жила в цьому світі. Нас, думаю,

|A 57v| любили всі, і Тато, здавалося, пишався своїми доньками[vi]; але якщо він пишався нами, ми також пишалися ним, адже в усьому паломництві не було більш гарного і шляхетного пана, ніж мій любий Цар; він любив, щоб Селіна і я були поруч із ним, і часто, коли ми виходили з диліжансу і я віддалялася від нього, він кликав мене, щоб я йшла з ним під руку, як в Лізьє….. О. Ревероні уважно стежив за всіма нашими вчинками, я часто бачила здалека, як він приглядався до нас. За столом, коли я не сиділа навпроти нього, він знаходив спосіб, щоб нахилитися й придивлятися до мене і слухати, що я кажу. Без сумніву, він хотів пізнати мене, щоб зрозуміти, чи я справді спроможна стати кармеліткою. Гадаю, він мав бути задоволений моїм іспитом, адже в кінці подорожі, здавалося, ставився до мене добре, але в Римі йому було далеко до прихильності до мене, як це я пізніше розповім. –  Перш ніж доїхати до вічного міста, мети нашого паломництва, ми мали змогу споглядати багато чудових речей. Спочатку була Швейцарія зі своїми горами, вершини яких губляться в хмарах, з мальовничими водоспадами, які бризкають у тисячі способів, глибокими долинами, вкритими велетенськими папоротями й рожевим вереском. Ах! моя люба Матінко, скільки добра справила в моїй душі ця так щедро розсіяна краса природи, як піднесла її до Того, Хто забажав порозкидувати ці шедеври на землі вигнання, яка мала тривати лише один день…… Мені не вистачало очей, щоб надивитися. Я стояла в дверях і аж дух мені захоплювало, я хотіла б бути по обидва боки вагону, бо, повертаючись, бачила чарівну панораму, цілком відмінну від тієї, яка була переді мною.

Іноді ми опинялися на вершині гори; прірви під нашими ногами,



[i] Наслідування Христа, Книга III, розд. 24.  

[ii] Пор. ТЕРЕЗА АВІЛЬСЬКА, Шлях досконалості, розд. 3, у якому вона пояснює своїм монахнням-кармеліткам, шо молитва за "тих, хто проголошує Слово Боже, і за теологів", молитва про "поширення Церкви" й про "спасіння душ" –  це "те, чого Господь від вас очікує, мета, заради якої Він вас тут зібрав".

[iii] П'ятниця 4 листопада 1887 р.

[iv] Орден Пресвятої Діви Марії з Гори Кармель.

[v] У крипті. Будівництво базиліки ще не було завершене.

[vi] Припис Матері Агнеси на її копії ІД від 1936 р.: "Він сказав мені про це після повернення, додавши з доброю посмішкою: "Вони були найкращі з усіх, без жодного порівняння"."