A 47-48

|A 47r| це не зло. Не думаю, і що я образила Господа (хоча визнаю, що в такий спосіб я марнувала час без користі), оскільки присвячувала цьому тільки певну кількість годин й не хотіла перевищувати її, щоб умертвляти своє занадто живе прагнення знань... Я була в найнебезпечнішому для дівчат віці, але Господь зробив для мене те, що переповідає Єзекиїл у своїх пророцтвах: "Проходячи повз мене, Ісус побачив, що прийшов мій час бути коханою, увійшов у союз зі мною, і я стала Його... Розгорнув наді мною Свій плащ, обмив мене цінними пахощами, прибрав мене у вишиту шату, дав мені браслети й безцінні намиста... Нагодував мене найчистішим борошном, медом та оливою в надлишку... отже, я стала гарною в Його очах, і досягла я царської величі!"... Єз 16,8-13

Так, Ісус зробив усе це для мене, я могла б повторити кожне слово, яке зараз написала, і навести докази, що воно виконалося стосовно мене, але милості, які я описала раніше, достатньо це доводять. Розповім тільки про їжу, яку Він давав мені "в надлишку". Віддавна я годувалася "чистим борошном", яке містилося в Наслідуванні, –  це була єдина книжка, яка добре на мене впливала, адже я ще не відкрила скарбів, прихованих у Євангелії. Я знала напам'ять майже всі розділи мого улюбленого Наслідування. Ніколи не розлучалася з цією книжечкою: влітку я носила її в кишені, взимку –  в муфті, тож це стало традицією. У Тітки розважалися так: розгортали книжку на першій-ліпшій сторінці й веліли мені цитувати розділ, який трапився. Коли мені було 14 років, через моє прагнення знань Господь вирішив, що треба додати "до чистого борошна в надлишку меду й оливи". Він вчинив так, що я знайшла цей мед і оливу в повчаннях отця Арменжона про мету дочасного світу й таємниці майбутнього життя[i]. Цю книжку позичили Татусеві мої дорогі кармелітки, тож

|A 47v| всупереч своїм звичкам (адже я не читала татових книжок) я попросила її. Це читання теж було однією знайбільших милостей у моєму житті, я читала її біля вікна своєї кімнати для уроків, і враження, яке отримувала від цього читання, занадто глибоке й солодке, щоб я могла його висловити..........

Всі великі релігійні істини, таємниці вічності занурювали мою душу в щастя, яке не походило з землі.... Я вже передчувала, що Бог готує тим, хто Його любить, і бачачи 1 Кор 2,9 (не людським оком, а оком серця), що вічні нагороди ніяк не можна порівняти з легкими жертвами в цьому житті, 2 Кор 4,17 хотіла любити, любити Ісуса палко, виявляти Йому цю любов у тисячі способів, якщо це тільки можливо.... Я переписала багато фрагментів[ii] про досконалу любов і про бенкет, який Господь приготує своїм вибраним у той момент, коли Він Сам стане їхньою великою й вічною нагородою, Бут 15,1 і повторювала без кінця слова любові, які розпалили моє серце.... Селіна стала особою, якій я довірила свої роздуми. Від Різдва ми порозумілися, вже не існувало вікової різниці, адже я виросла, а передусім, зросла в благодаті[iii].... Лк 2,52 Раніше я часто скаржилася, що не знаю жодної з таємниць Селіни –  вона казала, що я замала, що повинна дорости до висоти стільця, аби вона могла мені довіритися….. Коли я була з нею, любила влізати на той цінний стілець і казала їй, щоб розповідала мені свої таємниці, але моя винахідливість була марна, між нами була ще велика відстань!...

Ісус, Який хотів, щоб ми зростали разом, створив у наших серцях зв'язок сильніший, ніж кровний, зробив нас сестринськими душами, в нас здійснилися слова Пісні Св. Йоана від Хреста (звертаючись до Жениха, наречена вигукує): "Ідучи Твоїми слідами, дівчата легко пробігають дорогу, дотик

|A 48r| іскри, ароматне вино будять у них зітхання з запахом божественного бальзаму"[iv]. Так, справді, ми легко бігли слідами Ісуса. Іскри любові, які він щедро розсіював у наших душах, чудове міцне вино, яке Він давав нам пити, робили так, що з наших очей зникали речі минущі, а з наших уст виходили збуджені Ним зітхання любові. Які солодкі розмови вели ми щовечора в бельведері! Спрямувавши в далечінь погляд, ми уважно роздивлялися місяць, який лагідно сходив за великими деревами.... сріблясті спалахи, які він розсіював над сонною природою, сяючі зірки, які миготіли в глибокій лазурі... легкий повів вечірнього вітерця і рух сніжних хмар –  усе зносило наші душі до Неба, прекрасного Неба, яке тоді ще ми споглядали лише як "прозорий ЗВОРОТНІЙ БІК"[v] …..

Не знаю, чи не помиляюся, але мені здається, що щира близькість наших душ була подібна до близькості Св. Моніки[vi] та її сина, коли в порту в Остії вони були захоплені виглядом чудес Сотворителя!... Мені здається, що ми отримували милості такого ж високого рівня, як ті, що були дані великим святим. Як каже Наслідування, Господь являється іноді, заливаючи світлом, а іноді "лагідно, під заслоною тіні й образу"[vii] саме в такий спосіб зволив Він явитися нашим душам, –  але яка ж прозора й легка була ця заслона, що приховувала Ісуса від наших поглядів!...... Сумніви були неможливі. Навіть Віра й Надія вже були непотрібні, любов зробила так, що ми знайшли на землі Того, кого шукали. "Ми зустріли Його Самого, й Він поцілував нас, щоб у майбутньому ніхто не міг нами погордити". Пнп 8,1

Така велика благодать не могла залишитися безплідною, і плоди були багаті: практикування чеснот стало для нас солодким і природним. Спочатку на моєму обличчі часто виявлялася внутрішня боротьба, але потроху цей вираз зник і зречення, навіть у першу мить, стало для мене легким. Ісус сказав: "Бо

Мф 13,12; 25,29 |A 48v| хто має, тому додасться, й надмір матиме". За одну прийняту з вірністю благодать давав мені багато інших….. Він Сам давав мені Себе у Св. Причасті частіше, ніж я насмілювалася сподіватися. Я взяла собі за правило приступати до причастя щоразу, коли мені дозволяв це мій сповідник, не пропускати жодного, але залишити йому самому визначати кількість, ніколи його про це не просячи. Тоді в мене зовсім не було цієї сміливості , яка є тепер, і якби не це, вчинила б інакше, адже я переконана, що душа має говорити своєму сповідникові про своє прагнення прийняти Бога. Бо ж не для того Він щодня сходить з Неба, щоб залишатися в золотій дарохранильниці, а для того, щоб знайти інше Небо, безмірно дорожче для Нього, ніж перше, –  Небо нашоі душі, створеної на Його образ, живий храм гідної поклоніння Трійці!.... Бут 1,26    1 Кор 3,16

Ісус, який бачив моє прагнення й правоту серця, дозволив, щоб сповідник сказав мені приступати до Св. Причастя чотири рази на тиждень протягом травня, а коли цей чудовий місяць минув, додав ще й п'ятий раз завжди, коли було якесь свято. Солодкі сльози текли з моїх очей, коли я виходила з конфесіоналу: здавалося, що це Сам Ісус хотів мені давати Себе. Адже я сповідалася дуже коротко, ніколи не говорила про свої внутрішні почуття[viii], дорога, якою я йшла, була така пряма й сповнена світла, що в мене не було потреби в іншому провідникові, крім Ісуса.... Я порівнювала духовних керівників до люстер, які відбивали Ісуса в душах, і казала, що для мене Господь не послуговувався посередником, а діяв напряму!......

Коли садівник, бажаючи, щоб плід достиг раніше, турботливо дбає про нього, –  це не для того, щоб залишити його на дереві, а щоб подати його на гарно прибраному столі. Саме з таким наміром


[i] Отець АРМЕНЖОН, Fin du monde présent et mysteres de la vie future [Кінець теперішнього світу й таємниці майбутнього життя], Париж-Брюссель, вид. Palmé et Albanel, 1881; тут будемо цитувати більш доступне перевидання 1964 р., Ліон, Imprimerie Lescuyer, позначаючи його АРМ і подаючи розділ і сторінку.  

[ii] У нашому критичному виданні ми широко вказали на літературний вплив твору о. Арменжона, який можна знайти на сторінках А 47v-48r Терези (НАС, стор. 154-156). Відзвук читання о. Арменжона ще виразніше з'являється в Рукописі Г для Матері Марії де Гонзаг, але також у кінцевій частині Присвячення себе Милосердній Любові, яке походить з того самого періоду (9-11 червня 1895 р.), що й цей фрагмент Рукопису А. Це природно, що роздуми Терези над текстами о. Арменжона, продовжувані в молитві, могли глибокою луною відбитися в її душі. Саме це вона й сказала: "Враження, яке отримувала від цього читання, занадто глибоке й солодке, щоб я могла його висловити" (А 47v). Не виключено, що під час редагування тексту Тереза знову звернулася до книжки о. Арменжона, доступної в бібліотеці Кармелю, так само, як зазирала до листів пані Мартен до Поліни.

[iii] Алюзія до юного Ісуса, який зростав у роках і "в благодаті" (Лк 2,40.52). Треба відзначити, що зріст Терези був 162 см, вона була найвищою з п'ятьох дочок Мартен.

[iv] Поема Духовна пісня, строфа 24/25.

[v] Алюзія до вірша L enversdu Ciel, Альфреда Бесса де Ларза.

[vi] СВ. АВГУСТИН, Сповідь, Книга IX, розд. 10. Тереза розвиває ідею з проповідей о. Арменжона, який писав їх під впливом роману кардинала Вайзмена Фабіола. А втім, зміст цього фрагменту –  це плід її розмов із Селіною в Бельведері, під час яких проявилася вся повнота, автентичність і глибина її особи.

[vii] Наслідування Христа, Книга ІІІ, розд. 43.

[viii] Її сповідник, о. Людовік Лепеллетьє (1853-1918), вікарій кафедрального собору Сан-П'єр, а також сповідник пана Мартена, навіть не знав про її бажання вступити на Різдво до Кармелю. Але 26 листопада, після того, як Тереза в Римі звернулася до Папи, і газета LUnivers від 24 листопада написала, що "серед паломників перебувала п'ятнадцятирічна дівчина (насправді чотирнадцятирічна), яка просила Святого Отця про дозвіл одразу вступити до монастиря", сповідник Терези довідався про все в розмовниці Кармелю, бесідуючи з сестрою Марією від Пресвятого Серця (пор. NЕС, Correspondance générale, стор. 321-322).