A  4-5

|A 4r| свій аромат…Минуло сім років відтоді, як квіточка прийнялася в саду Нареченого дів, і тепер  три Лілії[i] колихають поруч із нею своїми духмяними вінчиками; трохи далі інша лілія розквітла під поглядом Ісуса, а два благословенні стебла, які породили ці квіти, тепер поєднані навіки в Небесній Вітчизні Там вони віднайшли чотири Лілії, розквіту яких не бачила земля.... О! якби Ісус уподобав не залишати квіти довго у вигнанні на чужому березі; якби гілка Лілій якнайшвидше здобула повноту в Небі!

Ось, Матінко, я і розповіла двома словами про те, що Бог зробив для мене. Тепер перейду до подробиць мого дитячого життя; я знаю, що там, де хтось інший побачив би тільки нудну оповідь, Ваше  материнське серце відшукає привабливість і красу...

А крім того, спогади, які я прикличу, –  то також і твої спогади, адже власне при тобі пройшло моє дитинство, й мені пощастило належати до незрівнянних Батьків, які оточували нас однаковою турботою та однаковою ніжністю. О! якби вони схотіли благословити свою найменшу дитину й допомогти їй славити Боже Милосердя!....    Пс 88,2

В історії моєї душі до вступу до Кармелю[ii] я вирізняю три чітко відокремлені періоди. Перший –  хоч дуже короткий, але не найбідніший на спогади –  від моменту, коли пробудився мій розум, до відходу нашої коханої Матері до Небесної вітчизни.

|A 4v| Бог зробив мені ласку дуже рано розбудити мої розумові  здібності й так глибоко закарбував у моїй пам'яті спогади з дитинства, що мені здається, ніби речі, про які говоритиму, сталися вчора. Без сумніву, Ісус у своїй любові хотів, щоб я пізнала незрівнянну Матір, яку Він мені дав, але яку Його Божественна рука поспішила увінчати в небі!....

Протягом усього мого життя Бог забажав оточувати мене  любов'ю, мої найперші спогади сповнені найніжніших посмішок та пестощів!.... але якщо Він зосередив стільки любові навколо мене, то вклав її також до мого сердечка, роблячи його люблячим і вразливим. Отже, я дуже любила Тата й Маму та виявляла їм свою ніжність у тисячу різних способів, адже я була дуже експансивною. Тільки засоби, якими я користувалася, були часом дивні, як про це свідчить уривок з одного листа Мами[iii]: "Ця дитина –  виняткова пустунка, вона прибігла обійняти мене, зичачи мені смерті: "О! як би я хотіла, щоб ти померла, моя люба Матінко!" –  докоряємо їй, а вона відповідає: "Але ж це для того, щоб ти пішла до Неба, бо ти сама сказала, що треба померти, аби потрапити туди". Так само, коли нею заволодіває приступ особливо ніжної любові, вона зичить смерті також і своєму батькові!"

|A 5r| 25 червня 1874 р., коли я ледве мала 18 місяців, мама писала про мене[iv]: "Ваш батько щойно зробив гойдалку, Селіна страшно радіє, але треба бачити малу, коли та гойдається. Це дуже кумедно: тримається, як велика дівчинка, не боїться, що може впустити мотузку, а коли не розгойдувати її надто сильно, кричить. Ми прив'язуємо її спереду іншою мотузкою, але я все одно непокоюся, коли бачу її так високо.

Недавно сталася цікава історія з малою. Зазвичай я ходжу на месу о пів на шосту. У перші дні не наважувалася її залишати, але, бачачи, що вона ніколи не прокидається, врешті вирішила її покинути. Кладу її до мого ліжка й приставляю колиску так близько, що їй неможливо впасти. Й одного дня забула присунути колиску. Приходжу, а малої вже нема на моєму ліжку. Тієї ж миті чую плач, дивлюся й бачу, що вона сидить на стільці, який стояв у головах ліжка, голівку поклала на бильце й так спить неспокійним сном, бо їй незручно. Я не могла зрозуміти, яким чином вона впала й усілася на тому стільці, бо ж перед тим лежала. Дякувала Богові, що з нею нічого не сталося. Це справді Провидіння: вона мала б зіслизнути на підлогу, але її добрий Ангел чував над нею, й берегли її душі в чистилищі, до яких щодня молюся за неї. Я пояснюю це так а ти розумій як хочеш!...."

У кінці листа мама додала: "Ось маленька прийшла погладити мене ручкою по голові та обійняти. Це бідолашне маля ані на мить не хоче мене залишити, вона постійно зі мною. Дуже любить ходити до саду,

|A 5v| але якщо мене там немає, не хоче там залишатися й плаче так довго, аж поки її до мене не приведуть..... (А ось уривок з іншого листа[v].) Тереза запитала мене одного дня, чи піде до Неба? Я сказала, що так, якщо буде дуже чемна. А вона відповідає: "Так, але якщо б я не була розумниця, пішла б до пекла.... але знаю, що я зробила б: полетіла б із тобою, бо ти була б у Небі –  як Господь зміг би мене забрати?... Ти ж бо тримала б мене міцно в обіймах?" І я бачила в її очах, що вона насправді вірить, що Господь нічого не може їй зробити, якщо вона в обіймах своєї матері

Марія[vi] дуже любить свою сестричку, вважає, що вона розумниця, й, мабуть, є до неї вимоглива, бо мала дуже боїться справити їй прикрість. Вчора я хотіла дати їй троянду, знаючи, що вона буде щаслива, але вона почала молити мене не зривати троянду, бо Марія не дозволяє, навіть почервоніла від почуттів. Я все одно дала їй дві, а вона не сміла показатися в домі. Марно я їй пояснювала, що це мої троянди, –  вона казала: "о ні, це Марії..." Це дитина, яка дуже легко піддається емоціям. Щойно зробить якусь малу шкоду, всі мусять про це знати. Вчора, коли ненавмисно надірвала куточок шпалери, вона була в такому стані, що брав жаль, а крім того треба було терміново сказати про це її батькові. Він прийшов за чотири години, всі вже про це забули, але вона швиденько побігла до Марії: "Скажи швиденько Татові, що я порвала папір". Стоїть наче злочинниця, що чекає на вирок, але потай відчуває, що їй вибачать легше, якщо вона сама зізнається".

|A 4v c.d.| Я дуже любила свою  хресну матір[vii] . Не подаючи знаку, я звертала величезну увагу на все, що навколо [мене] діялося й говорилося, й мені здається, що оцінювала речі так, як і зараз. Дуже уважно слухала те, чому Марія вчила Селіну, щоб чинити як вона;



[i] "Три Лілії" біля Терези –  це три її сестри в Кармелі: Марія (сестра Марія від Пресвятого Серця, 22 січня 1860 р.н.), Поліна (Мати Агнеса від Ісуса, 7 вересня 1891 р.н.) і Селіна (сестра Женев'єва від Пресвятого Обличчя, 28 квітня 1869 р.н.). "Інша лілія" – Леоні (тоді сестра Тереза-Досифея, згодом –  сестра Франциска-Тереза, 3 червня 1863 р.н.), перебувала в монастирі Візиток у Кані, який залишила 20 червня 1895 р., щоб остаточно вступити туди 28 січня 1899 р. "Два благословенні стебла" в небі –  це батьки: Луї Мартен, 22 серпня 1822 р.н., помер 29 червня 1894 р., і Зелі Герен, 23 грудня 1831 р.н., померла 28 серпня 1877 р. Всі діти народилися в Алансоні: восьмеро перших у будинку № 15 по вулиці Пон-Неф, де знаходилася годинниково-ювелірна майстерня (парафія Сен-П'єр-де-Монфор), і лише Тереза народилася в будинку № 36 по вулиці Сен-Блез (парафія Нотр-Дам).

[ii] Далі Тереза перенесе ці межі й говоритиме про три періоди свого "існування" (А 13v) або свого "життя" (А 45v). 

[iii] Лист пані Мартен від 5 грудня до доньки Поліни, в той час вихованки у Візиток в Ле-Ман, де єдина сестра пані Мартен, сестра Марія-Досифея, була монахинею (померла 24 лютого 1877 р.). Терезі було три роки без одного місяця. Пишучи, Тереза мала у своєму розпорядженні документи, які цитує. 

[iv]Лист пані Мартен до доньок Марії та Поліни, вихованок у Візиток в Ле-Ман. 

[v]Лист пані Мартен від 29 листопада 1876 р. до Поліни. Терезі було три роки й майже одинадцять місяців. 

[vi] Уривок з листа пані Мартен до Поліни від 21 травня 1876 р. Терезі було три роки й майже п'ять місяців. 

[vii]Її старша сестра Марія. Тереза народилася 2 січня 1873 р. і була охрещена 4 січня в парафіяльній церкві Нотр-Дам. Її хресному батькові, Полю-Альберту Булю, синові друга пана Мартена, було 9 років, він помер в Алансоні 18 лютого 1883 р.