A 36-37

|A 36r| вічного Причастя в Небі буде без вечірньої зорі!......

Наступний день після мого першого Причастя теж був гарний, але позначений меланхолією. Сукня, яку купила мені Марія[i] на день першого Причастя, всі подарунки, які я отримала, не наповнювали мого серця, тільки Ісус міг мене задовольнити, і я прагнула моменту, коли зможу прийняти Його вдруге. Приблизно за місяць після мого першого Причастя, на свято Вознесіння, я пішла на сповідь і насмілилася попросити дозволу приступити до Святого причастя. Всупереч усякій надії священик мені це дозволив, і я отримала щастя стати навколішки біля Святого Столу між Татом і Марією. Які ж солодкі спогади я зберегла від цих других відвідин Ісуса! Так само по моїх щоках з невимовною солодкістю покотилися сльози, я невпинно повторювала слова св. Павла: "Вже не я живу, але живе у мені Ісус!.." З моменту того причастя моє прагнення приймати Господа ставало дедалі більшим, я отримала дозвіл робити це в усі головні свята[ii]. Напередодні цих щасливих днів Марія брала мене на коліна і готувала так, як робила це перед моїм першим причастям. Пам'ятаю, одного разу вона розповідала мені про страждання, кажучи, що, ймовірно, я не йтиму цим шляхом, а Господь завжди нестиме мене на руках, наче дитину…….

Наступного дня після причастя спали мені на думку слова Марії. Я відчула, як у мені росте прагнення страждання, і водночас внутрішнє переконання, що Ісус приготував для мене багато хрестів, я відчула, що мене заливає така велика втіха, що вважаю її однією з найбільших благодатей у моєму житті. Страждання почало мене приваблювати, воно мало красу, яка мене захоплювала, попри те, що я його не знала. Досі я страждала, не люблячи страждання, а з того дня відчула до нього

|A 36v| справжню любов. Я відчувала також прагнення любити лише Господа, щоб тільки в Ньому знаходити радість. Часто під час причастя я повторювала ці слова з "Наслідування": "О Ісусе! Невимовна Солодкість, перетвори на гіркоту для мене всі земні втіхи!..."[iii] Ця молитва виходила з моїх вуст без зусилля, без примусу, мені здавалося, що я повторювала її не з власної волі, а як дитина, яка повторює слова, що їй каже хтось приязний….. Пізніше я скажу Вам, моя люба Матінко, з яким задоволенням Ісус виконав моє прагнення, як тільки Він один був завжди моєю невимовною солодкістю ; якби я розповіла це Вам зараз, то мусила б перенестися в часі до моїх дівочих років, а в мене залишилося ще багато подробиць із дитячого життя, які я хочу Вам переказати.

Невдовзі після мого першого Причастя знову почалися реколекцїї перед Миропомазанням. З величезним старанням я готувалася до відвідин Святого Духа і не розуміла, чому цьому таїнству Дн 2,15-19 Любові не надають великого значення. Зазвичай робили тільки один день реколекцій перед Миропомазанням, але оскільки Його Екселенція[iv] не міг приїхати у призначений день, я могла тішитися двома днями самотності. Щоб нас розважити, вихователька повела нас на Мон Кассен[v], і там я назбирала цілий оберемок маргариток на Свято Божого Тіла. Ах! Яка радісна була моя душа! Наче апостоли, я щасливо чекала на пришестя Святого Духа.... Дн 2,1-4 Я раділа віддумки, що невдовзі стану досконалою християнкою[vi], а особливо від думки, що матиму на чолі таємничий хрест, який ставить Єпископ, уділяючи таїнство..... Нарешті щаслива мить прийшла, я не відчула ґвалтовного вихору в момент зішестя Святого Духа, а радше той легкий повів, шум якого почув пророк Ілля на горі Хорив... 1 Цар 19,11-12 Того дня я отримала силу зносити страждання, адже невдовзі після цього мучеництво моєї душі мало

|A 37r| початися.... Моя люба Леоні була мені хрещеною Матір'ю[vii] і була так зворушена, що під час церемонії не могла стримати сліз. Вона разом зі мною прийняла Святе Причастя, адже того чудового дня я також отримала щастя з'єднатися з Ісусом.

Після насолоди цих незабутніх свят моє життя повернулося до повсякденності, тобто я мусила повернутися до життя учениці, яке було для мене таке обтяжливе. Під час першого Причастя мені подобалося це існування разом із дівчатками мого віку, які всі були сповнені доброї волі, адже саме так, як і я, прийняли рішення всерйоз практикувати чесноти, але я мусила знову стикатися з цілковито іншими ученицями, розсіяними, які не хотіли дотримуватися правил, і це мене робило дуже нещасною. Я мала веселу вдачу, але не вміла віддаватися забавам, відповідним до мого віку. Часто під час перерви я спиралася на дерево й за хвилину вже там віддавалася спогляданню й поважним роздумам!.. Я вигадала гру, яка мені подобалася: вона полягала у похованні бідолашних пташок, яких я знаходила мертвими під деревами. Багато учениць хотіли мені допомагати, так що наш цвинтар перетворився на дуже гарний, обсаджений деревами й квітами, пропорційними до наших маленьких пернатих створінь. Я любила також розповідати історії, які сама й вигадувала, –  тоді мої приятельки квапливо оточували мене, а іноді до грона слухачок приєднувалися й старші учениці. Одна історія тягнулася кілька днів, адже я, бачачи враження, яке вона справляла й яке відбивалося на обличчях моїх приятельок, із захопленням намагалася зробити її ще цікавішою. Але невдовзі вихователька заборонила мені практикувати це ораторське ремесло, бо хотіла, щоб ми гралися й бігали, а не базікали.....

Я легко запам'ятовувала сенс того, що вивчала, але заучування напам'ять було для мене трудністю. Тому, вивчаючи катехизис, я просила

|A 37v| дозволу вчитися під час перерв – майже щодня протягом року перед першим Причастям. Мої зусилля увінчалися успіхом, я завжди була найкраща. Якщо раптом через одне забуте слово я губила місце, мій біль проявлявся в гірких сльозах і отець Домен не знав, як мене втішити.... Він був дуже задоволений мною (не тоді, коли я плакала) й називав мене своїм маленьким вчителем через моє ім'я Терези[viii] . Одного разу учениця, яка вчилася разом зі мною, не змогла відповісти своїй подрузі на питання з катехизису і священик, марно запитавши всіх учениць по черзі, звернувся до мене і сказав, що зараз побачить, чи я заслуговую на своє перше місце. У глибокій покорі я тільки на це й чекала: впевнено встала й відповіла на питання, не зробивши, на превеликий подив усіх, жодної помилки….. Після першого Причастя моя старанність до катехизису продовжувалася й тривала аж до закінчення пансіону. Наука давалася мені дуже добре, я майже завжди була найкращою, а найбільші успіхи мала в історії й у стилістичних вправах. Усі виховательки вважали мене дуже розумною ученицею, не так як у мого Дядька, де я вважалася маленькою й дурненькою, доброю й лагадною, з правильними поняттями, але невмілою й неспритною.... Я не дивуюся думці, яку мали про мене, й напевно мають і надалі Дядько і Тітка, –  адже я майже не розмовляла, бо була дуже боязлива. Коли я писала, то мій почерк як курка лапою й моя орфографія, яка є щонайменше спонтанна, не могли нікого зачарувати …..

Дрібна ручна праця, шиття, вишивання та інші, вдавалися мені добре, щоправда, залежно від уподобань вчительок, але невміла й неспритна манера тримати роботу підтверджували маловтішну думку про мене. Я вважаю це за милість. Оскільки Господь хотів отримати моє серце для


[i] Запис Матері Агнеси на її Копії ІД від 1936 р.: "На ній була того дня сукня з кремовобілої вовни, прикрашена темно-червоним велюром, і солом'яний капелюшок того самого кольору, прикрашений темно-червоним пером".  

[ii] Тобто 22 рази протягом 16 місяців. Сама Тереза склала список у своєму дитячому записнику. Причастя на Вознесіння було 22 травня, за чотирнадцять днів (а не "приблизно за місяць") після її Першого Причастя.

[iii] Наслідування Христа, Книга III, розд. 26.

[iv] Його Екселенція Флав'єн Югонен (1823-1898). Це він прийме Терезу у своїй резиденції в Байє (А 54v), проведе службу під час її облучин в Кармелі й дасть Imprimatur для Історії однієї душі. 

[v] Маленький пагорб за садом абатства.

[vi] Тобто через отримання третього (після Хрещення й Євхаристії) таїнства християнської ініціації.

[vii] "Хрещеною матір'ю" миропомазання ("свідок миропомазання" –  прим. пол. пер.).

[viii] Свята Тереза Авільська, "Mater Spiriualis ", як свідчить напис на цоколі її статуї в базиліці св. Петра в Римі, вважалася "вчителем" містичного життя. Офіційно стала Вчителем Церкви 27.09.1970. Після святої Катерини Сієнської (4.10.1970) свята Тереза з Лізьє теж стане Вчителем Церкви 19.10.1997, третьою жінкою, загалом тридцять третім Вчителем Церкви.