A 32-33

Я забула ще кілька малих подробиць із дитинства перед Вашим вступом до Кармелю, не сказала про мою любов до образочків і до читання.... А все-таки, люба Матінко, завдяки гарним образочкам, які Ви мені показували в нагороду, я отримала одну з найсолодших радостей і одне з найсильніших вражень, які спонукали мене до практикування чесноти... Я дивилася на них цілими годинами. Наприклад: Квіточка Божественного В'язня стільки мені говорила, що я тонула в думках. Оскільки я побачила, що внизу квіточки було написано ім'я Поліни[i], мені захотілося, щоб ім'я Терези теж там було, і я присвятила себе Ісусові, щоб бути Його квіточкою ….. Хоча гратися я не вміла, але дуже любила читати й провела б за читанням усе своє життя, але на щастя, я мала на землі ангелів, щоб керувати мною, і вони вибирали мені книжки, які, розважаючи мене, одночасно годували моє серце й розум, а, крім того, за читанням я могла проводити тільки певний час, що було для мене предметом великої жертви, адже часто я мусила переривати читання всередині найбільш захоплюючого уривка.... Цей потяг до читання тривав аж до мого вступу до Кармелю. Не можу сказати, скільки книжок пройшло через мої руки, але ніколи Господь не дозволив, щоб я прочитала хоч одну, яка могла б мені зашкодити. Справді, читаючи деякі лицарські романи[ii], я не завжди одразу відчувала, що саме в житті істинне, але невдовзі Господь давав мені

|A 32r| відчути, що істинна слава –  це та, яка триватиме вічно, і, щоб її осягнути, необов'язково здійснювати великі подвиги, а треба сховатися й практикувати чесноту так, аби ліва рука не знала, що робить права.... Мф 6,3 І так, читаючи оповідання про патріотичні подвиги французьких героїнь, а особливо Превелебної[iii] ЖАННИ Д'АРК, я прагнула їх наслідувати, мені здавалося, що я відчуваю в собі той самий запал, який оживляв їх, те саме Небесне натхнення. Тоді я отримала благодать, яку завжди вважала однією з найбільших у моєму житті, адже в ті роки я ще не мала просвітлень, як тепер, коли вони мене переповнюють[iv]. Я вважала, що народилася для слави, і коли шукала, як її досягти, Господь надихнув мене почуттями, про які я щойно написала. Також Він дав мені зрозуміти, що моя особиста слава виявиться перед очима смертних, і що вона полягатиме у тому, що я стану великою Святою!!!.... Це прагнення могло б видаватися зухвалим, якщо взяти до уваги, яка я була слабка й недосконала і наскільки та-ою залишаюся зараз, після семи років, проведених в ордені, а все ж повсякчас я відчуваю ту довірливу сміливість, що стану великою Святою, адже не розраховую на свої заслуги, не маючи жодної, а покладаю надію на Того, Хто є Силою, Самою Святістю, –  це Він Сам, задовольнившись моїми слабкими зусиллями, піднесе мене до Себе і, вкриваючи Своїми нескінченними заслугами, вчинить Святою.

Тоді я не думала, що треба багато страждати, щоб дійти до святості, і Господь не забарився мені це показати, посилаючи мені випробування, про які я казала раніше       Тепер я мушу продовжити оповідання з місця, на якому його перервала. – За три місяці після мого одужання Тато взяв нас у подорож до Алансона.Я поверталася туди вперше, і величезною була моя радість від того, що бачу місця, де минуло моє дитинство,

|A 32v| а особливо від того, що можу помолитися на могилі Мами й попросити її, щоб завжди опікувалася мною…..

Господь дав мені благодать пізнати світ саме настільки, щоб знехтувати ним і віддалитися від нього. Я могла б сказати, що саме під час перебування в Алансоні стався мій перший вихід у світ. Все навколо мене було радістю, щастям, мною захоплювалися, мене балували –  одне слово, моє життя під час тих двох тижнів було усіяне тільки квітами.... Визнаю, що те життя мало для мене свою привабливість. Мудрість права, коли каже: "Чарівність марноти цього світу спокушає навіть віддалений від зла розум". Мдр 4,12 У віці десяти років серце легко піддається засліпленню, тому вважаю великою благодаттю, що я не залишилася в Алансоні. Друзі, яких ми там мали, були занадто світські, занадто добре вміли поєднувати земні радощі зі службою Господу. Недостатньо думали про смерть, а смерть прийшла відвідати багато осіб, яких я знала, молодих, багатих і щасливих!!.. Я люблю повертатися думкою до захоплюючих місць, де вони жили, роздумувати, де вони тепер, що їм залишилося з замків та парків, де, як я бачила, вони тішилися зручним життям?... Екл 2,11 І бачу, що все під Сонцем –  марнота й страждання духу. Що єдиним благом є любити Бога всім своїм серцем і бути тут на землі вбогим духом….. Мф 5,3

Можливо, Ісус хотів показати мені світ перед першими Своїми відвідинами, щоб я у більш вільний спосіб вибрала дорогу, якою мала обіцяти Йому йти. Час мого першого Причастя залишається глибоко закарбований у моєму серці, немов безхмарний спогад. Мені здається, що я не могла бути підготовлена краще, ніж була, а крім того, мої душевні страждання полишили мене майже на рік. Ісус хотів, щоб я скуштувала такої досконалої радості, яка тільки можлива на цій долині сліз….. Пс 83,7

|A 33r| Пам'ятаєте, люба Матінко, чудову книжечку, яку Ви зробили для мене за три місяці перед моїм першим Причастям?.. Це вона допомогла мені приготувати моє серце грунтовно і швидко, адже, хоча я готувала його вже віддавна, треба було дати йому новий поштовх, наповнити його новими квітами, щоб Ісус міг приємно відпочити в ньому…. Щодня я виконувала багато практик, які складалися з квітів, промовляла ще більше коротких молитов, які Ви записали в моїй книжечці на кожен день, і ці акти любові створювали букети квітів....

Щотижня Ви писали до мене гарненького листа, який наповнював мою душу глибокими думками й допомагав мені практикувати чесноту. Це була втіха для Вашої бідної донечки, яка складала велику жертву, погоджуюючись із тим, що Ви не готували її щовечора на своїх колінах, як колись її любу Селіну.... Марія замінила мені Поліну, я сідала на її коліна й жадібно слухала, що вона казала, мені здається, що ціле її серце, таке велике, таке великодушне, переходило в мене. Так як знамениті воїни вчать своїх дітей військової справи, так і вона говорила мені про життєву боротьбу, про пальму, яку дають переможцям.... Марія говорила мені ще про безсмертні багатства, які можна легко збирати щодня, про нещастя, коли проходиш повз них, не намагаючись простягнути по них руку, потім показувала мені спосіб бути святою завдяки вірності найдрібнішим справам. Вона дала мені листівку "Про зречення", над якою я з насолодою роздумувала...

Ах, яка ж красномовна була моя хрещена мати! Я хотіла б не бути єдиною слухачкою її глибоких повчань. Вони мене так зворушували, що в своїй наївності я вважала, що навіть найбільші грішники були б зворушені так, як я, й, залишаючи свої нетривкі багатства, хотіли б здобувати вже тільки

|A 33v| скарби Небесні....У той час ще ніхто не навчив мене способу медитації, хоч я дуже цього прагнула, але оскільки Марія вважала мене вже достатньо побожною, дозволяла мені тільки прочитувати мої вранішні й вечірні молитви. Певного дня одна з моїх виховательок в Абатстві запитала мене, що я роблю у вільні дні, коли залишаюся сама. Я відповіла, що йду на своє ліжко в порожній кут, який легко заслонити ширмою, і там "думаю". –  Але про що думаєш? –  запитала вона. –  Думаю про Господа, про життя... про ВІЧНІСТЬ, –  одне слово, думаю!... Шановна монахиня дуже сміялася з мене, а потім любила пригадувати мені час, коли я думала, й питати, чи думаю й надалі.... Тепер я розумію, що, не знаючи цього, я медитувала, і що вже тоді Господь таємно навчав мене.

Три місяці приготування швидко минули, і скоро я повинна була почати закриті реколекції, а для цього перетворитися на велику ученицю, яка ночує в Абатстві. Не можу висловити, які солодкі спогади залишилися мені від цих реколекцій. Справді, якщо я дуже страждала, ходячи до пансіону, то отримала винагороду устократ невимовним щастям тих кількох днів, проведених в очікуванні Ісуса.... Не думаю, що цієї радості можна було б скуштувати десь поза монашою спільнотою. Оскільки дітей мало, можна присвятити час особисто кожній, і справді, наші виховательки оточили нас у ті хвилини материнською опікою. Мною опікувалися ще більше, ніж іншими, щовечора перша вихователька приходила зі своєю лампадкою поцілувати мене в ліжку й виявляла до мене великі почуття. Одного вечора, зворушена її добротою, я сказала, що хочу довірити їй одну таємницю, і, вийнявши з-під подушки свою цінну книжечку, показала їй з сяючими від радості очима.... Мені дуже подобалося, що всі учениці, прокинувшися зранку, одразу встають,


[i] Запис Матері Агнеси на її Копії ІД від 1936 р.: "Цей образок "Боннарда", виданий у Парижі, я отримала у Візиток від однієї учениці, яка написала моє ім'я на квітці".  

[ii] Можливо, цей вираз пов'язаний із читанням житія ТЕРЕЗИ АВІЛЬСЬКОЇ? Вона теж говорить про свою любов до "лицарських книжок" у молоді роки (Житіє, розд. 2).

[iii] За півтора року, 27 січня 1894 р., Жанна була проголошена Превелебною (Слугою Божою). У день св. Агнеси, іменини настоятельки Матері Агнеси (21 січня 1894 р.), Тереза приготувала свою першу Побожну Рекреацію Місія Жанни д'Арк; а за рік – свою третю Рекреацію Жанна д'Арк виконує свою місію. 

[iv] Цікаво з погляду редактора: пишучи, Тереза розуміє, що в цей момент її "переповнює світло"; пише це з повноти серця.