A 30-31

|A 30r| Я воліла б мати змогу сказати йому, що вже здорова, але й так вже принесла йому і забагато оманливих радощів, це не мої прагнення могли вчинити чудо, –  адже потрібне було чудо, щоб мене зцілити.... Потрібне було чудо, і вчинила його саме Мати Божа Переможна. Певної Неділі (під час меси новенни) Марія вийшла до саду, залишаючи мене з Леоні, яка читала біля вікна. За кілька хвилин я почала дуже тихенько кликати: "Мамо.... Мамо". Леоні, яка звикла, що я завжди так кликала, не звернула на це уваги. Це тривало довго, тому я покликала голосніше, й нарешті Марія повернулася. Я добре бачила, як вона входить, але не могла сказати, що впізнаю її, й кликала дедалі голосніше: "Мамо..." Я дуже страждала через цю вимушену й незрозумілу боротьбу, а Марія, можливо, страждала ще більше, ніж я. Після марних зусиль показати мені, що вона зі мною, Марія стала навколішки біля мого ліжка разом з Леоні й Селіною і, звертаючись до Пресвятої Діви Марії, палко молячись Матері, яка випрошує життя для своєї дитини, Марія отримала те, чого прагнула…..

Не знаходячи допомоги на землі, бідолашна Тереза теж звернулася до своєї Матері в Небі, просила її з усього серця, щоб нарешті змилувалася над нею…….. Раптом Пресвята Діва Марія здалася мені гарною, такою гарною, що ніколи я не бачила нічого подібного, її обличчя світилося добротою та несказанною ніжністю, але саме "захоплююча посмішка Пресвятої Діви Марії " проникла аж до глибини моєї душі. Тоді всі мої страждання зникли, дві великі сльози тихо покотилися по моїх щоках, але то були сьози незатьмареної радості... Ах! Я подумала: Пресвята Діва Марія посміхнулася до мене, яка ж я щаслива... так,

|A 30v| але ніколи нікому про це не розповім, бо інакше моє щастя може зникнути. Без жодного зусилля я опустила погляд і побачила Марію, яка дивилася на мене з любов'ю, виглядала зворушеною і, здавалося, здогадувалася про благодать, яку мені Дала Пресвята Діва Марія... Ах! Саме Марії, її зворушливим молитвам я завдячувала благодать посмішки Цариці Небесної. Бачачи мій погляд, спрямований на Пресвяту Діву Марію, вона сказала сама собі: "Тереза зцілена!" Так, квіточка починала відроджуватися для житгя, ясний Промінь, який її зігрів, не затримував своїх добродійств; він не діяв раптово, але лагідно, ніжно підняв свою квітку й зміцнив її таким чином, що за п'ять років[i] вона розквітла на життєдайній горі Кармелю.

Як я вже сказала, Марія здогадалася, що Пресвята Діва Марія дала мені якусь таємну благодать, тому, коли я залишилася з нею сама, запитала мене, що я бачила. Я не могла противитися її питанням, таким ніжним і таким вимогливим. Здивована, що моя таємниця розкрита, хоч я не виявляла її, я довірила всю подію моїй дорогій Марії... На жаль! Як я і передчувала, моє щастя зникло та змінилося гіркотою: впродовж чотирьох років спогад про несказанну благодать, яку я отримала, був для мене справжнім стражданням душі, я віднайшла своє щастя тільки пізніше, біля ніг Матері Божої Переможної, але тоді воно було мені повернене в усій своїй повноті... пізніше ще розповім про цю другу благодать Пресвятої Діви Марії.

Зараз я мушу розповісти Вам, моя люба Матінко, як моя радість змінилася сумом. Марія, вислухавши мою наївну й щиру розповідь про "мою благодать", попросила в мене дозволу розповісти про це в Кармелі. Я не могла відмовити.... Під час мого першого візиту до улюбленого Кармелю мене переповнювала радість від вигляду Поліни в хабіті Пресвятої Діви Марії[ii],

|A 31r| це була дуже солодка мить для нас обох.... Так багато речей ми мали сказати одна одній, що я не могла сказати взагалі нічого, занадто повне було моє серце…... Добра Мати М[арія] де Гонзаг теж була там, виявляючи багато добрих почуттів до мене, я бачила й інших сестер, і в їхній присутності мене розпитували про благодать, яку я отримала, мене питали, чи Пресвята Діва тримала на руках маленького Ісуса, чи багато було світла та ін.... Всі ці питання зруйнували мій мир і справили мені страждання, я могла сказати тільки: "Пресвята Діва здавалася мені дуже гарною... я бачила, як Вона посміхалася мені". Саме Її обличчя мене захопило, тому бачачи, що кармелітки уявляли собі щось зовсім інше (а моє страждання душі з приводу перенесеної хвороби вже почалося), мені здавалося, що я збрехала …… Безсумнівно, якби я зберегла свою таємницю, зберегла б і своє щастя, але Пресвята Діва Марія дозволила це страждання для блага моєї душі, може, без нього найшла б на мене якась думка, повна марнославства, замість того, щоб моєю долею стало смирення, я не могла дивитися на себе без почуття глибокої відрази... Ах! те, що я вистраждала, зможу оповісти тільки в Небі!.........

Коли я кажу про візити до кармеліток, пригадую собі перший, який стався невдовзі після вступу Поліни, я забула розповісти про нього раніше, але в ньому є певна деталь, яку я не повинна проминути. Вранці того дня, коли я мала йти до розмовниці, роздумуючи сама в ліжку (адже власне там відбувалися мої найглибші внутрішні молитви, і на відміну від нареченої з пісні, я завжди знаходила там мого Улюбленого), я думала, яке Пнп 3,1 ім'я я матиму в Кармелі. Я знала, що вже була с. Тереза від Ісуса, але не хотіла, щоб моє гарне ім'я Терези в мене забрали. Раптом я подумала

|A 31v| про Малого Ісуса, Якого я так сильно любила, і сказала собі: "О! Яка я була б щаслива, якби називалася Тереза від і Дитятка Ісус". Я нічого не сказала в розмовниці про мрію, якою марила, вже зовсім прокинувшись, але коли добра Мати М[арія] де Гонзаг запитала Сестер, яке ім'я належало б мені дати, несподівано їй на думку спало назвати мене іменем, про яке я мріяла.... Радість моя була величезна, і цей щасливий збіг думок видався мені ніжністю мого Улюбленого Малого Ісуса.


[i] 9 квітня 1888 р.  

[ii] Хабіт "Пресвятої Діви Марії", оскільки йдеться про хабіт Ордену "Пресвятої Діви Марії" з Гори Кармель, а також через зв'язок зі скапулярієм, знаком опіки Пресвятої Діви й частиною монашого вбрання кармеліток.