A 0-3

І. М. Й. Т.

(Ісус, Марія, Йосип, Тереза Авільська)

 

Січень 1895

Ісус †

Весняна історія білої Квіточки[i],

написана нею самою

і присвячена Превелебній Матері Агнесі від Ісуса

 

Саме Вам, моя люба Мати, Вам, яка двічі є моєю Матір'ю[ii], я довіряю історію моєї душі Того дня, коли Ви попросили мене це зробити, мені видавалося, що це розпорошить моє серце, займаючи його самим собою, але пізніше Ісус дав мені відчути, що якщо просто буду Його слухатися, справлю Йому радість; зрештою, зроблю тільки одно: Почну співати те, що маю повторювати цілу вічність –  "Милосердя Господа!"[iii]  Пс 88,2

Перш ніж узяти до рук перо, я стала навколішки перед статуєю Марії[iv]  (тією, яка дала вже нам стільки доказів особливих материнських почуттів Цариці Неба до нашої родини), благала її, щоб вона водила моєю рукою, щоб я не написала жодного рядка, який не сподобався б їй. Потім, коли відкрила Святе Євангеліє, мій погляд упав на такі слова: "Ісус вийшов на гору й покликав до себе тих, кого сам хотів, і вони прийшли до Нього" (св. Марк, розд. 3, в. 13) Мк 3,13. Ось таємниця мого покликання, цілого мого життя, а передусім таємниця особливих прав Ісуса на мою душу Він не кличе тих, хто того гідний, але тих, кого  Сам хоче, або, як каже св. Павло: "Бог милує тих, кого хоче, й милосердиться над тим, над ким хоче змилосердитися. А отже, це не залежить від того, хто хоче або докладає зусиль, а від Бога, Котрий милує" (Послання до Римлян, розд. 9, в. 15 і 16) Рим 9,15-16. Я довго запитувала себе, чому Бог мав уподобання, чому всі душі не отримали благодаті рівною мірою, й дивувалася, як щедро Він роздає Свої надзвичайні благодаті Святим, які 

|A 2v| Його образили, як св. Павло, св. Августин, і яких, так би мовити, змушував прийняти Його благодаті, або читаючи житія Святих, яких Нашому Господу захотілося пестити від колиски аж до труни, не залишаючи на їхньому шляху жодної перешкоди, яка завадила б їм підноситися до Нього, й випереджуючи ці душі такою прихильністю, що вони й не могли заплямувати непорочного сяйва своєї хрестильної шати; я запитувала себе, чому, наприклад, бідолашні дикуни помирали, перш ніж навіть почули, як вимовляється ім'я Бога Ісус благоволив дати мені науку про цю таємницю, розгорнув переді мною книгу природи, і я зрозуміла, що всі квіти, які Він створив, –  гарні, що сяйво троянди й білизна Лілії не позбавляють запаху маленьку фіалку, а маргаритку –  захопливої простоти.... Я зрозуміла, що якби всі малі квітки хотіли бути трояндами, природа втратила б своє весняне вбрання, поля не були б прикрашені квітками

Так само у світі душ, який є садом Ісуса. Він захотів створити великих святих, яких можна порівняти з Ліліями або трояндами, але створив також і менших, які мають задовольнитися тим, що вони є маргаритками й фіалками, призначеними тішити око Господа, коли Він опускає погляд до Своїх стіп. Досконалість полягає у виконанні Його волі, у тому, щоб бути тим, чим Він хоче, щоб ми були

Я зрозуміла також, що любов Нашого Господа однаково добре проявляється як у найпростішій душі, яка ні в чому не опирається Його благодаті, так і в душі найбільш піднесеній. Любов за своєю сутністю має властивість спускатися, сходити, і якби всі душі були подібні до душ святих учителів, що просвітили Церкву

|A 3r| ясністю свого вчення, здається, Господь не мав би сходити надто низько, щоб дістатися їхніх сердець. Але Він створив дитину, яка нічого не вміє, а тільки безпорадно скиглить, Він створив і бідолашного дикуна, керованого тільки природним законом. Проте й до їхніх сердець Він забажав зійти, оскільки вони –  ці польові квіти, чия простота Його захоплює Сходячи у такий спосіб, Господь показує Свою нескінченну велич. Так само, як сонце одночасно гріє і кедри, і кожну маленьку квітку, ніби вона одна на землі, –  так Наш Господь опікується кожною окремою душею, ніби вона не має подібних до себе. І як у природі всі пори року впорядковані так, що певного дня розквітає найубогіша маргаритка, так само все сприяє добру кожної душі.

Без сумніву, люба Матінко, Ви запитуєте себе з подивом, до чого я веду, адже досі не сказала нічого, що було б схоже на історію мого життя, але Ви звеліли мені писати вільно, без вагань усе, що спаде мені на  думку, отже, я писатиму не так про моє життя у повному розумінні, а записуватиму  думки про благодаті, якими Господь захотів мене наділити. Я перебуваю в такому періоді життя, що можу обійняти поглядом минуле; Мдр 3,5-6 моя душа дозріла в горнилі зовнішніх і внутрішніх випробувань, і тепер, як квітка, зміцнена бурею, я підношу голову й бачу, що в мені здійснюються слова псалму XXII. (Господь –  мій Пастир і нічого мені не бракує. Поставив мене на приємних і врожайних пасовиськах. Солодко провадить мене вздовж вод. Вів мою душу без утоми Бо навіть коли піду темною долиною смерті,

|A 3v| не буду боятися нічого злого, бо Ти будеш зі мною, Господи!..) Господь завжди був до мене співчутливий і повний лагідності... Пс 102,8; Пс 88,2 Нескорий на покарання й щедрий на милосердя!.. (Пс. СІІ, в. 8.) Отже, Матінко, я щаслива, що починаю оспівувати перед Вами Милосердя Господа... Тільки  для Вас я пишу історію  квіточки[v], зірваної Ісусом, тому говоритиму вільно, не турбуючись ані про стиль, ані через численні відступи, які робитиму. Серце матері завжди зрозуміє свою дитину, навіть тоді, коли та буде здатна тільки белькотіти, тому я впевнена, що Ви, яка сформувала моє серце й принесла його Ісусові, мене зрозумієте і вгадаєте наперед!..

Мені здається, що якби квіточка вміла говорити, просто сказала б, що зробив для неї Бог, не намагаючись приховати свої добрі вчинки. Не сказала би, під виглядом лжесмирення, що не має ані краси, ані запаху, що сонце вкрало її сяйво, а грози зламали її стебло, –  коли водночас розпізнавала би в собі щось цілком протилежне.

Квітка, яка оповідатиме свою історію, тішиться, що має засвідчити випереджальну, цілковито незаслужену прихильність Ісуса, знає, що ніщо в ній не було б здатне привабити Його божественного погляду і [що] лише милосердя Ісуса створило все, що в ній є доброго Це Він зробив так, що квіточка народилася в святій землі, яка ніби вся була просякнута  ароматом цноти[vi] . Це Він зробив так, що квітку випередили вісім лілій сліпучої білизни[vii]. У своїй любові Він схотів уберегти свою квітку від отруйного подиху світу, і тільки-но її вінець почав відкриватися, божественний Спаситель пересадив її на гору Кармель, де дві Лілії, які оточували й лагідно колисали її навесні її життя, вже розсіювали 



[i] Символ "білої квіточки" проходить через увесь Рукопис А, до останніх його рядків і  "гербових щитів" Терези (A 84v і85v). Вінпов'язаний із конкретним жестом її батька (пор. А 50v). 

[ii] "подвійно моєю Матір'ю" –  по смерті пані Мартен Тереза вибрала Поліну своєю другою "матусею" (пор. А 13r); а під час написання Рукопису А  Поліна є настоятелькою спільноти, матінкою Агнесою від Ісуса. 

[iii] Тут Тереза перебуває під впливом дуже цінних для Кармелю слів св. Терези Авільської, яка в листі до Дона Педро де Кастро-і-Неро від 19 листопада 1581 р. пише про автобіографію: "Я назвала цю книжку Про благодаті Господа". 

[iv] Ця статуя, яка нині зветься "Пресвята Діва Марія Усміхнена", від моменту вступу Селіни (сестри Женев'єви) перебувала в передпокої до келії Терези, в якому Тереза зберігала свої малярські прилади й приймала новіціаток. Невдовзі по тому, 11 червня 1895 р., у тому самому місці на колінах перед цією ж фігурою Тереза разом із сестрою Женев'євою промовить своє Посвячення Милосердній Любові. 

v Найдорожчий особисто для Терези символ –  це квітка. Тереза навіть дає собі таке ім'я в назві своєї оповіді: "Весняна історія білої Квіточки" (А 2r). Глибоке дослідження дозволило би встановити всі можливі значення, які містяться в цьому символі: краса (вінець), відкритість (чаша), ніжність (пелюстки), цвітіння, життя (засихання й смерть), крихкість, залежність від природних обставин (дощ, посуха, ніч, світанок, гроза, морозний туман, сніг –  разом із їхньою власною символікою). "Квітка" Терези сильно пов'язана з сонцем (символ Ісуса), росою (благодать), землею, в яку вона посаджена і в якій росте її коріння (родина, Кармель, земля; жнива для Неба). Вона жива –  і повна можливостей для зростання. Посаджена у землю, в саду –  вона відіграє суспільну роль, є прихована, або –  зауважена –  світиться. Може належати комусь (Ісус, Пресвята Діва, Мати Агнеса). Своєю красою пропонує велику різноманітність і прагне подобатися, може стати жертвою, подарунком, знаком дружби, любові. "Квітка" Терези дуже "свідома" –  це вона сама. 

[vi] Підкреслюючи ці два слова, Тереза натякає на шлюбне життя своїх батьків, які в перший його період жили як брат із сестрою. Цнота вважалася великою цінністю в цій родині, в якій усі п'ятеро дочок стали монахинями. 

[vii] Алюзія до восьми дітей, які народилися до Терези. Два брата й дві сестри померли в ранньому дитинстві.