141. До Селіни   

 

І. М. Й. Т. 

 

Ісус    Кармель, 25 квітня [18]93 

 

Дорога Селіно, 

Хочу розповісти тобі про думку, яка прийшла до мене сьогодні вранці, або скоріше – хочу поділитися з тобою планами Ісуса щодо твоєї душі… Коли думаю про тебе в присутності єдиного товариша наших душ, то завжди приходить на думку простота як характерна риса твого серця… Селіно!... проста квіточко Селіно, не заздри квітам, які ростуть у садах. Ісус не говорив нам: «Я – квітка садів, вирощена троянда», а говорив: «Я – квітка полів і Лілія долин» (Пор. П. п. 2, 1-2. Біблійний вираз «Польова квітка» у цьому листі з’являється 8 разів, «Лілія долин» 4 рази). Отож, сьогодні вранці біля Кивоту я подумала, що моя Селіна, квіточка Ісуса, повинна бути і завжди залишатися краплею роси, схованої у пелюстках красивої Лілії долин. Одна крапля роси – чи є щось простіше і чистіше? Її створили не хмари, бо роса сходить на квіти тоді, коли блакить Неба вкрита зорями, її не порівняти з дощем, бо перевищує його свіжістю і красою. Роса живе лише вночі; як тільки Сонце починає посилати свої гарячі промені, то виділяються чарівні перли, які виблискують на кінцях польових трав, а роса перетворюється у легеньку пару. Селіна – це така маленька крапля роси, яку створили не хмари, вона зійшла з красивого Неба своєї батьківщини. Під час ночі життя її місія – ховатися в серці польової квітки, жодне людське око не повинно її там знайти, лише келих, який містить малесеньку краплю, пізнає її свіжість. Щаслива капелька роси, відома лише Ісусові!... не затримуй увагу на гучних потоках рік, які викликають здивування в створінь. Не заздри навіть чистому струмочкові, який звивається в лузі. Без сумніву, його шепіт дуже солодкий… І створіння можуть його чути… окрім того, струмочок не поміститься в келиху квітки. Капелька роси може бути лише для Ісуса. Щоби належати Йому, необхідно бути маленькою, маленькою як крапля роси!... Ох! Як мало душ прагне бути такими маленькими!... Але, – як вони кажуть, – чи річка й потік не приносять більшої користі, ніж крапля роси? Що вона дає? З неї жодної користі, хіба що може на кілька секунд відсвіжити польову квітку, яка сьогодні є, а завтра її вже нема… Без сумніву, ці особи праві, крапля роси надається лише до цього, але вони не знають польової квітки, яка захотіла жити в нашій долині вигнання і бути тут упродовж короткої ночі життя. Якби вони її знали, то зрозуміли би докір, який Ісус колись висловив Марті (Пор. Лк. 10, 42)… Нашому Улюбленому не потрібні ні наші красиві думки, ні наші славні діла; якщо захоче витончених думок, то чи ж не має своїх ангелів, легіонів небесних духів, чиє знання безмежно більше від знань найбільших геніїв нашої сумної планети?... Отож, Ісус прийшов сюди не для того, щоб шукати розумних і здібних. Він став польовою квіткою, щоб показати нам, як сильно любить простоту. Лілія долин прагне лише однієї маленької краплі роси… І ради цього Вона створила одну, яка називається Селіною!... Упродовж ночі життя вона повинна бути схованою від людського ока, але коли тіні почнуть утікати (Пор. П. п. 4, 6), коли польова квітка стане Сонцем справедливості (Пор. Мал. 3, 20) і врешті повернеться, щоб закінчити біг велетня (Пор. Пс. 19, 6), то хіба забуде про свою маленьку крапельку роси?... В жодному разі! Щойно з’явиться у своїй славі, подруга вигнання з’явиться у славі також. Божественне Сонце затримає на ній свій промінь любові, і відразу очі ангелів і святих засліпить бідна маленька крапелька роси, яка сіятиме як цінний діамант, віддзеркалюватиме Сонце справедливості й уподібнюватись до Нього. Але це ще не все. Божественна Зірка, споглядаючи краплю роси, притягне її до Себе, вона здійметься як легенька пара і назавжди увійде в лоно палаючого вогню нествореної Любові і з’єднається з Нею навіки. Як на землі вона була вірною супутницею Любові у вигнанні й приниженні, так і в Небі царюватиме вічно…

І як же здивуються ті, які в цьому світі вважали маленьку крапельну роси зовсім непотрібною!... Без сумніву, вони виправдаються, їм не було об’явлено про Божий дар (Йо. 4, 10), їхні серця не зблизилися з серцем польової квітки, вони не чули цих зворушливих слів: «Дай мені напитися» (Йо. 4, 7). Ісус не закликає всі душі стати краплями роси, Він хоче, щоб були також й інші цінні рідини, які потрібні для створінь і заспокоюють їхні потреби, але для Себе зберігає краплю роси – це Його єдине бажання… 

Великий привілей – бути покликаною до такої шляхетної місії!... Але, щоб її прийняти, необхідно бути дуже простою… Ісус добре знає, що на землі важко зберігати чистоту, і тому хоче, щоб його краплі роси забули про себе самих, Йому подобається споглядати їх, але лише Він їх бачить, а вони не знають своєї вартості і вважають себе меншими від інших створінь… Ось чого бажає Лілія долин. Маленька крапелька роси, Селіна, зрозуміла… Саме для цього Ісус її створив, але нехай вона не забуває про свою бідну Сестричку і випросить для неї благодать здійснити те, що Ісус дозволив їй зрозуміти, аби одного дня промінь любові виділив обидві маленькі крапельки роси, щоб вони могли бути разом, бо якщо на землі були одне, то щоби у вічності також були одне у лоні божественного Сонця. 

 

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя 

н. к. ч. 

 

 

142. До Селіни   

( Лист до Мюссе, куди привезли пана Мартена з коляскою і спеціальним ліжком

 

І. М. Й. Т. 

 

Ісус    Кармель, 6 липня 1893 

 

Дорога Селіно, 

Твої два листи були солодкою мелодією для мого серця… Я так щаслива, що бачу, як Ісус вирізняє мою Селіну. Як Він її любить, як ніжно дивиться на неї!... Нас уже п’ятеро на нашій дорозі ( 23 червня Леонія вступила до візиток в Куен). Яка ж це радість, що можна сказати: «Я впевнена, що чину волю доброго Бога». Цю святу волю ясно видно стосовно моєї Селіни. Це її Ісус вибрав з-поміж усіх, аби була короною і нагородою святого патріарха, який полонив небо своєю вірністю. Хіба можна говорити, що про тебе забув або любить менше від інших? Я говорю, що ти була вибрана через особливий привілей, твоя місія ще й тим найкрасивіша, що, залишаючись видимим ангелом нашого дорогого Тата, ти водночас – наречена Ісуса. «Це правда (може думає Селіна), але ж я роблю для доброго Бога менше, ніж інші люди, маю багато втіх і, як наслідок, менше заслуг». «Мої думки – не ваші думки» (говорить Господь) (Іс.55, 8 ). Заслуга полягає не в тому, щоб багато робити і давати, а щоб отримувати і багато любити… Сказано, що приємніше давати, ніж брати (Ді. 20, 35 ), і це правда, але якщо Ісус хоче взяти для себе приємність давання, то не буде люб’язністю відмовляти Йому. Дозвольмо Йому брати й давати усе, що захоче, досконалість полягає у сповненні Його волі, і душу, яка повністю віддається Йому, Він сам називає «Своєю Мамою, Своєю Сестрою» і всією своєю родиною. А в іншому місці: «Якщо хтось Мене любить, зберігатиме моє слово (тобто сповнюватиме моя волю) і мій Отець його полюбить і ми замешкаємо в ньому» (Мт.12, 50; Мк. 3, 35; Лк. 8, 21). Ох, Селіно! Як легко сподобатися Ісусові, полонити Його серце, треба лише любити Його, не думаючи про себе, не звертаючи надмірної уваги на свої вади… У даний момент твоя Тереза не перебуває на вершинах, але Ісус вчить її «витягувати користь з усього, з доброго і злого, що вона знаходить у собі». Він вчить її грати в банку любові, або, скоріше, ні, Він грає замість неї, і не говорить їй як це робить, бо це Його справа, а не Терези, а вона повинна піддатися, віддати все, нічого не залишаючи для себе, навіть радості знати – скільки банк повертає їй. Зрештою, вона не блудна дитина, і немає потреби, щоб Ісус приготував для неї учту, «бо вона завжди біля Нього» (Пор. Лк. 15, 31). Наш Господь хоче залишити вірні овечки в пустелі (Пор. Мт. 18, 12). Як це багато мені говорить!... Він впевний у них; вони не можуть загубитися, бо зв’язані любов’ю, отож Ісус позбавляє їх своєї відчутної присутності, щоб обдарувати грішників своїми втіхами, і тому виводить їх на гору Тавор на короткий час, бо найчастіше долини – місце Його спочинку. «Саме там Він відпочиває опівдні» (Пор. П. п. 1, 7). Ранок нашого життя минув, ми раділи пахким вітерцем світанку, тоді все нам усміхалося, ми відчували солодку присутність Ісуса, але коли Сонце стало гарячим, Улюблений «завів нас до свого саду і доручив нам збирати мирру» (Пор. П. п. 5, 1) випробувань і розлучив нас із усім і з Собою самим. Узгір’я мирри (Пор. П. п. 4, 6) укріпило нас своїм гірким запахом, тоді Ісус сказав нам спуститися в долину, в якій ми зараз перебуваємо, Він нас веде тихесенько на води (Пс. 23, 2)… Дорога Селіно, я не розумію добре те, що говорю тобі, але думаю, що ти зрозумієш, відгадаєш те, що я хотіла би сказати. Ах! Завжди будьмо краплею роси для Ісуса, у цьому щастя, у цьому досконалість… Добре, що саме до тебе говорю, бо інші люди не змогли би зрозуміти мою мову, і признаюся, що вона справжня лише для небагатьох душ. Фактично, духівники спрямовують до досконалості через практикування багатьох чеснот, і вони праві, але мій духівник, Ісус, вчить мене не рахувати добрі діла; Він учить мене робити все з любові, не відмовляти Йому в нічому, бути задоволеною, коли Він дає мені нагоду проявити свою любов до Нього, але все це відбувається в мирі, в зреченні ( abandon – це слово з’являється у листах перший раз ), Ісус робить усе, я не роблю нічого.

Відчуваю себе тісно з’єднаною з Селіною, думаю, що Бог рідко створює дві душі, які так добре розуміють одна одну, ніколи жодного непорозуміння. Як тільки рука Ісуса торкає одну ліру, відразу вібрує друга… Ох! Ховаймося у нашій божественній польовій квітці до моменту, коли зникнуть тіні ( П. п. 4, 6), щоб інші створіння оцінили краплі лікеру, бо ми подобаємося нашій Лілії, отож із радістю залишаймося її краплями, її єдиними краплями роси!... І за цю краплю, яка потішала Ісуса на вигнанні, чого Він тільки не дасть нам у батьківщині?... Він Сам це нам говорить: Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п'є!» (Йо. 7, 37), у такий спосіб Ісу є і буде нашим океаном… Як олень прагне, так і ми прагнемо цю воду (Пор. Пс. 42, 2), яка нам обіцяна, але наша втіха велика – бути також океаном Ісуса, океаном Лілії долин!  

Тільки твоє серце здатне прочитати цей лист, бо мені важко було його розшифровувати, не маю вже чорнила, мусила наплювати до чорнильниці, щоб ще щось було, чи ж це не смішно?... 

Обнімаю всю родину, а особливо мого дорогого царя, який отримає від Селіни поцілунок від імені своєї царівни. 

 

Сестра Тереза від Дитяти Ісус 

н. к. ч. 

 

 

 

143. До Селіни 

 

І. М. Й. Т. 

 

Ісус    Кармель, 18 липня 1893 

 

Дорога Селіно, 

Я не розраховувала відповідати на твій лист цього разу, але Наша Мати (Мати Агнеса від Ісуса, настоятелька Кармелю в Лізьє) хоче, щоб я додала свої слова до її листа. Скільки я хотіла би тобі розповісти! Але оскільки маю лише кілька хвилин, то хочу спершу завірити малу краплю роси, що її Тереза розуміє її… Прочитавши твого листа, я пішла молитися, взяла Євангеліє і попросила Ісуса знайти текст для тебе, і ось на чому я відкрила: «Погляньте на смоковницю і всякі (інші) дерева. Коли вони розпускаються вже, ви, дивлячись, розумієте самі від себе, що вже близько літо. Отак і ви, коли побачите, що це збувається, знайте, що Царство Боже близько» (Лк. 21, 29-31). Я закрила книжку, цього, що прочитала, було достатньо, фактично «ці речі», які діються в серці моєї Селіни, доводять, що царство Ісуса устаткувалося в її серці… А тепер хочу тобі сказати, що в моїй душі діється, без сумніву, те саме, що і в твоїй. Ти говорила правду, Селіно, прохолодні поранки (Св. Йоан від Хреста, Духовна пісня, 30) вже не для нас, немає квіток, які ми могли би збирати, Ісус їх забрав собі. Можливо, одного дня Він насадить нові, але що ми повинні робити тепер? Селіно, добрий Бог не вимагає від мене вже нічого… На початку Він вимагав від мене безліч речей. Якийсь час я думала, що якщо Ісус нічого від мене не вимагає, то необхідно перебувати в мирі й любові та робити лише те, що Він від мене вимагав… Але прийшло світло. Св. Тереза говорить, що необхідно підтримувати любов (Пор. Св. Тереза від Ісуса, Книга життя, 30, 20). Не маємо під рукою дров, коли перебуваємо в темряві, в сухості, але чи не маємо, принаймні, обов’язку підкинути хоча би трошки соломи? Ісус достатньо сильний, щоб самому підтримувати вогонь, але буде радий бачити, що і ми додаємо трошки палива, ця наша делікатність Йому подобається, і тоді Він кидає у вогонь багато дров, ми цього не бачимо, але відчуваємо силу і жар любові. Я досвідчила це тоді, коли нічого не відчувала, коли не могла молитися, практикувати чесноти, це нагода шукати маленькі можливості, ці «ніщо», які подобаються Ісусові більше, ніж влада над світом, і навіть більше, ніж героїчне мучеництво, до прикладу, усмішка, миле слово, коли не хотілося нічого говорити або показувати роздратованість тощо. 

Дорога Селіно, чи розумієш? Це не для того, щоб приготувати собі корону, заробити заслуги, а лише, щоб зробити Ісусові приємність… Коли не маю жодної можливості, то, хочу, принаймні, часто говорити Ісусові, що люблю Його, це не важко, і це підтримує вогонь, навіть тоді, коли мені здається, що вогонь любові погас, я хотіла би щось у нього кинути, а Ісус запалить його знову. Селіно, боюся, що не сказала того, що хотіла сказати, може подумаєш, що я завжди роблю те, що говорю. Ох, ні! Я не завжди вірна, але ніколи не знеохочуюся, віддаю себе в руки Ісуса. Маленька крапелька роси щораз глибше занурюється у келих польової Квітки, і там знаходить усе, що втратила, і навіть більше. 

 

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя 

н. к. ч. 

 

  

144. До Селіни 

 

І. М. Й. Т. 

 

Ісус ….Кармель 23 липня 1893 

 

Дорога Селіно, 

Мене не дивує, що не розумієш нічого з того, що діється у твоїй душі. Чи маленька дитина, сама на морі, в човні, загубленому серед розбурханих хвиль, може знати – близько чи далеко від порту? Поки вона ще бачить берег, який залишила, знає, наскільки від нього віддалилася, і дивлячись, як маліє земля, не може стримати дитячої радості. Ох! – говорить, – скоро осягну мету своєї подорожі. Але чим більше віддаляється від землі, тим ширшим видається океан, і тоді знання дитини маліють до нуля, вона вже не знає, куди пливе її човен; не вміє керувати штурвалом, єдине, що їй залишається, – залишити все, віддати свій парус вітрові… Моя Селіна, маленька дитина Ісуса, зовсім самотня в малому човнику, земля зникла з її очей, вона не знає, куди пливе – вперед чи назад… Мала Тереза добре знає і впевнена, що її Селіна у відкритому морі, човник, в якому вона перебуває, везе її під надутим парусом до порту, за штурвалом, який Селіна навіть не помічає, стоїть капітан. Ісус є там, спить (Пор. Мт. 8, 24; Мк. 4, 38; Лк. 8, 23) – як колись у човні рибаків у Галілеї. Він спить… і Селіна Його не бачить, бо ніч зійшла на човник… Селіна не чує голос Ісуса. Дує вітер… вона це чує; бачить темряву… а Ісус ще спить; а якщо би збудився хоча би на хвилину, то «наказав би вітрові й морю, і настала би велика тиша» (Пор. Мт. 8, 26; Мк. 4, 39; Лк. 8, 24); ніч стала би яснішою, ніж день (Пор. Пс. 139, 12), Селіна би побачила божественний погляд Ісуса, і її душа була би потішена… Але Ісус би вже не заснув, а Він такий втомлений (Пор. Йо. 4, 6)!... Його божественні стопи так натрудилися, шукаючи грішників, а в човнику Селіни Ісус так солодко відпочиває. Апостоли дали Йому подушку (Пор. Мк. 4, 38). Євангеліє говорить нам про цю дрібницю. Але в човнику своєї нареченої наш дорогий Господь знаходить іншу подушку, ще м’якшу. Це серце Селіни, там Він забуває про все, там Він удома… Це не камінь, який підтримає Його божественну голову (за яким Він зітхав у земному житті) (Пор. Мт. 8, 20; Лк. 9, 58), це серце дитини, серце нареченої. Ох, який Ісус щасливий! Але як Він може бути щасливим, якщо Його наречена страждає, якщо вона чуває тоді, коли Він так солодко спить? Чи Він не знає, що Селіна бачить тільки ніч, що Його божественне лице приховане від неї, і часом навіть тягар, який вона відчуває в своєму серці, видається їй дуже важким… Яка таїна! Ісус, маленька дитина з Віфлеєму, яку Марія носила як «легку ношу» (Пор. Мт. 11, 30), стає важким, таким важким, що навіть св. Христофор дивується… Обручниця з Пісні пісень також говорить, що «Торбинка мірри – любий мій для мене, на моїх грудях спочиває» (П. п. 1, 13). Мірра – це страждання, і у такий спосіб Ісус спочиває на серці Селіни… І тому Ісус щасливий, що бачить її страждання, Він щасливий, що отримує від неї все посеред ночі… Він чекає на світанок, і тоді, ох, яке тоді буде пробудження Ісуса!!!...

Будь упевненою, дорога Селіно, що твій човен перебуває у відкритому морі, може недалеко від пристані. Вітер болю, який його пхає, є вітром любові, швидшим від блискавки… 

Як мене зворушило, що Ісус надихнув тебе думкою про дрібні жертви; я Його про це просила, і не думала, що зможу так швидко тобі написати. Наш Господь ніколи ще не відмовив мені, коли просила Його навіяти тобі якусь думку. Завжди дає нам обом однакові благодаті. Я маю обов’язок використовувати розарій для рахування жертв, зробила це з любові до однієї моєї співсестри ( Сестра Марта від Ісуса, одна з двох новичок, довірених Терезі як помічниці матері Марії від св. Гонзаги) , розповім тобі про це більше, це дуже смішно… Я потрапила у сіті, які мені не подобаються, але дуже корисні для актуального стану моєї душі (Цей лист не підписаний).

 

  

145. До Селіни   

 

І. М. Й. Т. 

 

Ісус      Кармель 2 серпня [18]93 

 

Дорога Селіно, 

Твій лист наповнив мене втіхою, дорога, якою йдеш, – королівська дорога, а не битий шлях, це стежка, визначена самим Ісусом. Обручниця з Пісні Пісень говорить, що, не знайшовши свого Улюбленого в своєму ліжку, встала і пішла шукати Його в місті, але даремно; і лише коли вийшла за місто, знайшла Того, кого любила її душа (Пор. П. п. 3, 1-4) !... Ісус не хоче, щоб ми знайшли в спокою Його прославлену присутність, Він приховується, Він прикривається темрявою; перед натовпом юдеїв Він поводився інакше, бо в Євангелію бачимо, що «люд з захопленням Його слухав» (Пор. Лк. 19, 48). Ісус захоплював слабкі душі своїми божественними словами, намагався зміцнити їх на дні випробовування… Але як мало було друзів у нашого Господа, коли Він мовчав (Пор. Мт. 26, 63; Мк. 14, 61) перед суддями!... Ох! Якою ж мелодією для мого серця є це мовчання Ісуса… Він став убогим для того, щоб ми могли дати Йому милостиню, Він простягає до нас свою руку як жебрак, щоб у світлий день суду, коли з’явиться у своїй славі, ми змогли почути Його солодкі слова: «Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене» (Мт. 25, 34-36). Ісус сам промовив ці слова, Він хоче нашої любові, Він жебрає її… Він, можна сказати, віддається на нашу милість, Він не хоче брати нічого, поки ми самі Йому не віддамо, і найменша річ є цінною в Його божественних очах… 

Дорога Селіно, радіймо нашою часткою, вона така красива, даваймо, даваймо Ісусові, будьмо скупими для інших, але щедрими для Нього… 

Ісус – прихований скарб (Пор. Мт. 13, 44) , неоціненне добро, яке вміють знайти так мало душ, бо приховане, а світ любить те, що блищить. 

Ах! Якщо би Ісус захотів явитися усім душам зі своїми невимовними дарами, без сумніву, жодна би Ним не погордила, але Він не хоче, щоб ми любили Його ради Його дарів, Він сам мусить бути нашою нагородою. Для того, щоби знайти приховану річ, потрібно самому приховатися (Пор. Йоан від Хреста, Духовна пісня 1, 9), і тому наше життя повинно бути таїною, ми повинні уподібнитися до Ісуса, обличчя якого було приховане (Пор. Іс. 53, 3) … «Якщо хочеш навчитися чогось корисного, – говорить Наслідування, – то полюби приховане життя і вважай себе за ніщо…» (Наслідування Христа І, 2, 4). А в іншому місці: «Залишивши все, необхідно найбільше залишити себе самого» (Наслідування Христа ІІ, 11, 4); «Нехай один хвалиться однією річчю, другий – іншою, а ти радій у погорді самого себе» (Наслідування Христа ІІІ, 49, 7). Який мир дають душі ці слова, моя Селіно, ти знаєш їх, але хіба ти не знаєш усього того, що я хотіла би тобі сказати?... Ісус любить тебе такою великою любов’ю, що якщо би ти її побачила, то впала би в екстаз щастя, який би тебе вбив, але не бачиш цього і тому страждаєш… 

Скоро Ісус «встане спасти всіх тихих і покірних землі» (Пор. Пс. 76, 10. Цей лист не підписаний)!...